28.Юридичний позитивізм (роздр.).

З другої половини XIX століття значнопоширеним напрямом світової правової думки був юридичний позитивізм, який за об'єктивних причин почав формуватися в Англії, а пізніше і в континентальній Європі. Як свідчить аналіз, цей напрям в кожній країні мав свої особливості виникнення і розвитку .

Головним представником і засновником такого напряму в Англії в юридичній літературі вважається Джон Остін (1790-1859), який видав у 1832 році працю «Лекции по юриспруденции, или Философия позитивного права». їм було закладено підґрунтя аналітичної юрисдикції, що займала у XIX столітті провідне становище в англосаксонських країнах.

На думку Джона Остіна, позитивне право - це наказ, який виходить від монарха або групи суверенів до особи або осіб, які знаходяться в підпорядкуванні. На таких позиціях стояв і інший англійський вчений Ш.Амос, який зазначав, що "право є наказ верховної політичної влади держави з метою контролю дій осіб у даному суспільстві". Тому, на їх думку, правові норми необхідно сприймати такими, якими вони є. У Німеччині юридичний позитивізм формується в 50-60 роках XIX століття і стає також основним напрямом правової думки. Найбільший його прояв простежуємо у працях К.Бергбома. Автор тут виступає як супротивник природного права і доводить, що юристам слід виходити тільки із діючого права, тому що "природно- правова" філософія лише віддаляє юридичну науку від реальної дійсності, а її теорії не мають ніякої юридичної цінності і вносять в юридичну науку повністю неминучий і шкідливий дуалізм ідеального і дійсного права. Єдиним джерелом права Бергбом визнає позитивний закон. Прихильниками його поглядів були Гербер, Цительман, Лабанд.

Виникнення юридичного позитивізму у Франції було пов'язане з боротьбою проти окремого існування природного права та з культомнаполеонівського кодексу, в якому неначе об'єднували в щось єдине природне право і позитивне право. Виникнення юридичного позитивізму в Україні і Росії припадає на 60-ті роки XIX століття. Остаточно він сформувався у 80 роках XIX століття. Особливістю правової теорії в Росії в цей період було те, що сформувалися два напрями - юридичний позитивізм і соціологічний напрям у теорії права. Однією із причин його появи було виникнення, розвиток і зміцнення капіталістичних відносин, які супроводжувалися бурхливим розвитком законодавства, його кодифікацією, появою та розвитком нових правових інститутів і галузей права. У зв'язку з цим виникає необхідність у чіткій формально логічній обробці діючого права, розвитку законодавчої техніки, поясненні основних юридичних понять і норм. Це зумовило формування ^г правової науки, як науки формально догматичної.

Представники цього напряму виступали проти концепції природного права, закликали до вивчення діючого права, залишаючись на формально- логічних позиціях, через що були обмежені в розробці нових наукових методів дослідження права. Разом з тим слід зазначити, що вони мали неабиякі досягнення, особливо в практичній юриспруденції.

Ідеї юридичного позитивізму в Росії також відстоювало багато видатних вчених. Наприклад Г.Ф.Шершеневич (1863-1912), В.Д.Каткова, який підкреслював, що "право, за визначенням позитивістів, є сукупність діючих в державі примусових норм".До представників цього напряму можна віднести М.І.Палієнка В.В.Сокольського, а також Ф.В.Тарановського (1875-1936) 3 їх точки зору, право розглядалось, як продукт діяльності держави. Відомим представником юридичного позитивізму був О.Д.Градовський (1841-1889), професор Санкт-Петербурзького університету.На позиціях юридичного позитивізму в Україні у другій половині XIX століття стояв професор юридичного факультету Київського університету М.К.Ренненкампф (1832-1899). В основу своїх досліджень, як свідчать архівні матеріали, вчений поклав позитивний метод.

Отже, спільною рисою для представників юридичного позитивізму як України та Росії, так і європейських країн було те, що, з їх погляду, право повинно - розглядатися з позицій сугубо формальних.Нормативістська теорія - це правова теорія, яка є однією із течій юридичного позитивізму. Вона розглядає право, як обєктивно логічну форму, абстраговану від соціального, психологічного і історичного змісту, немовби у чистому вигляді.

У виникненні цієї школи велику роль відіграли західні юристи Р.Ієринг (1818-1892), особливо Г.Кельзен (1881-1973)(професор Віденського університету, суддя Конституційного Суду Австрії 1921-1929р. праці: "Чиста теорія права","Загальна теорія права і держави".) Л.Дюги (1859- 1928) і російський юрист М.Коркунов (1853-1904) і ін. Розуміючи під правом юридичні норми, представники даної теорії розглядали їх у відриві від економіки, політики, соціальної структури суспільства. Вони виходили з того, що правові норми зобов'язані своїм виникненням і розвитком не реальним суспільним відносинам, а формальним установкам держави.