21. Поняття, риси, елементи системи (консп.).

Право – не випадкове об’єднання норм, а їх система, що характеризується їх узгодженням та підпорядкуванням.

Система права – об’єктивно обумовлена внутрішня структура права, що виявляється в едності та узгодженості норм права що складають з одночасною їх диференціацією на галузі та інститути.

Категорія системи права сприймається вченими однотипно з точки зору її характеристики як внутрішньої структури права, однак різноманітно з точки зору кількості елементів що до неї належать. Одні автори розрізняють три елементі (норма-інститут-галузь), інші чотири (+підгалузь), інші п’ять (+ субінститут), інші шість (правова сім’я до якої належить ця категорія- Оксамитний В.В.).

Риси:

• Первинним елементом є норма права;

• Єдність та узгодженість елементів;

• Заснованність системи права на єдиних принципах, наявність єдиної мети на належність до механізму правового регулювання.

• Обумовленість системою единих економічних, історичних, політичних факторів.

• Об’єктивний характер, що визначає залежність системи права від рівня розвитку суспільства, а не від волі окремих суб’єктів.

• Є диференційованими, оскільки характеризується розподілом норм на більш складні утворення.

• Є структурованими, оскільки елементи є взаємодіючими;

• Є динамічною, оскільки змінюється під впливом об’єктивних факторів;

• Є ієрархічною оскільки елементи системи є підпорядкованими.

Норма права регулює вид суспільних відносин, інститут права регулює сторону сфери суспільних відносин. Субінститут регулює сукупність інститутів, галузь регулює сферу суспільних відносин, підгалузь забезпечує регулювання досить широкої сторони сфери відносин.

22.Поняття законності як багатоаспектної категорії (роздр.).

Законність та її функції є об'єктом уваги багатьох вчених-юристів. Це пояснюється актуальністю цієї категорії, що має як теоретичне, так і практичне значення. З точки зору теорії права законність визначається як правова категорія, що має самостійне значення і характеризується рядом теоретичних ознак. Як поняття, що вживається в юридичній практиці, законність характеризує поведінку всіх суб'єктів права та визначає рівень практичної реалізації прийнятих державою законоположень, а. Отже, і рівень реальності самого права як засобу державно-владного впливу на суспільство.У радянській юридичній науці склалось і стало далі існуючим розуміння законності як неухильного виконання законів та підзаконних актів всіма суб'єктами права. Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф.. П.М. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.Професор Рассолов М.М. характеризує законність як принцип, метод, ^та формальну відповідальність діяльності учасників суспільних відносин правовим принципам. . Професор Поляков О.В. розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюється у чіткій відповідності з вимогами закону.

Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. Мурашин О.Г., Кельман М.С. та Крестовська Н.М. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов'язок його виконання всіма без винятку, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку. Доцент В.Д. Ткаченко робить висновок, що законність є режимом правомірної діяльності органів держави, що знаходить свій вияв у прийнятті правових законів та підзаконних актів, в їх неухильному дотриманні та вірному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями. Вона є складною категорією, що охоплює декілька аспектів її розуміння, б сукупність яких і визначає зміст цього поняття:

1.Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

2.Законність як принцип поведінки суб'єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов'язків, реалізації суб'єктивних прав у встановлених формах та межах. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями: конституційне закріплення прав та свобод людини; створення необхідних умов для добровільної реалізації суб'єктами права законоположень; рівність права суб'єктів; невідворотність відповідальності за скоєні правопорушення; діяльність у сфері права на основі загальнодозвільного принципу „дозволене все, що не заборонено законом".

3.Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, у відповідності до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини.

4.Законність як вимога державного управління суспільством. Забезпечення управління суспільними відносинами пов'язується не лише з наявністю певних можливостей у держави, а і покладенням на неї певних зобов'язань та визначення необхідних вимог.

5. Законність як принцип побудови системи нормативно- правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення: система нормативно-правових актів є ієрархічно узгодженою сукупністю юридичних документів, що характеризуються взаємодією та взаємозалежністю; верховне місце в системі актів належить Конституції держави та конституційним законам; підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі, на виконання та у відповідності до закону; найменша юридична сила в системі нормативно-правових актів належить локальним актам, які регулюють відносини в межах підприємства, установи чи організації та приймаються на основі законів, а також системи підзаконних актів.

6. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб'єктами права. Змістом законності є наступні положення: загальність права, що поширюється на всіх суб'єктів та всі суспільні сфери; неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання правових положень певними суб'єктами; панування правового закону; наявність визначеного статусу всіх суб'єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб та органів держави.

Отже, законність є складною категорією, що характеризується різними рівнями прояву та аспектами. В цілому вона може бути визначена таким чином.

- Законність - це комплексна політико-правова категорія, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічну взаємодію права та влади, права та держави.