4. Види права інтелектуальної власності

За об'єктним складом право інтелектуальної власності поділяється на три види: 1) авторське право і суміжні пра­ва; 2) право промислової власності (патентне право); 3) засо­би індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг; 4) нетрадиційні об’єкти охорони.

Авторським правом охороняються всі твори науки, літе­ратури і мистецтва, а також об'єкти суміжних прав. Це чис­ленна група результатів творчої діяльності у гуманітарній сфері. Їх особливістю є те, що твори та об'єкти суміжних прав не підлягають будь-якій перевірці на їх відповідність вимогам закону. Для надання їм правової охорони потрібно, щоб твір був оригінальним, а не повторенням уже відомого твору, і щоб він був у такій об'єктивній формі, яку люди мо­жуть сприймати і відтворювати її.

Для засвідчення права на твір науки, літератури і мис­тецтва правоохоронний документ не видається.

Право промислової власності або, як інакше його назива­ють, патентне право надає правову охорону результатам інтелектуальної, творчої діяльності у сфері науково-технічного прогресу. Проте особливістю права промислової власності є те, що зазначеним результатам правова охорона надається лише на підставі спеціальної експертизи, яка має засвідчити відповідність даного результату вимогам закону. Право на об'єкт промислової власності засвідчується спе­ціальним правоохоронним документом — патентом або свідоцтвом. Результати науково-технічної творчості використо­вуються здебільшого у виробництві та іншій доцільній діяльності людини, пов'язаній з використанням техніки.

Істотна відмінність між авторським правом і правом про­мислової власності полягає в тому, що авторське право охо­роняє творчі результати у гуманітарній сфері, право промис­лової власності — в науково-технічній сфері. Право на тво­ри науки, літератури і мистецтва та суміжні права не засвідчуються спеціальним правоохоронним документом. Пра­во на об'єкт промислової власності обов'язково має бути засвідченим спеціальним правоохоронним документом — па­тентом чи свідоцтвом.

Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг – право на спеціальні позначення, які допомагають розрізняти виробників, товари і послуги (комерційне найменування, торгова марка, географічне зазначення), – також засвідчується свідоцтвом.

До нетрадиційних об’єктів охорони відносяться сорти рослин, породи тварин, конфіденційна інформація, ноу хау, науково-технічна інформація, рац. пропозиція тощо.

5. Державне управління у сфері охорони інтелектуальної власності.

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, що має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі державні органи управління народним господарством — міністерства, відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією України компетенції.

   Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах визначеної Конституцією України компетенції Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, в тому числі і інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.

   Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, де п. 4 Указу Президента України від 13 березня 1999 року № 250 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до четвертого абзацу пункту 1а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. №№ 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пункту 3 Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Президента України Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.