Стаття 419 цк України. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Право на результати інтелектуальної діяльності є правом особливого роду, відмінним від права власності. При цьому це право відноситься до категорії абсолютних прав і виражає пануван­ня над результатом інтелектуальної діяльності, що здійснюється за допомогою майнових та осо­бистих немайнових прав.

В загальному розумінні право власності уявляє собою панування особи над річчю. У свою чергу, суть права інтелектуальної власності можна визначити також як панування особи над результатом інтелектуальної діяльності, приватноправову монополію. Проте така подібність інститутів не дає підстав вважати, що право інтелектуальної власності за своєю природою є правом власності. Між цими правовими інститутами існують значні відмінності, що, звичайно, обумов­лено їх об'єктами. Об'єктом права власності є речі, обмежені в просторі; право власності є регу­лятором фізичного панування над річчю, відособлення даної речі від інших речей. Об'єктом пра­ва інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, які є нематеріальними, тому не об­меженими в просторі. Ця властивість викликає необхідність особливого врегулювання від­окремлення об'єкта від необмеженої кількості суб'єктів, які можуть вільно його використовува­ти за умови відсутності такого врегулювання. Саме вказаний момент визначає спрямованість права власності та права інтелектуальної власності: у першому випадку спрямованість є пози­тивною, а в другому – негативною.

2-3. Право власності спрямоване на забезпечення панування над річчю, а заборона втру­чання третіх осіб у це право носить додатковий, забезпечувальний характер. Виключні ж права на результати інтелектуальної діяльності в першу чергу спрямовані на відсторонення всіх третіх осіб від їх використання. Від цієї спрямованості і походить термін «виключні права». Від­різняються і способи набуття та припинення прав на результати інтелектуальної діяльності і права власності. Так, наприклад, щодо таких прав неможливо застосовувати набуття за давністю володіння, специфікацію, знищення. Ще одна відмінність: тривалість дії виключних прав визначена законодавством, в той час як «найсвятішою» ознакою права власності є його вічність. Крім того, права на результати інтелектуальної діяльності мають територіальний харак­тер. Це означає, що виключні права, набуті на території однієї держави, не отримують автоматич­ного визнання на території іншої – на відміну від права власності. Для набуття правової охо­рони авторських та суміжних прав в інших державах необхідно укласти відповідні міжнародні договори з ними, а для набуття правової охорони об'єктів промислової власності та засобів інди­відуалізації слід зареєструвати їх належним чином у кожній державі. І нарешті, право на результати інтелектуальної діяльності являє собою тісне поєднання майнових та особистих немайнових прав. Ці групи прав не є незалежними одна від одної. Так, наприклад, право авторства і право на зазначення імені автора супроводжують результат інтелектуальної діяльності навіть у випадку повної уступки всіх майнових прав — таким чином, цей результат ніколи повністю не виходить із сфери впливу творця. Право на недоторканність твору тісно пов'язане з правом на переробку; право на обнародування твору, яке визнається значною кількістю країн як особисте немайнове право, має властивості, притаманні майновим правам тощо. Тому особисті немайнові права не можна штучно виокремити із інституту прав на результати інтелектуальної діяльності. Обидві групи прав необхідно визнати виключними, оскільки вони виражають монополізм на продукти інтелектуальної праці.