3. Поняття права інтелектуальної власності. Співвідношення права власності та права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це власність на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що набу­ли правової охорони. З моменту надання правової охорони тому чи іншому результату творчої діяльності виникає пра­во інтелектуальної власності на цей результат.

Право інтелектуальної власності прийнято розрізняти в об'єктивному і суб'єктивному значеннях. В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності є системою право­вих норм, які прийняті в тій чи іншій країні і мають своїм призначенням охорону інтелектуальної власності. Це систе­ма правових норм, яка об'єктивно існує, тобто розроблена і прийнята в країні. Вона лише проголошує межі можливої поведінки тієї чи іншої особи стосовно результатів інтелек­туальної власності. Об'єктивне право інтелектуальної влас­ності – це право, яким будь-яка особа за певних обставин може скористатися, але ця особа ще не має цього права.

В Україні право інтелектуальної власності в об'єктивно­му значенні – це підгалузь цивільного права, яка скла­дається з окремих правових інститутів: авторське право і суміжні права, право промислової власності, або його ще називають патентне право, оскільки воно захищається пере­важно патентами. До цієї підгалузі відносять і деякі інші інститути, наприклад, право на науково-технічну інфор­мацію, ноу-хау («знаю як зробити»), право на комерційне найменування, право на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг), право на географічні зазначення поход­ження товарів тощо.

Становлення системи правової охорони інтелектуальної власності, тобто права інтелектуальної власності в об'єктив­ному значенні, в Україні ще не завершилося. Передусім чин­на система буде постійно удосконалюватися. Крім того, прийнято новий Цивільний кодекс України, в якому визна­чені основні концептуальні засади системи правової охорони інтелектуальної власності. Буде прийнятий ще ряд законів, спрямованих на охорону деяких об'єктів творчої діяльності, які поки що в Україні не охороняються.

Варто зазначити, що в нашому тексті вживаються два по­ширені поняття, які усталилися в спеціальній літературі і чинному законодавстві, — «охорона прав інтелектуальної власності» і «захист права інтелектуальної власності». За своїм змістом і значенням вони різні. Охорона прав інтелектуальної власності – це сукупність усіх правових засобів, що забезпечують ефективність інтелектуальної власності. Охорона прав чи правова охорона права інтелектуальної власності включає в себе регулювання всіх правовідносин, що складаються у процесі створення, використання і захис­ту права інтелектуальної власності. Отже, захист права інте­лектуальної власності є лише одним із елементів правової охорони інтелектуальної власності. Зазначені поняття не слід підміняти одне одним.

Захист права інтелектуальної власності — це система пра­вових засобів, які вживаються спеціально уповноваженими на це державними органами (органи виконавчої влади, адміністративні органи, суди) для захисту суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності або право інтелектуальної власності в суб'єктивному значенні – це права, які належать конкретній фізичній чи юридичній особі на той чи інший результат творчої, інтелектуальної діяльності. Це ті конкретні права, які чинним законодавством визнаються на той чи інший об'єкт інтелектуальної власності за його творцями та їх правонаступниками. Це су­купність цілого комплексу конкретних прав.

Суб'єктивні права тієї чи іншої особи, яка має право на об'єкт інтелектуальної власності, надають цій особі право на певну поведінку стосовно об'єкта інтелектуальної власності, право вимагати відповідної поведінки від інших осіб і право звертатися до держави за захистом своїх суб'єктивних прав у разі їх порушення.

Суб'єктивне право творця та його правонаступників на об'єкт інтелектуальної власності надає їм право на певну по­ведінку стосовно цього об'єкта. Це передусім означає, що суб'єкт цього права має виключне право на використання свого творіння. Ніхто інший без дозволу власника цього творіння (чи дозволу закону) не має права його використо­вувати. Об'єкт інтелектуальної власності — це товар, який можна продавати, заставляти, здавати в найм, обмінювати та вчиняти будь-які інші цивільно-правові угоди, що не за­боронені чинним законодавством. Це і є право на певну по­ведінку, межі якої визначає закон. Ми можемо погоджува­тися з цими межами, а можемо й не погоджуватися, але ми зобов'язані суворо їх дотримуватися.

Суб'єктивне право творця чи його правонаступників — це абсолютне право. Це означає, що суб'єкт права інтелекту­альної власності має право вимагати дотримуватися його прав від усіх, хто його оточує. Цей суб'єкт має право, а до­тримуватися цього права зобов'язані абсолютно всі, хто оточує даного суб'єкта. Якщо творець чи його правонаступники мають виключне право на використання свого творіння, то всі інші зобов'язані дотримуватися права цієї особи, поважа­ти це право, не порушувати його. Право суб'єкта інтелекту­альної власності відповідає (кореспондує) відповідний обов'язок усіх інших осіб. Використання об'єкта інтелекту­альної власності може мати місце лише на підставі договору користувача з суб'єктом інтелектуальної власності або на підставі закону.

Третьою складовою частиною суб'єктивного права є обов'язок держави забезпечити здійснення цього права. Це означає, що суб'єкт даного права має право звертатися до відповідних державних органів з вимогою забезпечити за­хист цього права у разі його порушення. До осіб, які не дотримуються своїх обов'язків щодо суб'єктивного права інте­лектуальної власності, держава може застосувати примус, що, як правило, здійснюється судом.