11

Лекція № 1 Загальні положення права інтелектуальної власності

1. Інтелектуальна власність та її становлення. Сутність інтелектуальної власності.

2. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин

3. Поняття права інтелектуальної власності. Співвідношення права власності та права інтелектуальної власності.

4. Види права інтелектуальної власності.

5. Державне управління у сфері охорони інтелектуальної власності.

6. Законодавство про інтелектуальну власність, його сис­тема та спрямованість.

1. Інтелектуальна власність та її становлення. Сутність інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність охоплює різні об'єкти, але, насамперед, вони є нематеріальними благами і виступають як результати  розумової діяльності. Оскільки до такої діяльності здатна людина, то саме вона може бути  автором об'єктів, а не юридична особа. Інтелектуальна власність як поняття включає дві сфери права:  промислову власність і авторське право. Об'єктами промислової власності є: винаходи, знаки для товарів і послуг, промислові зразки, корисні моделі, фірмові найменування, найменування місця походження товарів, ноу-хау. Об'єктами авторського права є: художні, літературні, музичні, фотографічні, аудіовізуальні твори тощо.

В 1919 р. В.І. Леніним було підписано «Положення про винаходи», яке заклало основи радянського патентного законодавства. Регламентувалась видача авторського свідоцтва, яке засвідчувало право автора на винахід. Разом з тим ліквідовувалось право власності на винахід. Усі винаходи оголошувались надбанням держави. Ними могли користуватись  установи, не запитуючи дозволу винахідника. Винахіднику належала, як правило, певна матеріальна винагорода, величина якої залежала від впровадження у виробництво. Тому винахіднику приходилось включати у співавторів представників адміністрації підприємств, без яких впровадження було неможливим. Хоча у 1924 році патент було узаконено, але він видавався переважно іноземцям.

Батьківщиною законодавства про авторське право є Велика Британія. Англійською мовою авторське право значиться терміном «копирайт». Суть цього терміну полягає в тому, що лише автор художнього твору чи його правонаступник має право давати дозвіл на виготовлення копій твору. У 1709 році парламентом Великої Британії був прийнятий Статут королеви Анни, в якому сформульовані основні принципи авторського права: природній закон; справедливість винагороди за працю; стимулювання творчої активності; суспільні потреби.

Сьогодні система авторського права знаходиться під загрозою. Успіхи у створенні копіювальної техніки привели до появи «піратських» робіт. Синонімом цього терміну є «контрафакція». Останній обрано в рамках переговорів Світової організації торгівлі (СОТ). Термін «піратство» прийшов з англійської мови , а термін «контрафакція» - з французької. Обидва терміни означають порушення прав інтелектуальної власності.

Першою державою, яка в цій ситуації вирішила прийняти заходи щодо захисту інтелектуальної власності стали США. Щорічно комісія по торгівлі США готує перелік країн, які не забезпечують охорону інтелектуальної власності.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасницею найважливіших угод у цій сфері. Підписані   угоди   про   співробітництво  в сфері промислової  власності   з  Російською Федерацією, республіками Білорусь, Узбекистан, Киргистан. Є угода про партнерство іі співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством (ЄС), угода про торгівельні відносини між Україною і США. Україна прагне до вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ), що потребує виконання усіх договорів та угод цієї організації, насамперед, Генеральної угоди з тарифів в торгівлі (ГАТТ) і її складової - Договору про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТRІРS).

Однією із складових частин ЦК України є його Книга четвер­та «Право інтелектуальної власності». Уперше в історії Ук­раїни прийнято такий цільний кодифікований акт щодо пра­ва інтелектуальної власності.

Інтелектуальна діяльність та її результат – інтелектуальна власність дедалі більше набувають пріоритетного значен­ня в усьому світі. Саме цей напрям суспільно корисної діяль­ності стає чи не найголовнішим. Світовий досвід засвідчує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною силою будь-якого роз­витку, вони передусім визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, в тому числі України.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» скла­дається із 12 глав, які об'єднують 90 статей (статті 418— 508 ЦК). Ці 12 глав можна умовно поділити на чотири бло­ки. Перший з них складає главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У ній містяться норми щодо всіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснен­ня прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).

Другий блок «Авторське право і суміжні права» скла­дається з двох глав — 36 і 37, які містять 24 статті (16 з них присвячені авторському праву і 8 — суміжним правам).

Третій блок «Патентне право» або, як його називають, «Право промислової власності». Цей блок складається із чо­тирьох глав: глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» (12 статей); глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» (10 статей); глава 41 «Право інте­лектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» (4 статті); глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» (4 статті).

Четвертий блок, який у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг», складається із трьох глав: глава 43 «Право інтелектуальної власності на комерційне наймену­вання» (3 статті); глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (9 статей); глава 45 «Право інтелек­туальної власності на географічне зазначення» (4 статті).

Окремо стоять іще дві глави цієї книги: глава 38 «Пра­во інтелектуальної власності на наукове відкриття» (2 статті) та глава 46 «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» (4 статті). Ці глави не можна вклю­чити до наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття в точному значенні цього слова не є монопольним, оскільки саме наукове відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства, і воно не може бути моно­полізоване ніким.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю є, безперечно, результатом творчої діяльності, але воно та­кож не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за межу окре­мих блоків.

Найбільшим достоїнством четвертої книги ЦК є визнання права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності. Законодавець справедливо відмовився від не дуже зрозумілого, аморфного, нечіткого поняття «ви­ключне право на використання». У цьому, на нашу думку, проявилися дві взаємовиключні тенденції.