4.1. Антоній Левенгук

ний А. Левенгук (1632-1723 pp.). Він сам виготовив високої якості лупи та сконструював мікроскоп, що збільшував в 160-300 разів. У 1678 р. А. Ле­венгук опублікував листи про "живих звірят", які він спостерігав за допомо­гою свого мікроскопа у краплинах дощової води, у гнильних настоях сіна, у слині та інших відправленнях людей (мал. 4.1). У 1695 році він видав свою працю "Таємниці природи, відкриті Антонієм Левінгуком". А. Левінгук не тільки, безперечно, першим виявив мікроби, але й замалював їх (мал. 4.2). Відкриття А. Левенгука викликали великий інтерес у багатьох вчених і ста­ли поштовхом до вивчення мікроорганізмів. І все ж тільки через 150-200 років були з'ясовані причини бродіння, гниття, встановлена роль мікроор­ганізмів в етіології інфекційних захворювань, кругообігу азоту, вуглецю та інших речовин в біосфері.

Вже на перших етапах розвитку мікробіології були зроблені спроби пов'язати її з практичними завданнями боротьби з епідемічними захво­рюваннями. Російський лікар Д.С. Самойлович висловив думку проте, що чума викликається особливою істотою. Спираючись на свій досвід бороть­би з чумою, він прийшов до висновку, що для попередження цього за­хворювання, потрібно вводити в організм ослаблену заразну основу. Щоб довести правильність своєї думки, він провів небезпечний дослід, прище­пивши собі в 1771 р. заразний матеріал, взятий від людини, що одужувала від бубонної форми чуми. Це наштовхнуло лікаря-вченого на думку, що проти чуми можна використовувати щеплення. Отже, він більш як на 150 років

292

Розділ IV. Інфекційні хвороби та їх профілактика

попередив виникнення імунології. Дотримуючись теорії, що чума пере­дається і ільки контактним шляхом, він вимагав від лікарів та їх помічників дотримання охоронних заходів суворої ізоляції хворих від здорових. Д.С. Самойлович запропонував спеціальний одяг для медиків, що об­слуговують хворих.

-©

i'G.

Мал. 4.2. Бактерії, зображені Левенгуком

Розвиток мікробіології та техніки мікроскопування з застосуванням барв­ників (що настало значно пізніше) дозволив досить швидко виявити збуд­ників не тільки чуми, а й інших особливо небезпечних інфекційних хвороб.

У другій половині XIX століття почався швидкий і бурхливий розви­ток мікробіологічної науки. З'явились більш удосконалені мікроскопи. У вивченні мікроорганізмів стали приділяти увагу біохімічним процесам - здат­ності мікробів ферментувати органічні речовини. Найважливіші відкриття пов'язані з іменем геніального вченого, хіміка та мікробіолога Л. Пастера (1822-1895). Він довів ферментативну природу спиртового (1860 p.), мо­лочнокислого та маслянокислого (1861.р.) бродіння, у деяких мікробів виявив новий (анаеробний) тип дихання. Встановив, що гниття викликаєть­ся діяльністю певних видів мікроорганізмів. Дослідження Л. Пастера дали початок застосуванню профілактичних щеплень. Він отримав вакцини про­ти сказу, сибірки.

Не обійшовши питання довільного зародження життя, Л. Пастер роз­робив методику досліджень, що забезпечувала охорону поживних се­редовищ від прямого попадання в них мікробів і довів, що довільного (са­мочинного) зародження живих істот не відбувається. Хоч припущення са­мозародження одноклітинних тварин і рослин було спростоване ще в 1775 році молодим українським вченим, вихованцем Києво-Могилянськоїака-

ОД Мойсак. Основи медичних знань і охорони здоров'я 293

демії М.М. Тереховським. Він довів, що коли м'ясний бульйон прокип'яти­ти в посудині, а потім її запаяти, то ніякі мікроорганізми в ньому не з'явля­ються. Але досліди М.М. Тереховського для багатьох вчених були непере­конливими, бо вважалося, що для самозародження потрібне свіже повітря, якого не було в запаяних посудинах. Л. Пастер кип'ятив бульйон у склян­ках з довгою, вузькою, V-подібною шийкою, куди вільно проходило по­вітря, а мікроби потрапити не могли тому, що осідали у V-подібній частині шийки. Бульйон у таких посудинах залишався стерильним, що і довело неможливість самозародження живих організмів.

Завдяки відкриттям Л. Пастера хірургія збагатилася вдосконаленими методами боротьби з нагноєнням ран. Англійський хірург Д. Лістер ввів у хірургію принцип антисептики (знешкоджування ран хімічними дезінфікуючими речовинами).

Велике значення для медичної мікробіології мали відкриття німець­кого вченого Р. Коха (1843-1910), що збагатив мікробіологію більш удос­коналеними методами досліджень (тверді поживні середовища, анілінові барвники, іммерсійна система, мікрофотографування, конденсор Аббе). Завдяки удосконаленню техніки та методики мікробіологічних досліджень, Р. Кох остаточно встановив етіологію сибірки (1876 p.), відкрив збудників туберкульозу (1882 р.) та холери (1883 p.), отримав із туберкульозних міко­бактерій туберкулін.

Велике значення у визначенні механізмів захисних реакцій організму мають праці видатного російського вченого І.і. Мечникова (1845—1916) — фагоцитарна теорія; німецького вченого П. Ерліха (1854-1915)-теорія гуморального імунітету.

Великі заслуги в розвитку медичної мікробіології також належать вче­ним, які відкрили збудників багатьох інфекційних захворювань (таблиця 4.1 подається в скороченому вигляді).

У XX столітті зроблені важливі відкриття в галузі специфічної профі­лактики заразних захворювань. У1914-1925 pp. Г. Рамон розробив метод виготовлення анатоксинів (знешкодженні формаліном токсини), за допомо­гою яких стали з успіхом проводити щеплення проти дифтерії та правця. Були отримані вакцинні препарати з живих, але ослаблених збудників про­ти туберкульозу (1919 p.), чуми (1931 p.), поліомієліту (1955 р.) та інших інфекційних захворювань.

Велике значення мають роботи, що дозволили відкрити бактеріофаги, сульфаніламіди, пеніцилін, стрептоміцин та інші препарати, завдяки засто­суванню яких сучасна медицина досягла великих успіхів.

Новим етапом у мікробіології є розвиток в останні десятиліття XX ст. генетики мікроорганізмів.