У період дитинства важливо розвивати пізнавальні процеси дітей розрізняти предмети, вибирати одне із кількох предметів.

У першій книзі Руссо свідчить, що у такому віці необхідно навчати дітей пояснювати, що слід й допомагати дитині, що вона була спокійна. Не можна потурати дитині і виконувати її вимоги, бо вона стане маленьким тираном. Щоб полегшити прорізання зубів потрібно навчити дитину жувати, даючи їй кірочки хліба і т.д.

 Руссо вважає, що не можна у вихованні спиратися тільки на почуття, інакше людина не буде знати, чого вона хоче . Отже, У першій книзі Руссо дає практичну пораду у тому, як ростити здорову повноцінну дитину, головна складова якої - свобода рухів, добре ставлення до дитини, розвиток пізнавальних процесів, фізичний розвиток дітей і початок формування промови. За дитинством слід другий період її життя дитини, у якому власне і закінчується дитинство. Дитячий вік від 2 до 12 років Руссо називає «сон розуму».

Уся друга книга «Еміль або про Виховання» присвячена другому періоду життя дитини. У цей час дитині не можна нічого забороняти, не можна карати, не можна сердитися, але, проте, «виховуючи Еміля за принципом природних наслідків, карає Еміля, позбавляючи свободи, тобто - розбив вікно – сиди в холоді, зламав стілець – сиди на підлозі, зламав ложку – їж руками.

Дитина починає ходити, але досі треба посилено займатися зміцненням здоров'я, а чи не змушувати його заучувати розповіді та казки, дитина ще не здатна розмірковувати. Навчати дитину до 12 років непотрібно. Нехай усе вимірює, зважує, вважає, порівнює сама, коли відчує у тому потребу. Добре, якби до 12 років дитина б не знала книжок. Першою, і єдиною книгою мусить бути «Робінзон Крузо», герой якої, потрапивши на незаселений острів, видобував усе необхідне для свого простого життя. Дитина немає моральних понять, але приклад важливий.

Проте дитина до 12 років може засвоїти ідею власності. Еміль хоче обгородити собі ділянку дільниці садівника Гобера , у тому самому місці, де, виявляється, Гобер посадив собі дині. З зіткнення, події між Емілем і Гобером , дитина пізнає, як «ідея власності природно перегукується з удачею першого заволодіти чимось у вигляді праці». Отже, Руссо суперечачи своїм основним положенням про неможливість формування в дітей цього віку абстрактних понять, вважає, ідея власності цілком доступна розумінню дитини.

Не можна примушувати дитину займатися чимось проти волі, також не потрібно тренувати його почуття: зір, з допомогою малювання, виміру певних об'єктів, розвиток окоміру; слуху – за допомогою співу та музики; дотик – за допомогою розпізнавання тіла яке попадеться під руки.

Дитину віком із 2 до 12 років можна постійно уберігати від забитих місць, але потрібно, аби вона росла, пізнаючи біль. Страждання, на думку Руссо, перша річ, якої має навчитися дитина, і це вміння знадобиться більше ніж будь яке інше, тому Еміля він виховує у природних умовах, він приводить його за луг, де дитина бігає, стрибає, падає, але швидко підводиться й продовжує грати. Привчання дитини до болю та страждань, хоч і незначних виховує в дитині імунітет проти майбутніх розчарувань,виховує в дитині те, що певні речі можуть розчарувати,це здійснюється щоб дитина була підготовлена і не отримала раптового шоку.

Руссо за те щоб на дітей не тиснули розповідями, наставляннями про скорботи, біди, оскільки у такому віці дитячий розум до цього найменш чуттєвий і тому, що не можна знати, скільки бід випаде йому в дорослому віці. Жан-Жак Руссо звертається до учителів-догматиків : «Що ж ви йому приділяєте більше лих, чим потрібно з його станом, коли ви впевнені, що справжні лиха послужать полегшенням майбутнього? І як ви доведете, що погані схильності, які ви претендуєте викоренити, не породжені у ньому набагато раніше вашими не поганими спрямованими турботами ?»

У цій книзі автор говорить про те, що дитина має залежати, але й не сліпо коритися, що вона має просити, а не наказувати. Дитина підпорядкована іншим лише внаслідок власних потреб і через те, що вони бачать що краще, що їй корисно, навіть батьки не наділені правами «наказувати дитині те , що їй непотрібно».

У другій главі говориться про те, що не доводиться забороняти поганий вчинок, потрібно завадити його здійсненню. Також Руссо закликає нас в потребі не бути щедрими на відмови. «Найвірніший спосіб допомогти дитині – це привчити її.

Верх мистецтва при хорошому вихованні – зробити людину розумною, а більшість учителів - схоластів намагаються виховати нащадка з допомогою розуму.

Руссо про методи виховання каже:

«Дивно, що відтоді, як беруться виховувати дітей, не придумали ще іншого способу керувати ними, крім змагання у заздрості, ненависті, марнославства, жадібності, низького страху всіх пристрастей, найнебезпечніших, найталановитіших хвилювати й псувати душу, навіть раніше, ніж сформується тіло. При усякому передчасному наставлянні, яке вбивають їм у голову, у глибину їх серця насаджують порок; безрозсудні вихователі думають зробити диво,це робить їх злими із єдиною метою навчити, що таке доброта, і потім важливо кажуть нам: «така уже людина». Так, така людина, яку саме ви зробили». Тому Руссо каже: «Поступайте зі звичаєм, і це майже завжди буде добре».

Руссо свідчить, що кожному віку, і особливо у цей період, властиво бажання створювати, наслідувати, виробляти, виявляти могутність і діяльність. У другій книзі Руссо висловлює й таку думку: не можна судити дитинство, воно повинне почуватися так ніби в дітей ще немає пам'яті, що усе в них ґрунтується на відчуттях.

У творі автор засуджує педагогів, навчальних дитячих наук, які вимагають пам'яті і розвиненої логіки, саме – геральдики, географії, хронології, мов і культур т.д., - які не мають зв'язку з досвідом дитини і тому їй незрозумілі.

У третьої книзі Жан-Жак Руссо розповідає про третій період життя дитини. До 12 років Еміль міцний, самостійний , вміє швидко орієнтуватися і схоплювати найважливіше, потім формує світ довкола себе з допомогою своїх почуттів. Він цілком підготовлений до того, щоб успішно освоїти розумове і трудове виховання. Підліток не володіє в достатній мірі моральними поняттями і неспроможна правильно зрозуміти людські взаємовідносини, тож він має вивчати те, що пов'язане з навколишнім світом і природою. При виборі предметів необхідно зважати на інтереси дитини. Природно, інтерес її іде з того що, вона бачить, що вивчає: географія, природознавство, астрономія. Руссо розвиває оригінальну «методику» отримання цих знань, засновану на самостійному дослідженні явищ, описує дитину – як дослідника, відкриває наукові істини.

Руссо хотів пов'язувати особистий досвід дитини поруч із досвідом людства, вираженому у науці. Систематичні знання Руссо відкинув; водночас , також знання самодіяльності, спостережливості, допитливості підлітка.

Вільна людина, за Руссо, повинна володіти різними формами ремісничої праці, кількома професіями, тоді й справді може заробити на свій хліб, і зберегти свободу, тому Еміль навчається ряду корисних професій. Руссо вважає, що «голова Еміля – голова філософа, а руки Еміля – руки ремісника».

Спочатку Еміль знайомиться зі столярним ремеслом, живе життям простого робочого, переймається повагою до людської праці, починає цінувати працю й відпочинок. Він їсть хліб, який сам заробив. Праця – виховний засіб, а водночас і суспільний обов'язок вільної людини. У цей час з 12 до 15 років слід розвивати допитливість, наголошується на пізнанні навколишнього світу шляхом прогулянок і екскурсій, дитина сама відповідає на ці запитання. «Вона не вивчає науку, а сама вигадує її…».

На шістнадцятому році Еміль підготовлений до життя і Руссо повертає його у суспільство. Настає четвертий період – «період збурень і пристрастей» – період морального виховання. Аналізуючи цей етап розвитку потрібно працювати над вихованням людини, а чи не представника стану (будувати висновки про ближніх з самого себе). Руссо віддає пріоритет гуманітарній освіті вчених почуттів та прагнень. Також у цей період триває активне фізичне виховання.

Руссо висуває три завдання морального виховання – виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі, бачачи перед собою постійно «ідеальну» людину.

Років до 17-18 юнакові годі було казати про релігію, Руссо переконаний, що Еміль думає тільки про першопричини та самостійно дійшов пізнання божественного початку. У Еміля цілком виключене спілкування з протилежною статтю.

Свою п'яту книжку «Еміль або про Виховання» автор присвячує вихованню дівчат, зокрема нареченої Еміля – Софі. Вона має бути вихована йому, та її виховання має бути протилежно вихованню Еміля. Призначення жінки – зовсім інше, ніж чоловіка. Жінка має бути вихована відповідно до бажань чоловіка. Пристосування до думок інших, відсутність самостійних суджень, навіть власної релігії, покірне потурання чужій волі – доля жінки. Руссо стверджував, що «природний стан» жінки – залежність; «дівчина повинна почуватися створеною для покори». Ніяких серйозних розумових занять їм не потрібно.