Діагностика

            Епідеміологічні: відсутність факторів, які б свідчили про зобну ендемію: за показниками поширеності зобу, співвідношення чоловіків і жінок, які мають збільшення щитоподібної залози, наявність кретинізму та інших показників, які характеризують ендемічність регіону.

            Клінічні: збільшення щитоподібної залози, рухомість, відсутність болючості при пальпації, тривалий  еутиреоїдний стан, або ознаки легкого гіпотиреозу.

            Лабораторні: порушення співвідношення тироксину і трийодтироніну в бік збільшення останнього як ознака підвищення конверсії для підтримки еутиреозу; зменшення вмісту вільного тироксину в крові за рахунок зв’язування із специфічними білками плазми, фракціями ліпопротеїдів та імуноглобулінів. Екскреція йоду із сечею в межах 100 мкг/л і більше за добу, що свідчить про відсутність дефіциту йоду.

            З метою діагностики прихованого гіпотиреозу у випадках нормальної концентрації тиреотропіну, але при порушенні фізіологічного співвідношення тироксин/трийодтиронін, необхідно провести пробу з тиреоліберином для визначення резервів тиреотропного гормону.

Диференційна діагностика спорадичного зобу із ендемічним має певні затруднення із-за наявності подібних ланок патогенезу. Основним показником є те, що хворі спорадичним зобом живуть у неендемічній до зобу місцевості, а добова екскреція йоду з сечею у них не змінена. Диференціація з іншими захворюваннями щитоподібної залози не відрізняється від диференційної діагностики ендемічного зобу.

Лікування

            Дифузне збільшення щитоподібної залози малого ступеню, без ознак стиснення прилеглих органів і тенденції до швидкого росту підлягає консервативному лікуванню.

Необхідно відмітити, що незначна ефективність консервативної терапії вузлового зобу, можливість розвитку йод-базедова при лікуванні засобами, які містять йод, а також реальна загроза малігнізації вузлів, роблять хірургічний метод лікування найбільш прийнятним і доцільним для більшості хворих вузловим спорадичним зобом. Перевага оперативного лікування стає ще більш очевидною, якщо прийняти до уваги  частий розвиток вторинного гіпертиреоїдизму, струміту, виникнення крововиливів у вузол.

            Оперативне лікування не тільки ліквідує вузол як джерело малігнізації та інтоксикації при вторинному гіпертиреозі, воно ліквідує також джерело досить сильної аферентної імпульсації і подразнення нервової системи, які мають місце, що  недостатньо враховують лікарі як причину багатьох суб’єктивних порушень у хворих на вузловий зоб.

            Покази до хірургічного лікування спорадичного зобу такі самі, як і ендемічного.