Діагностика

             Збільшення щитоподібної залози у людей, які проживають в ендемічних по зобу регіонах, діагностується пальпацією шиї, при якій не знаходять збільшення регіонарних лімфатичних вузлів і визначається неболюча збільшена щитоподібна залоза. Як правило, відсутні чіткі клінічні ознаки порушення функції залози.   Діагноз підтверджує підвищене поглинання радіоактивного йоду залозою, але з тривалою затримкою його в тканині (24-48 год.) і повільним його виділенням.

            Під час сцинтіграфії у хворих дифузним зобом знаходять рівномірний розподіл радіонукліду в щитоподібній залозі. У хворих вузловим і змішаним зобом визначається негомогенна структура залози: знаходять “теплі” вузли (що поглинають велику кількість радіоактивного йоду) і “холодні” (які не накопичують йод). Поява останніх зумовлена дегенеративними змінами щитоподібної залози (кісти, звапнення, крововиливи) чи злоякісним переродженням.

            Рівень тироксину відповідає нормальним показникам. Спостерігається порушення співвідношення тироксину і трийотироніну в бік переваги останнього, що підтримує стан еутиреозу, оскільки він має більшу метаболічну активність.

            Ультразвукова сонографія дає змогу визначити розміри щитоподібної залози, розміри вузлів, кістозні зміни, звапнення, фіброз. Пункційна біопсія дозволяє визначити гістологічну структуру зобу і, що особливо важливо, - виявити злоякісне переродження.

Диференційна діагностика

            Ендемічний зоб потребує диференціації із хронічними тиреоїдитами (Хасімото, Ріделя), раком щитоподібної залози, серединними кістами шиї.

            Загальними ознаками, характерними для хронічних тиреоїдитів і ендемічного зобу, є збільшення залози і еутиреоїдний або гіпотиреоїдний стан. Різниця автоімунного тиреоїдиту Хасімото і ендемічного зобу полягає у наявності лімфоїдної інфільтрації при пункційній біопсії і високому титрі антитиреоїдних антитіл у крові.   Фіброзний тиреоїдит Ріделя має, на відміну від еутиреоїдного зобу, кам’янисту щільність, сполучений із оточуючими тканинами, майже нерухомий.

Диференційну діагностику також необхідно проводити з раком щитоподібної залози. Для злоякісного новоутворення характерне горбкувате утворення щільної консистенції, зрощене із оточуючими тканинами. Рухомість залози значно обмежена. Часто змінюється тембр голосу, з’являється охриплість. Збільшуються і стають мало рухомими регіонарні лімфатичні вузли шиї. При скануванні в щитоподібній залозі знаходять “холодні” вузли. Пункційна біопсія поточнює характер пухлини.

Серединна кіста шиї - неболюче утворення, м’якоеластичної консистенції, яке розташоване по середній лінії шиї між під’язиковою кістою і верхнім краєм щитоподібного хряща або у підщелепному трикутнику, зміщується при ковтанні.   Між кістою і під’язиковою кісткою досить часто визначається щільний тяж.

Лікування

            При ендемічному еутиреоїдному зобі лікування диференційоване і залежить від форми ступеню збільшення щитоподібної залози, функціонального її стану.

При дифузному зобі Іа ступеню призначають йодид калію (0,25% по 1 дисертній ложці 1 раз на день після їди протягом 30 днів). Після десятиденної перерви необхідно проводити двох- або трьохкратний курс лікування до нормалізації розмірів залози. У процесі лікування необхідно пам’ятати про можливі ускладнення у вигляді ефекту Вольфа-Чайкова (збільшення залози, гіпертиреоз), автоімунізації, у зв’язку з чим доцільно робити перерви при вживанні йодидів у процесі лікування або призначати тиреоїдні гормони, які містять йодид калію  - тиреокомб (по 1 таблетці 1 раз на день, поступово підвищують дозу до 2-3 таблеток на день).

При більших ступенях збільшення щитоподібної залози лікування проводять синтетичними тиреоїдними гормонами (L-тироксин по 50 мг 1 або 2 рази на день; тиреокомб по 1 табл. 1 або 2 рази на день). Дози тиреоїдних гормонів необхідно підбирати індивідуально у залежності від віку хворого, характеру і перебігу захворювання. Консервативному лікуванню підлягають дифузний і змішаний ендемічний зоб невеликих розмірів, при відсутності ускладнень.

 Консервативне лікування також проводиться і при невеликому вузловому зобі (до 2 см в діаметрі), доброякісний характер яких доведений. Ефект від консервативних заходів наступає через 2-5 місяців, що є підставою для його продовження.

            Хірургічне лікування показано при:

1) вузловому зобі невеликих розмірів, підозрілому на малігнізацію або природу якого установити лабораторно-інструментальними методами неможливо;

2) вузловому, змішаному зобі з розвитком в ньому запально-дегенеративних змін;

3) великому ступені зобу (ІІІ);

4) зобі, який викликає стиснення прилеглих органів;

5) вузловому зобі, який не піддається консервативному лікуванню (впродовж 2-5 місяців).