Соціально-політична база більшовизму в Україні

Зважаючи на величезне значення України, більшовики прагнули встановити контроль над її територією якнайшвидше. Проте це було надто складне завдання. Навіть у радах великих міст України, зокрема Києва, Одеси, Харкова, Катеринослава, не кажучи вже про містечка і села, вони не мали більшості. Більшовики відбивали настрої невеликої частини населення України, до того ж переважно некорінного. Один із лідерів більшовиків в Україні В. Затонський 1926 р. писав: «Більшовицька партія хребтом своїм мала пролетаріат російський або русифікований». Українців серед більшовиків було мало. За цих обставин установлення більшовицької влади в Україні було можливе лише збройним шляхом.

Утвердження більшовицької влади в Україні почалося відразу ж після перевороту в Петрограді. В головних містах Донбасу — Луганську, Кадіївці, Макіївці, Щербинівці — більшовики взяли владу без збройної боротьби. Однак тут боротьба за владу ускладнювалася близькістю козацького Дону, де генерал О. Каледін виступив проти Раднаркому, не визнавши його, і розпочав війну проти більшовиків та їхніх прибічників.

Особливо жорстокою була боротьба трьох політичних сил за владу в Києві. Збільшовиченим військовим частинам і червоногвардійським загонам, загальна чисельність яких становила 6500 чол., протистояли війська, об’єднані під командуванням штабу Київського військового округу: разом близько 10 тис. юнкерів, курсанті шкіл прапорщиків, солдатів і офіцерів частин гарнізону, вірних Тимчасовому уряду, і 18 тисяч солдатів і офіцерів українізованих військових частин Центральної Ради. Запеклі бої точилися три дні, 29-31 жовтня.

Третій універсал і проголошення унр

7 листопада Українська Центральна Рада виступила зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної державної одиниці Російської Республіки. Але про Росію під владою більшовиків не йшлося. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які сформуються на руїнах імперії і, звичайно, без більшовицьких урядів.

скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу;

• Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

• проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;

• скасовувалась смертна кара;

• впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом;

• підтверджувалось право національно-територіальної автономії.

За визначенням В. Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як перший. Накреслена у III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі.

Також не в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти створити.

А особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі "прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Це було непосильне й непотрібне для України завдання.

Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави.

Проголосивши в Третьому універсалі програму перебудови суспільства на демократичних засадах, — програму, яка відповідала інтересам більшості населення України, — уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації.

Внутрішня політика ЦР

• всупереч положенням Третього універсалу Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання.

• спроба запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства, яке суперечило намірам безземельних і малоземельних верств села, котрі прагнули до зрівняльного поділу.

Курс на негайну експропріацію майна поміщиків і капіталістів, обіцянки соціалістичного суспільства приваблювали міську й сільську бідноту, яка становила майже третину населення України. При загальному розброді в українському суспільстві найбідніша його частина виявилася найактивнішою і найзгуртованішою. З її середовища формувалися бойові дружини міської і сільської Червоної гвардії. Однак ця група населення залишалася меншістю і власними силами нав’язати свої порядки Україні була не в змозі.

Невдалою виявилась і політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості.