79. Основні напрями реалізації виховних функцій у вищій школі.

До основних функцій виховання належать: організаційно-мотиваційна;діагностична; прогностично-проективна;формуючо-розвивальна;інформаційно-комунікативна; контрольно-оцінювальна. Розглянемо напрями (шляхи) виховної роботи у вищому навчальному закладі. І.Ілюстративний напрямок. Студенти повинні наочно бачити втілення соціальних норм у поведінці всіх людей, з якими вони зустрічаються у стінах вищої школи. Вищий навчальний заклад – храм науки, який повинен бути і храмом культури (деканат, кафедри, аудиторії, читальна зала, їдальня тощо). Виховання – це вплив розвиненого характеру на характер, який формується, а характер – це душевний лад особистості. Тому вплив особистості вихователя на молоду душу є тією виховною силою, яку не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочень (К.Д.Ушинський). Треба пам’ятати, що молоді вчителі (вчорашні студенти) копіюють у своєму ставленні до учнів ставлення до них викладачів вищої школи. Викладачі повинні бути носіями духовних цінностей, високоморальні й професійні. ІІ. Декларативний напрямок. Декларативний напрямок – це вербалізація норм, роз’яснення сутності правила, аргументація його користі, пояснення правила, доказовість його необхідності. У ВНЗ є курси етики, психології, педагогіки та ін., які повинні роз’яснювати правила культури поведінки: потрібно працювати чесно; потрібно привітатися, коли входиш в аудиторію (навіть із запізненням!); під час лекції не заважати працювати однокурсникам і викладачу тощо. Зміст педагогічної роботи: розкривати соціальну значущість соціальних норм поведінки шляхом етичних консультацій (порад із етичних питань); виявляти особистісний смисл соціальної норми; з’ясувати своє особистісне ставлення до соціальної норми; аналізувати будь-яке порушення норми; відслідковувати міру оволодіння студентами культурними нормами спілкування з викладачами та між собою. Аргументація, роз’яснення – це альтернатива примусу чи наказу. Вона становить сутність гуманних міжособистісних взаємин викладачів і студентів. Проте цінності, життєві смисли не можуть передаватися тим же шляхом, що й знання. Є єдиний шлях – через приклад власних переживань (механізм зараження почуттями). Тут виховання відбувається через власний приклад ставлення викладача до соціальних цінностей, до оточуючих людей. До методів морального (емоційного) впливу викладача на студентів належать: моральний приклад – вміння викладача застосувати моральні норми і правила поведінки у взаєминах зі студентами і колегами, ділитися власним досвідом. Іміджування – уміле моральне звеличування добропорядних вчинків студентів, моральний захист тих, хто діє чесно й принципово. Здійснювати функцію активізації та фасилітації емоційного життя студентів. Експресивно виражати свої власні переживання, виявляти емпатійність, щиро приймати переживання студентів. Етичним інструментарієм практичного втілення норм у життя є правила (етикет), встановлений порядок поведінки у вищій школі (в аудиторії, бібліотеці тощо). ІІІ. Діяльнісно-практичний напрямок. Мірою морально-духовного розвитку особистості є вчинок. Насамкінець треба зазначити таке: виховне значення має кожен навчальний предмет і кожен викладач є носієм виховного впливу на студента через зміст навчального матеріалу, через організацію навчально-професійної діяльності студента, через практику педагогічної взаємодії.

Словник-глосарій термінів.

Модуль «Психологія»

Абстрагування — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його ознак, властивостей з метою глибшого вивчення складних психічних явищ.
Абулія (гр. abulia — нерішучість) — психопатологічний синдром, який характеризується загальною в'ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.
Авторитарність – сукупність властивостей особистості, що проявляються в схильності до диктату й беззаперечному підкоренню оточуючих своєму впливу і владі, у прагненні будь-якими засобами затвердити свою владу й авторитет, добитися домінуючого становища у групі. Вона пов’язана зі завищеною самооцінкою і рівнем домагань особистості, прагненням до стерео типізації та ригідністю мислення і поведінки, з агресивністю.
Адаптація сенсорна (лат. adapto — пристосовую і sensorium — орган чуття) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, який діє протягом тривалого часу, а також пристосування до нього.
Адаптація соціальна - пристосування дитини до рольових функцій (члена сім’ї, шкільного колективу тощо) та до норм, що існують у середовищі, яке її оточує.
Акмеологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на етапі зрілості, досягнення нею високого рівня розвитку.
Актив (лат. activus — діяльний) — найініціативніша частина колективу. Істотно впливає на формування громадської думки та охоче займається громадською роботою.
Активізація пізнавальної діяльності — мобілізація вчителем, викладачем інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів, студентів для досягнення конкретної мети навчання й виховання.
Активність — риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.
Активність характеру — структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.
Алгоритм (лат. algorithmus — сукупність дій) — сукупність правил, дій для розв'язування певної задачі.
Аналіз (гр. analysis — розкладання) — метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.
Аналогія - уподібнення, створення уявного образу на реальній основі.
Анкета (лат. enquerere — розслідувати, шукати) — складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.
Анкетування — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.
Апатія, апатичність - байдужність до себе, до навколишніх подій.
Архетипи - центральне поняття аналітичної психології К. Г. Юнга - структурні елементи людської психіки, першообрази, універсальні міфологічні мотиви та сюжети, які заховані в глибинних рівнях «колективного несвідомого», спільного для всього людства, і виявляються у снах, міфотворчості, релігії.
Асоціація (від лат. associatio - з'єднання) - зв'язок між двома психічними елементами, що виник в результаті досвіду і обумовлююча при актуалізації одного елемента зв'язку прояв і іншого. В різних напрямах асоціативної психології було запропоновано виділяти асоціації по типу їх виникнення. Так були виділені асоціації за схожістю (червоне - пурпурне), за контрастом (велике - маленьке), за суміжностю в просторі або в часі (запах приправи до їжі викликає апетит), причинно-наслідкові (сильний вітер - озноб). Було виявлено, що сила зв'язку залежить від ряду умов (сила вражень, що викликаються елементами зв'язку, їх новизна, а також здібності індивіда).
Аутизм (гр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.
Афект (лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — емоційний процес, який виникає у людини швидко, протікає бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями.
Бар´єр психологічний – стан, який виявляється в неадекватній пасивності, посиленні негативних установок і переживань.
Бесіда — розмова, обмін думками між двома чи кількома особами. У психології використовується як метод вивчення психічних явищ у процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. У педагогіці — метод навчання, за якого педагог за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, до самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу.
Бесіда репродуктивна (лат. ге і producere — знову виробляти) — бесіда, спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.
Безумовне прийняття – повага, активне слухання, віра, увага до почуттів іншого, безоцінне ставлення, турбота про нього.
Вдумливість - стан, пов'язаний із зосередженим мисленням, глибоким проникненням у суть питання, серйозність.
Веселість - безтурботно-радісний настрій, веселе проводження часу, розвага, забава, радісне пожвавлення.
Взаємини (стосунки) – суб’єктивні зв’язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах шляхом неперервного обміну особистісно-значимою інформацією.
Взаємодія соціальна – процеси впливу різних суб’єктів один на одного, їхній взаємозв’язок, взаємозумовленість, взаємоперехід, та ін. розрізняють 5 рівнівв установок на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.
Взаємохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання і обговорення товаришами характеристик один одного.
Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.
Витримка — вольова якість, що виражається у вмінні людини своєчасно стримувати небажані спонуки, дії і вчинки.
Виховання — процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають підстави користуватися правами члена суспільства.
Відповідальність - зовнішній та внутрішній (особистісний) контроль за діяльністю суб'єкта. Зовнішня (соціальна) відповідальність здійснюється завдяки підзвітності особи, заохоченню та санкціям за результати її діяльності. Особистісний самоконтроль полягає в почутті обов'язку, сумління.
Відчуженість – стан людини, цілком поглиненої чимось і тому віддаленої від оточення.
Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні властивостей предметів та явищ дійсності, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.
Вік психологічний — новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).
Віра - специфічний стан психіки, завдяки якому людина повністю і без аргументів приймає як істинне певне знання, незважаючи на фактичні, формально-логічні докази. Тверда переконаність, упевненість у чомусь, у виконанні чогось.
Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Вчинок — різновид вольової дії, що спрямована на досягнення суспільно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульований певними етичними нормами.
Геніальність — найвищий рівень здібностей, проявом яких є відкриття особистістю нових напрямків, шляхів в галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.
Генотип – сукупність спадкових структур організму (генів), яка тримає під контролем розвиток усіх його ознак (морфологічних, біохімічних, психофізіологічних).
Гіперболізація - прийом створення образів уяви, суть якого - у збільшенні чи зменшенні предмета або окремих йогоще частин.
Гіпотеза – наукове припущення, яке базується на теорії або емпіричних даних, і яке ще не має підтвердження або спростування. Розрізняють наукові і статистичні гіпотези.
Глибина мислення — якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв'язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.
Гнучкість мислення — якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.
Готовність до праці – потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.
Гуманізація освіти – система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості. Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю та суспільством.
Гуманітаризація освіти — переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу, насамперед культури, людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.
Дедукція – рух пізнання від більш загального до одиничного, отримання висновку про окреме явище з огляду на знання ширшого стану справ (контексту), ситуації, гештальту.
Депресія – афективний психічний стан з негативним емоційним фоном, змінами мотиваційної сфери, пізнавальних уявлень і з загальною пасивністю поведінки, душевне гноблення. Депресивний синдром (варіанти: маскована депресія, психоастенічна, іпохондрична, з маренням самозвинувачення тощо).
Детермінізму принцип — принцип дослідження психіки, за яким реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (інтересів, досвіду, освіченості, знань тощо): «зовнішні причини діють через внутрішні умови» (С. Л. Рубінштейн).
Дисциплінованість – вольовий стан, пов´язаний з високим самоконтролем і звичкою до дисципліни.
Диференціація психіки — закономірність психічного розвитку, що полягає у послідовному ускладненні психіки шляхом накопичення новоутворень.
Диференційна психологія — галузь психології, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами.
Діалектичне мислення — мислення, пов'язане зі здатністю обмірковувати, синтезувати протилежні думки, інтегрувати ідеальне і матеріальне, потенційне й актуальне, реальне і фантастичне.
Ділова спрямованість особистості — вид спрямованості особистості, що характеризується переважанням мотивів, породжених діяльністю і спрямованих на неї.
Діяльність - специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу та самої людини.
Деструктивність – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдається досягнути поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе – умова психічного здоров’я.
Детермінанта – причина, що визначає виникнення явища.
Дефініція психологічна – визначення психологічного поняття, вираженого словом, що робить останнє терміном.
Діалог – спілкування двох суб’єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коли зберігається думка кожного, намагання зрозуміти один одного.
Духовність – специфічна людська риса як сила самовизначення, як енергія поривання до кращого, до самовдосконалення у всіх сферах життя. Вона виявляється у багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності.
Егоїзм – самозакоханість, перебільшена думка про свою особистість, свої чесноти.
Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — центр) — погляд на себе як на центр Всесвіту.
Егоцентрична емпатія — переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також — суму у відповідь на радість іншого.
Ейдетична пам'ять — особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття.
Ейфорія - підвищений, радісний настрій, почуття достатку, благополуччя, який не відповідає об'єктивним обставинам. Підвищений настрій з безтурботним достатком, пасивною радістю, безтурботним блаженством у поєднані з уповільненням мислення (аж до персеверації).
Екзальтація, екзальтованість – вкрай збуджений або захоплений стан.
Експансія, експансивність – нестриманість, гарячність у почуттях, думках, поведінці.
Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод духовного освоєння світу і людської діяльності, що ґрунтується на дослідах, випробовуваннях, моделюванні тощо. У психології — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ. У педагогіці — метод вивчення певного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.
Експеримент психологічний — один з основних дослідницьких методів психології, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.
Екстаз – вищий ступінь наснаги, захоплення, який іноді переходить у несамовитість.
Екстраверт — людина, реакції і поведінку якої в основному визначають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.
Екстраверт емоційного типу — людина, почуття якої узгоджуються із загальноприйнятими критеріями і переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей.
Екстраверт інтуїтивного типу — людина, якій властиво у зовнішньому світі сприймати те, що відбувається за межами подій.
Екстраверт мисленнєвого типу — людина, життєві прояви якої залежать від інтелектуальних висновків, хоча будь-яке її судження ґрунтується на зовнішніх критеріях (загальноприйнятих поглядах, традиціях).
Екстраверт сенсорного типу — людина, яку завжди притягують ті об'єкти, які викликають сильні відчуття.
Емоції - особлива різновидність психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху, гніву тощо) значимість діючих на індивіда ситуацій та явищ для здійснення його життєдіяльності.
Емоції стенічні (лат. sthenos — сила) — переживання, що поліпшують самопочуття людини, посилюють її енергію, спонукають до активної діяльності.
Емоційне збідніння (афективна тупість) - недостатність або втрата афективного відгуку, бідність емоційних виявів, байдужність, душевна холодність.
Емоційність — властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій.
Емпатія – стан, пов´язаний зі здатністю емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Він допускає суб´єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, думок і почуттів. До складу емпатії входить співчуття.
Естетична свідомість (гр. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — одна з форм суспільної свідомості, що реалізується через художньо-емоційне освоєння дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.
Естетичне виховання — формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.
Естетичне почуття — особливе почуття насолоди, яке відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навколишній дійсності та творах мистецтва.
Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне в абсолютному його вираженні.
Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.
Етика (гр. etos — звичай, правила) — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
Забування — мнемічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.
Забуття – стан глибокої замисленості, відчуженості від всього навколишнього, дрімота, напівсон, безпам´ятство.
Завзятість – наполегливе прагнення до чогось, до здійснення чогось; неослабна напруга. Стан, коли людина переповнена непохитністю, рішучістю, наполегливістю.
Загальна психологія — галузь психології, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади і принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.
Захист психологічний – специфічна регулятивна система стабілізації особистості, скерована на усунення або зменшення почуття тривоги та інших травмуючих чинників, пов´язаних з конфліктом. З.П. охоплює: придушення бажань, заперечення, проекцію, ідентифікацію, сублімацію, регресію, ізоляцію, раціоналізацію, конверсію.
Захоплення – наснага, запал, підвищений інтерес до чогось; заняття, що цілком поглинає кого-небудь, закоханість у когось, серцеве благоговіння перед кимось.
Зацікавленість, інтерес – стан, пов´язаний з інтересом до чогось, пов´язаний з виявом уваги.
Зачарованість, зачарування – стан захоплення чарівною дією чогось, когось; стан того, хто випробує на собі чарівну силу когось, чогось.
Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.
Здібності загальні — здібності, які певною мірою проявляються у всіх видах діяльності індивіда.
Здібності спеціальні — здібності, які проявляються лише в конкретних видах діяльності індивіда.
Зібраність – зосередженість своїх думок, волі, почуттів на чомусь, підтягнутість, акуратність.
Знання — узагальнений досвід людства про дійсність, що має форму фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій.
Зрілість – вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, волових, моральних і соціальних параметрів людини.
Ідеал (гр. idea — ідея) — позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який людина намагається наслідувати.
Ідентифікація — один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в уподібненні себе іншій людині, здатності розкрити її точку зору.
Ідентичність (лат. identicus — однаковий) — усвідомлена індивідом самототожність; потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості.
Ілюзія – неадекватне, помилкове відтворення в уяві об´єкта та його властивостей завдяки хибам сприймання, установкам, очікуванням тощо.
Імідж – особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1) сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; 2) особливий психічний образ, який сильно і конкретно впливає на емоції, поведінку і стосунки особистості або групи; 3) маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини, а через неї – на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.
Інгібіція соціальна – гальмування психічних процесів, погіршення діяльності людини у присутності інших людей внаслідок їх впливу.
Індивід - людина як представник певного виду живих істот; люба конкретна людина, безвідносно до її особистих якостей та соціального статусу.
Індивідуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження.
Індивідуальний стиль діяльності — індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату. Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.
Індивідуальність - неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання її фізичних та психічних особливостей.
Ініціативність (лат. initium — початок) — морально-психологічна риса особистості, яка полягає у здатності та схильності до активних і самостійних дій.
Інтелект (лат. - розуміння, осягнення) - відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що виявляється в ефективності її індивідуального підходу до ситуації, яка вимагає пізнавальної та евристичної активності.
Інтелігентність – висока культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.
Інтенційний (лат. intentio — прагнення) досвід — рівень ментального досвіду, основою якого є індивідуальні інтелектуальні здібності, які формують суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напряму пошуку розв'язання проблеми, джерел інформації, способів її оброблення тощо.
Інтерес — усвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним проявом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки — до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.
Інтроверт — людина, яка в діях і вчинках більше керується своїми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми враженнями і впливами.
Інтроекція (лат. intro — всередину і jectio — вкидання) — включення індивідом у свою психіку поглядів, думок тощо інших людей без розрізнення ним власних і чужих уявлень.
Інтуїція (лат. - уважний погляд) - знання, яке раптово виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання. Інтуїцію трактують як «цілісне охоплення» умов проблемної ситуації, як спосіб творчої діяльності. Згідно з А. Бергсоном, З. Фройдом, механізми інтуїтивного пізнання заховані у безсвідомих рівнях творчого акту. Інтуїція є необхідним моментом виходу за межі складених стереотипів мислення і поведінки у пошуках розв'язання завдань.
Істерія, істеричність - невротичний синдром, що виявляється в припадках, підвищеній дратівливості, судорожному сміху, сльозах тощо. Збудження, лихоманка, судорожна діяльність у якомусь напрямі.
Катарсис (від греч. catharsis - очищення) - сильне емоційне потрясіння, яке викликане не реальними подіями життя, а їх символічним відображенням, наприклад, у витворі мистецтва. Термін був введений в психологію і психоаналіз з античної трагедії.
Категорія — усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але не ідентичних предметів, явищ.
Каяття – усвідомлення своєї провини й осуд своїх вчинків, супроводжується докорами сумління.
Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.
Кипіння, кипучість – бурхливий вияв почуттів, думок тощо; душевне хвилювання, підйом.
Когнітивна психологія – сучасний напрям психології, що виник у 1950-1960 pp. як альтернатива домінуючому в США біхевіоризму. Головне завдання когнітивної психології – у вивченні ролі знання в поведінці людини; видозміні інформації, отриманої людиною завдяки органам чуттів до формування нею відповідей. Чільним у когнітивній психології є питання організації знань у пам´яті людини, співвідношення знаково-мовленнєвих та образних елементів у процесах запам´ятовування та мислення.
Коефіцієнт розумової обдарованості (IQ) (англ. intellectual quotient — коефіцієнт інтелектуальності) — стандартизований кількісний показник рівня розумового розвитку людини, який одержують за допомогою тестів інтелекту.
Колектив – група людей, включених у спільну діяльність і об’єднаних єдиними цілями, підпорядкованими цілям суспільства. Специфічною психологічною відмінністю колективу від інших груп є те, що міжособові взаємини у ньому опосередковані суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності.
Колективне несвідоме — колективний досвід людства, який передається від покоління до покоління і проявляється в поведінці конкретної людини.
Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних думок, цілей, інтересів, позицій; крайнє загострення суперечностей.
Конфлікт внутрішній – важкий психічний стан, спричинений амбівалентністю почуттів або тривалою боротьбою мотивів.
Конформність (лат. conformis — подібний, відповідний) — здатність людини за внутрішньої незгоди піддаватися тиску групи, що проявляється у зміні її поведінки відповідно до вимог групи.
Критичність мислення (гр. kritike — здатність розрізняти) — якість мислення, що передбачає вміння індивіда суворо оцінювати свої думки і сторонні впливи, піддавати їх сумніву і перевіряти.
Культура поведінки (лат. culture — догляд, освіта, розвиток) — дотримання основних норм людського спілкування, вміння знаходити адекватні засоби у спілкуванні з оточуючими.
Компетенція – загальна здатність мобілізувати в професійній діяльності набуті знання, уміння, а також використовувати узагальнені засоби і способи виконання дій.
Лабільність афективна – нестійкість настрою з вираженими виявами емоцій, які часто змінюються.
Лідер (англ. leader — вести, керувати) — особистість, за якою інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що зачіпають їх інтереси і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.
Лідер авторитарний (rp. autoritas — влада) — лідер, який на практиці застосовує владний одноосібний стиль управління.
Лідер демократичний (гр. demos — народ) — лідер, який використовує стиль управління, що характеризується розподілом владних повноважень між ним і членами групи, спільним прийняттям рішень і взаємною повагою.
Літота (гр. litotes — простота) — прийом створення образів уяви, який полягає у підкресленому применшенні, недомовленості.
Локалізація психічних функцій (лат. localis — місцевий) — місце розташування в центральній нервовій системі людини тих мозкових структур, які пов'язані з її психічними процесами, станами і властивостями.
Локус контролю (лат. locus — місце) — індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням ( інтернальний локус контролю).
Лонгітюдний (англ. longitude — довгота) метод — метод вікової психології, суть якого полягає у вивченні одних і тих самих осіб чи їх груп у різні моменти їхнього життя.
Лють – сильний гнів, надзвичайна сила, інтенсивність вияву чогось, реалізація дії, неприборканість, шаленство, крайня захопленість, наполегливість, наполегливість у роботі. Синонім: розлютованість.
Макросередовище— джерело психічного розвитку особистості, що становить суспільство, його соціально-економічну і політичну систему.
Манія, маніакальність – хворобливий психічний стан, який виявляється у збудженості, зосередженості свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї; сильна пристрасть до чогось.
Маразм – стан повного зниження психічної та фізичної діяльності людини внаслідок старості або хронічної хвороби.
Марення – ідеї, судження, які не відповідають дійсності, обґрунтовані помилково, які свідомість цілком опанувала і які не змінюються під час переконання й роз´яснення (марення величі, особливого значення, впливу тощо).
Меланхолік (гр. melas — чорний і chole — жовч) — людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважанням процесів гальмування над процесами збудження в корі головного мозку, а також слабкими психічними процесами.
Ментальна (лат. mens — розум, мислення) репрезентація — оперативна форма ментального досвіду; актуальний розумовий образ конкретної події, предметної ситуації, тобто суб'єктивна форма їх бачення.
Ментальний досвід — система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнання дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.
Ментальний простір — динамічна форма ментального досвіду, яка актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації.
Мета — ідеальний образ об'єкта, який у свідомості задовольняє потребу, що виникла.
Метапізнання — здатність людини рефлексувати у сфері мислення, формувати стратегії і планувати.
Метод експерименту — загальнопсихологічний метод дослідження, основними ознаками якого є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, контролювання їх перебігу.
Метод психолого-педагогічного тестування — метод визначення рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості особистості за допомогою карток, малюнків, задач — шарад, ребусів, кросвордів, запитань.
Методи діагностичні (тести) — група методів психологічного дослідження, що використовуються для з'ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.
Методи інформаційні — група методів психологічного дослідження, в результаті яких отримують нові знання; основними з них виступають спостереження та експеримент.
Методи психологічного дослідження — певні шляхи збору наукових психологічних фактів, які відображають специфіку психічних фактів або явищ і служать предметом теоретичного аналізу.
Методологія – система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; форми та нормативи логічно правильних способів отримання потрібних результатів.
Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.
Мікросередовище— джерело психічного розвитку особистості, що включає її безпосереднє оточення, близьких дорослих, сім'ю.
Міміка (гр. mimikos — наслідування) — зовнішнє вираження психічних станів за допомогою м'язів обличчя.
Міцність запам'ятовування — індивідуальна особливість пам'яті, яка виражається в збереженні сприйнятого матеріалу і швидкості його забування.
Млявість – відсутність жвавості, бадьорості, рухливості; повільність; відсутність жвавого інтересу до навколишнього, байдужість, бездіяльність.
Мова — система знаків, що служить засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова існує і реалізується через мовлення.
Мовлення — це форма спілкування за допомогою мови, що склалась історично в процесі матеріальної перетворювальної діяльності людей.
Мовлення внутрішнє - мовлення, яке виконує психологічно внутрішні функції (мислення, планування діяльності, розуміння мови інших, підготовка мовного спілкування та ін.); це мовлення про себе, з характерною прихованою артикуляцією мовних звуків, стислістю, уривчастістю, великим смисловим навантаженням окремих слів тощо.
Мовлення жестикуляторне (лепет) — перша форма мовлення дитини немовлячого віку, що складається з перших слів, зрозуміти які дорослий може лише з урахуванням міміки, жестів дитини та ситуації.
Мовлення зовнішнє — словесне мовлення, яким людина користується для повідомлення інформації іншим людям в усній чи письмовій формі.
Мораль (лат. moris — звичай) — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми.
Моральність — етичне поняття, що означає практичне втілення етичних норм і принципів.
Мотив - спонукальна причина діяльності людини, те, заради чого вона здійснюється. В ролі М. можуть виступати потреби, інтереси, потяги, емоції, установки, ідеали тощо. Від М. слід відрізняти мотивування, тобто висловлювання людини, які пояснюють спонукальні причини її дій та вчинків шляхом зазначення тих чи інших об’єктивних та суб’єктивних обставин.
Мотивація — система усіх видів спонукань особистості (потреби, мотиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини.
Мрія — особлива форма творчої уяви, за допомогою якої людина створює образи бажаного майбутнього.
Мудрість — властивість цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю.
Мужність – хоробрість, безстрашність, душевна стійкість, сміливість, цілковите самовладання під час небезпеки, лиха тощо.
Навичка — дія, неодноразове виконання якої привело до її автоматизації, ознаками якої є максимально швидке виконання, відсутність зайвих рухів, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю при збереження якості виконання.
Навіювання — психологічний вплив однієї людини на іншу, який частково або й повністю не усвідомлюється як тим, хто його здійснює, так і тим, хто йому піддається.
Надія – чекання чого-небудь бажаного, поєднане з упевненістю в можливості його здійснення.
Надсвідоме — рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено вольовому контролю.
Налаштовування – спрямованість думок, почуттів тощо; коли людина перебуває в певному душевному стані, що має певний напрям думок, поглядів.
Наочно-образне мислення — мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі.
Наполегливість — вольова якість, що виявляється в умінні людини активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети.
Настрій — загальний емоційний стан людини, який характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу, породжений емоціями, що переважали в недалекому минулому чи є наявними.
Натхнення – стан творчого підйому, своєрідного напруження, творчого хвилювання, який веде до виникнення або реалізації задуму й ідеї в науці, мистецтві, техніці.
Неосудність – психічний стан, за якого людина не здатна відповідати за свої дії.
Непритомність – раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душевного потрясіння.
Нервування – стан крайньої нервової напруги, зумовлений відповідними умовами й обставинами.
Несамовитість – крайній ступінь душевного збудження, що супроводжується втратою самовладання; шаленство.
Несвідоме - нижчий рівень психіки людини; форма відображення, при якій людина не контролює своєї поведінки, неповно орієнтується в часі й просторі, порушується мовлення.
Неуважність – постійне переключення уваги з одного предмета на інший або зосередження на одній якій-небудь думці, недостатнє реагування на навколишніх, відсутність інтересу.
Нірвана – блаженний стан спокою, блаженство.
Ностальгія – туга за батьківщиною, за рідною домівкою.
Нудьга – стан душевної втоми, зневіри, туги від неробства або відсутності інтересу до навколишнього.
Обдарованість — сукупність здібностей, що зумовлюють особливо успішну діяльність людини в одній чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах.
Оптимістичність, оптимізм – життєрадісність, наповненість бадьорим і життєрадісним світосприйняттям, вірою в майбутнє, схильність у всьому бачити гарне, світлі тони і грані. Оптимістичні думки, почуття, поведінка.
Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Осмислення (розуміння) навчального матеріалу — процес мисленнєвої діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних понять, ідей, законів.
Особистісна рефлексія (лат. reflexio — відображення) — заглиблення у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю.
Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції.
Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.
Паніка – раптовий, нездоланний страх, сум´яття, яке охопило когось (зазвичай відразу багато людей), загальне хвилювання, переполох, спричинений цим страхом. Синонім: паніка масова.
Педагогічна майстерність — характеристика високого рівня педагогічної діяльності, що ґрунтується на високому рівні фахових знань і вмінь педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.
Педагогічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні закономірності навчання і виховання, умови, чинники і механізми ефективного навчання та виховання.
Педагогічна технологія (гр. techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, вчення) — сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і поєднання форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).
Передчуття – неясне відчуття тривоги, очікування чогось, що може трапитися, відбутися.
Переконання – процес і результат набуття людиною упевненості у правильності своїх суджень і висновків, яка підкріплюється посилками на відповідні факти та аргументи.
Пильнування – функціональний стан. Стан активації всього організму, що дає йому змогу вхоплювати, відбирати й інтерпретувати сигнали зовнішнього світу, скеровувати деякі з них у пам´ять або ж реагувати на них адекватними чи неадекватними діями, залежно від попереднього досвіду і навичок.
Пластичність (гр. plastikos — мазь, пластир) — риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності.
Послідовність мислення — якість мислення, що передбачає уміння людини дотримуватися логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях, доводити і обґрунтовувати свої оцінки і висновки.
Почуття - відображення в свідомості людини її ставлень до дійсності, що виникають при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.
Принциповість — вольова якість, що виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дії.
Проникливість – вдумливість, глибоке вникнення в суть чогось, хвилююча щирість, задушевність, внутрішня переконаність.
Професійна самооцінка — оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності.
Професійна Я-концепція — уявлення особистості про себе як професіонала.
Процес психічний - система процесуальних ознак психічного явища з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення.
Психіка - здатність високоорганізованої матерії (мозку) відображати об’єктивну дійсність і на основі сформованого при цьому психічного образу доцільно регулювати діяльність суб’єкту та його поведінку.
Психічні властивості - сталі психічні якості індивіда, що виробились у процесі тривалої відображувальної діяльності, виховання і самовиховання.
Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні види психічних процесів - відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля.
Психічні стани - сталі, тривалі психічні переживання; результат психічної діяльності за певний період часу; проміжна ланка між короткочасним психічним процесом і властивістю особистості.
Психічні функції - психічні процеси, які розглядаються з позиції одержаних результатів.
Психоаналіз – 1) система засобів виявлення особливостей переживань і дій людини, зумовлених несвідомими спонуканнями; 2) науково-терапевтичний напрям, який започаткував З. Фройд.
Психоастенія – хворобливий стан, який виражається в крайній нерішучості, непевності в собі, схильності до нав´язливих думок, вразливості.
Психологічне тестування — загальнопсихологічний метод дослідження, який полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій.
Психологічний вік — вік, який вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо.
Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні.
Психологія (гр. psyche — душа і logos — слово, вчення) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.
Психологія інтелекту — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності та особливості інтелектуального розвитку, інтелектуальної діяльності людини.
Психосемантика – галузь психології, що вивчає походження, структуру, функціонування індивідуальної системи значень, що впливає на процеси сприйняття, мислення, пам´яті, прийняття рішень. Об´єктом дослідження психосемантики є зокрема вплив образів, символів, символічних дій, вербальних форм, мотивів, емоцій на формування системи індивідуальних значень світогляду людини.
Радість — позитивний емоційний стан, пов'язаний із можливістю задовольнити актуальну потребу, імовірність чого раніше була невелика чи невизначена.
Реактивні стани – особливі психічні стани, у клінічній картині яких відображено зміст психічного.
Реактивність (лат. re — проти і activus — діяльний) — властивість темпераменту, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.
Регресія (лат. – повернення) – форма психологічного захисту, що полягає у поверненні до інфантильних щаблів психічного розвитку та примітивних форм мислення, поведінки, в актуалізації колись успішних способів реагування.
Рефлексія – довільна увага до змісту власної свідомості.
Рефлексія – схильність до аналізу своїх переживань, звернення свідомості на самого себе (самосвідомість), осмислення свого стану.
Рівень психічного розвитку — зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.
Рішучість — вольова якість, що виражається в здатності людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя.
Розвиток людини — процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.
Розгубленість – цілковита втрата самовладання; збентеження, зніяковілість від сильного хвилювання, потрясіння тощо; втрата здатності міркувати і діяти.
Роздум – стан міркування, заглибленості у свої думки, думи.
Розслаблення, розслабленість – відсутність розумового або фізичного напруження, внутрішнього збудження; занепад або відсутність сил, енергії.
Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей, зв’язків предметів, явищ, подій.
Роль – певна соціально-психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу й позиції у групі, суспільстві.
Рушійні сили психічного розвитку— внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.
Самоактуалізація – прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку особистісних можливостей. У межах гуманістичної теорії самоактуалізацію визнають головним мотивом особистості на противагу біологічному та ситуативному детермінізму фрейдизму та біхевіоризму.
Самоаналіз — прийом самовиховання, який передбачає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками.
Самовдоволення – упевненість у своїх чеснотах, успіх і самодостатність.
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у собі позитивних рис і подолання негативних.
Самовідданість – готовність жертвувати собою заради інших, заради спільної справи і блага, забування себе, своїх негараздів.
Самовідчуженість – забуття про самого себе, зневага власних ідей, інтересів, потреб.
Самовладання, витримка – вольовий стан, пов´язаний з умінням володіти собою.
Самовпевненість – надмірна впевненість у собі, у своїх силах і прагненнях; висока оцінка своїх сил, іноді перебільшена.
Самозаохочення — прийом самовиховання, який використовується після подолання особистістю певних труднощів, власних негативних рис.
Самозобов'язання — прийом самовиховання, що передбачає планування роботи над формуванням чи подоланням певних рис особистості на конкретний період.
Самоконтроль – здійснення усвідомлених вольових зусиль, спрямованих на підтримання належного психічного тонусу, збереження енергійності, працездатності і водночас на стримування власних емоцій.
Самонавіювання — прийом самовиховання, який передбачає повторення подумки або вголос певних суджень з метою формування чи подолання певних рис своєї особистості.
Самооцінка — прийом самовиховання, суть якого зводиться до зважування подумки своїх можливостей і оцінки своїх дій та вчинків.
Самопереконання — прийом самовиховання, який полягає втому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).
Самопідбадьорювання — прийом самовиховання, який передбачає підтримання себе у ситуаціях розгубленості, зневіри у власних силах та можливостях.
Самопізнання — процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.
Самоповага — компонент образу Я-особистості, який визначається відношенням досягнень особистості до того, на що вона претендує.
Самопочуття – відчуття фізіологічної і психологічної комфортності або дискомфортності, яке залежить від здоров´я і настрою.
Самосвідомість — один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня — самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К.К. Платонов).
Самоспостереження — спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.
Самохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання власної характеристики.
Сангвінік (лат. sanguis — кров) — людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.
Свідомість – вища форма психічного відображення об’єктивної дійсності і саморегуляції, притаманна лише людині як суспільно-історичній істоті. С. характеризується: активністю; інтенційністю, спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження, мотиваційно-ціннісним характером; різними рівнями ясності.
Світогляд — сукупність переконань особистості, формування якого становить важливе завдання навчання і виховання; у загальних рисах утворюється до кінця шкільного віку.
Синтез — одна з основних операцій мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів предметів, в об'єднанні окремих його частин у єдине ціле.
Систематизація — загальнонауковий метод дослідження, що передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними (основними, додатковими, другорядними) ознаками.
Соціалізація (лат. societas — спільність, суспільство) — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.
Соціалізація особистості - процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм, цінностей, яка дозволяє йому успішно включитись в життя певного суспільства.
Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.
Соціологізаторський підхід — психологічні теорії, для яких характерне перебільшення ролі суспільних факторів (суспільства) у формуванні особистості.
Соціометрія (лат. societas — спільність, суспільство і гр. met- гоп — міра)— метод кількісного визначення взаємозв'язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.
Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.
Спостереження — загальнопсихологічний метод дослідження, який грунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо.
Сприймання - психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори.
Спрямованість особистості — моральна, етична характеристика особистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.
Стан психічний — психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мислення, почуттів).
Судження — думка чи форма мислення, у якій узагальнено відображаються зв'язки між предметами або їх властивостями.
Талант — високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який виявляється в оригінальності та новизні підходу, супроводжується досягненнями найбільш високих результатів у цій сфері.
Твердість – стійкість, непохитність, рішучість; коли людина не відступає ні перед чим, залишається вірною своїм переконанням, цілям, намірам.
Тверезість – стан свідомості, під час якого суб´єкт у своїх діях і вчинках керується вимогами здорового глузду, розуму; розважливий, розсудливий.
Творча особистість — індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. Притаманні їй творчі здібності є умовою успішного здійснення творчої діяльності.
Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.
Темперамент (лат. temperamentum — устрій, узгодженість) — сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.
Типологізація — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в розподілі систем об'єктів на групи з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, у виявленні подібних і відмінних ознак в об'єктах, що вивчаються, у пошуку надійних способів їх ідентифікації.
Товариськість – взаємна солідарність, повага і довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей.
Толерантність – відсутність реагування на конфліктногенний фактор; поблажливість, терпимість до чиїхось думок, поглядів, вірувань.
Трансактний аналіз – психологічний напрям, який створив у 1950-х роках Е. Берн, який охоплює: а) структурний аналіз его-станів («дитина», «дорослий», «батько»); б) аналіз спілкування у формі «трансакцій» – взаємодії суб´єктів, що набувають тих чи інших его-станів; в) аналіз психологічних ігор; г) аналіз життєвих сценаріїв.
Трансфер (лат. – переносити) – психоаналітичне поняття, що означає спонтанне перенесення особою на психотерапевта (авторитета) її емоційного ставлення до значущих для неї людей (батьків).
Увага - форма психічної діяльності, що виявляється у спрямованості і зосередженості людини на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших.
Упевненість – переконаність у чому-небудь, тверда віра в кого-небудь або в що-небудь, спокійне усвідомлення своєї сили, своїх можливостей, рішучість у діях.
Упертість – невдоволення необґрунтованим придушенням самостійності, прагнення будь-що зробити по-своєму, усупереч розумним доказам. Стан, зумовлений мотивом самоствердження.
Упізнавання — ототожнення об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів).
Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.
Учіння — один з основних видів діяльності, коли дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки; коли суб'єкт діє заради засвоєння нового досвіду.
Уява — психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною.
Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний розвиток дитини та оволодіння нею відповідних форм поведінки. До Ф.р. відносять зміст навчання і виховання, педагогічну підготовленість учителів і вихователів, методи і засоби навчання і виховання та багато інших.
Флегматик (гр. phegma — слиз) — людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовленнєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.
Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Функціональний стан (психофізіологічний) – стан працюючої людини. Основні види функціональних станів: стан оперативного спокою, адекватної мобілізації, динамічної неузгодженості, стан загальмованості, пильнування, напруженості, втоми тощо.
Характер - комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці, діяльності та ставленнях.
Хвилювання – нервове збудження, сильне занепокоєння, зумовлене чим-небудь, чеканням чогось. Неприборканий вияв якогось почуття.
Холерик (гр. chole — жовч) — людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.
Цікавість – прагнення довідатися щось, у всіх, навіть несуттєвих подробицях, вияв інтересу до чогось, немотивована допитливість.
Цілеспрямованість — вольова якість, що полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями.
Чесність професійна – ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду «в очі».
Я-концепція — відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень особистості про себе, яка переживається нею як неповторна і є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе.
Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей.

ECTS – європейська система перезарахування залікових кредитів, яка передбачає введення системи обліку навчального навантаження, зрозумілої для всіх європейських країн. Кредити ECTS відображають загальне навантаження студента при вивченні певного курсу або його частини (блоку), а також яку частину загального річного навчального навантаження займає певний курс (або блок курсу) у навчальному закладі, що визначає кредити.
Анкетування − метод, в основі якого – одержання письмових відповіде на поставлені запитання. Від змісту анкети, форми запитань, що їх задають, кількості заповнених анкет, умілого добору респондентів значною мірою залежить імовірність результатів дослідження. Анкети варто складати таким чином, щоб їхні численні відомості можна було опрацювати методами математичної статистики із застосуванням комп’ютера. Це метод масового збирання інформації.
Антропологічний підхід – системне використання відомостей усіх наук про людину як предмет виховання та врахування їх в організації і здійсненні педагогічного процесу (К.Д.Ушинський).
Багатоваріантність – створення в освітній системі умов вибору й надання кожному суб’єктові шансу на успіх, стимулювання студентів до самостійного вибору й ухвалення відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного й самостійного мислення. На практиці багатоваріантність виявляється через можливість обирати темпи навчання, досягати різного рівня освіченості, вибирати тип освітньої установи, а також диференціацію умов навчання залежно від індивідуальних особливостей студентів (у класі, групі, індивідуально, за допомогою комп’ютера тощо).
Багаторівневість – організація багатоетапного освітнього процесу, що забезпечує можливість досягнення на кожному етапі освіти того рівня освіченості, який відповідає можливостям й інтересам людини.
Бесіда - діалогічний метод навчання, при якому педагог шляхом постановки системи запитань підводить тих, хто навчається, до розуміння нового матеріалу чи перевіряє засвоєння ними вже вивченого.
Бесіда − самостійний чи додатковий метод дослідження, який застосовують з метою одержати необхідну інформацію чи роз’яснення того, що не було достатньо зрозумілим під час спостереження. Бесіда – усно-контактна форма спілкування. Її проводять відповідно до заздалегідь накресленого плану з переліком питань, які потрібно з’ясувати. Бесіда відбувається у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.
Болонський процес — система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов’язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.
Види навчання – догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний, програмований, модульний.
Види освіти: за типом засвоєння наукових знань – біологічна, математична, фізична, економічна, філологічна тощо; за видом провідного змісту освіти – теоретична і прикладна, гуманітарна і природничо-наукова та ін.; за видом і майстерністю засвоєння людської діяльності – музична, художня, технічна, технологічна, педагогічна, правова, економічна, медична тощо; за типом засвоєння культурних цінностей – класична, художньо-естетична, релігійна та ін.; за масштабом засвоєння культурних цінностей людського суспільства – національна, європейська, міжнародна, глобальна тощо; за типом освітньої системи – університетська, академічна, гімназійна та ін.; за становою ознакою – елітна і масова; за типом переваги спрямованості змісту освіти – формальна й матеріальна, наукова й елементарна, гуманітарна і природно-наукова; загальна, початкова професійна і вища професійна тощо; за рівнем освіти – початкова, неповна середня, середня, неповна вища, вища.
Викладання – діяльність науково-педагогічних працівників, яка виявляється у: передаванні інформації; організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання; стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів; оцінці навчальних досягнень студентів. Мета – організація ефективного навчання кожного студента в процесі передавання інформації, контролю й оцінки її засвоєння, а також взаємодія зі студентами й організація спільної і самостійної діяльності.
Виробнича практика – одна із форм організації навчального процесу у вищій школі, дидактичні цілі якої – формування професійних умінь і навичок; розширення, закріплення, узагальнення та систематизація знань шляхом їхнього застосування у реальній діяльності.
Виховання у педагогічному значенні цілеспрямована, організована система впливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій, моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, а також потреби в систематичній праці.
Виховання − процес взаємозалежної діяльності суб’єктів (вихователів) та об’єктів (вихованців). Взаємозв’язки між ними складні й різноманітні. Вихователі (суб’єкти навчання, виховні структури, громадські організації) чинять цілеспрямовані систематичні педагогічні впливи на свідомість, почуття й волю вихованців в інтересах формування в них усього комплексу якостей людини-громадянина . Ці впливи можуть бути прямими (безпосередніми), якщо вони скеровані до конкретної особистості, групи (колективу), коли наявний прямий контакт вихователя й вихованця. Вплив має опосередкований характер, якщо здійснюється через використання умов соціального життя.
Вища освіта – рівень освіти, який особа здобуває у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
Гіпотетичний етап − розв’язання суперечності між фактичними уявленнями про об’єкт дослідження й необхідністю осягнути його сутність. Він створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до теоретичного (чи експериментально-теоретичного).
Гра дидактична – метод імітації (наслідування, відображення), прийняття управлінських рішень у різноманітних ситуаціях шляхом гри (програвання, розігрування) за правилами, що надані або виробляються самими учасниками.
Гуманізація освіти – орієнтація освітньої системи й освітнього процесу на розвиток і становлення взаємоповаги між студентами і педагогами, основаної на врахуванні прав кожної людини; на збереженні і зміцнення їхнього здоров’я, почуття власної гідності й розвитку особистісного потенціалу .
Гуманітаризація – орієнтація на засвоєння змісту освіти незалежно від його рівня й типу, що дає змогу охоче розв’язувати головні соціальні проблеми на користь і в ім’я людини; вільно спілкуватися з людьми різних національностей і народів, будь-яких професій і спеціальностей; добре знати рідну мову, історію і культуру; вільно володіти іноземними мовами; бути економічно і юридично грамотним .
Диверсифікованість – широке розмаїття навчальних закладів, освітніх програм і органів керування .
Дидактика (грец. didaktikos – повчальний) – галузь педагогіки, спрямована на вивчення і розкриття теоретичних основ організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, форм навчання), а також на пошук і розроблення нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання. Виокремлюють дві функції дидактики: науково-теоретичну та конструктивно-технологічну.
Дидактичний модуль – це: одиниця змісту навчання, створена й дидактично опрацьована для досягнення певного рівня знань, умінь і навичок, в якій наявні засоби контролю на вході і виході; навчальний пакет (концептуальна одиниця навчального матеріалу); засіб навчання (оскільки в ньому закладено зміст навчання, наочність тощо); метод навчання (передбачає певну систему дій під час вивчення матеріалу); логічна і допустима частина роботи в межах теоретичного виробничого навчання, професії або сфери трудової діяльності з чітко окресленими початком та завершенням, що її, як правило, не ділять на менші частини; логічно завершена частина теоретичних і практичних знань з навчальної дисципліни, адаптована до індивідуальних особливостей тих, хто вчиться.
Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають: систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань зі спеціальності та застосування їх для розв’язання конкретних наукових, технічних, економічних, виробничих та інших завдань; розвиток навичок самостійної роботи й опанування методики дослідження та експерименту, пов’язаних із темою проекту (роботи). Керівниками дипломних робіт (проектів) призначаються професори й доценти (викладачі) вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва.
Диференціація – орієнтація освітніх установ на досягнення студентів під час урахування, задоволення й розвитку зацікавлень, схильностей і здібностей усіх учасників освітнього процесу.
Ділова гра – це моделювання реальної діяльності у спеціально створеній проблемній ситуації . Вона є «засобом і методом підготовки та адаптації до трудової діяльності та соціальних контактів», методом активного навчання, який сприяє досягненню конкретних завдань, структурування системи ділових стосунків учасників.
Діяльнісний підхід вимагає створення таких умов,щоб людина стала суб’єктом пізнання, діяльності та спілкування.
Догматичне навчання: викладач повідомляє студентам певну сукупність знань у готовому вигляді без пояснення; студенти засвоюють знання без усвідомлення й розуміння і майже дослівно відтворюють завчене; від студентів не вимагають застосування знань на практиці. Цей тип навчання сприяє певною мірою розвитку механічної пам’яті, але не створює умов для розвитку інтелектуального потенціалу особистості, не забезпечує підготовку людини до практичної діяльності на основі набутих знань.

Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань та короткого усного або письмового інструктажу ті, кого навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри та виконують інші пошукові дії. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найповніше. Методи навчальної роботи безпосередньо переходять у методи, які імітують, а іноді й реалізують науковий пошук.

Екзамен – форма навчання, що має на меті систематизацію, виявлення та контроль знань тих, хто навчається.
Емпіричний етап – здобування функціонального уявлення про об’єкт дослідження, виявляють суперечності між реальною педагогічною практикою, рівнем наукових знань і потребою осягнути сутність явища, формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є гіпотеза дослідження як система провідних припущень і передбачень, правомірність яких має потребу в перевірці й підтвердженні як попередньої концепції дослідження.
Завдання педагогічного процесу у вищому навчальному закладі: підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності; цілеспрямоване формування особистості громадянина, глибоко відданого своєму народові, який має високі моральні й громадянські якості; озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності; забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента .
Завдання педагогіки вищої школи – аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти; аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі; аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу; розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі; розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.
Загальний інтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням, спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишню дійсність, а в разі необхідності – уміння нестандартно мислити.
Загальнонаукова методологія – системний підхід, який відображає загальний зв'язок і взаємозумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника і практика на необхідність трактувати явища життя, соціалізації і професійної підготовки людей як системи,які мають певну будову і свої закони функціонування.
Закономірності навчання (дидактичні закономірності) – об’єктивні, стійкі й суттєві зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність: спрямованість навчання на розв’язання взаємопов’язаних завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості студента. Дидактичні закономірності охоплюють результати навчання, продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь, навичок, складність навчального матеріалу. Гносеологічні закономірності визначають вплив розумового розвитку на здобування навчальної інформації, продуктивність творчого мислення, проблемність та інтенсивність навчання. Психологічні закономірності характеризують індивідуальні психічні властивості, процеси, які впливають на продуктивність навчання. Соціологічні закономірності визначають вплив розвитку учасників навчального процесу на продуктивність і результативність навчання, а також рейтинг, престиж кожного педагога, його взаємодію з педагогом. Організаційні закономірності встановлюють оптимальні активні форми і види організації навчання, за допомогою яких формується мотивація, інтерес до навчання. (І.П.Підласий).

Заліковий кредит є одиницею виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів. Він становить кілька кредитів .

Зміст освіти – науково обґрунтована система дидактичного та методично сформованого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Складовим змісту освіти є нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначають відповідні державні стандарти освіти, а вибірковий – вищий навчальний заклад.
Змістовий модуль – система навчальних елементів, поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові (частина залікового контролю).

знань і застосування їх на практиці. Іноді його називають пасивно-споглядальним .

Індивідуальний навчальний план студента формують на підставі переліку змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі освітньо-професійної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготовки фахівців.
Інтерв’ю передбачає викладення суджень у визначеній (заздалегідь) послідовності. Відповіді можна записувати на відеомагнітофон. Нині теорія і практика масових опитувань ( демоскопія) у своєму арсеналі має численні види організації інтерв’ю (групові, демоскопічні, інтенсивні, пробні, стандартизовані, не стандартизовані ).
Інформатизація освіти пов’язана з широким і дедалі масовішим використанням обчислювальної техніки й інформаційних технологій у процесі навчання. Інформатизація освіти набула найбільшого поширення в усьому світі саме в останнє десятиліття – у зв’язку з доступністю для системи освіти й відносною простотою у використанні різних видів сучасної відео-, аудіотехніки і комп’ютерів.
Категорії дидактики – навчання, викладання, учіння.
Колоквіум (лат. collocvium — розмова, бесіда ) — вид навчальної роботи, що передбачає з’ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу.
Конкретно-наукова методологія – сукупність методів, принципів дослідження і процедур, які застосовують у тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні.
Конструктивно-технологічна функція дидактики – розроблення місту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допомагає з’ясувати, як, відповідно до об’єктивних закономірностей навчального розвитку студентів, організувати навчальний процес для забезпечення його максимальної ефективності; які форми, методи і засоби є оптимальними в конкретних ситуаціях; якими принципами і правилами слід керуватися викладачу та ін.
Консультація (лат. consultatio — звертання за порадою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних навичок і вмінь через відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування .
Контроль, як дидактичне поняття, становить собою сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності. Функції: діагностична, яка сприяє з’ясуванню об’єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів; корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об’єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь ; освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань , навичок і вмінь студентів і слухачів ; виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості; стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх знань, навичок і вмінь; оцінювальна, сутність якої – у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вмінь студентів; розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо; мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.
Конференція навчальна – організаційна форма навчання, спрямована на розширення, закріплення і вдосконалення знань, формування досвіду творчої діяльності. Проводиться, як правило, з декількома навчальними групами. Головне у конференції – вільне, щире обговорення проблемних питань.
Кредит (лат. credit – він вірить) – числова міра повного навчального навантаження студента з конкретної дисципліни, яка становить 36 годин роботи студента самостійно і під керівництвом науково-педагогічного працівника. Вона спонукає студентів до вільного вибору навчальних дисциплін та якісного їх засвоєння і є одним з критеріїв порівняння навчальних систем вищих навчальних закладів .
Кредитно-модульна система організації навчального процесу – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць ( залікових кредитів ).
Критерії освіченості — ясність і чіткість понять, якими оперує людина; визначеність і конкретність мислення; уміння бачити необхідність і знаходити її причини; усвідомлення зв’язків між предметами і явищами; здатність передбачити розвиток подій на основі ретельного аналізу наявних тенденцій, кількість і якість продуктів праці і, зрозуміло, соціалізованість.
Культурологічний підхід. Культуру розуміють як специфічний спосіб людської діяльності. Як універсальна характеристика діяльності, вона ніби задає соціально-гуманістичну програму й визначає спрямованість того чи іншого виду діяльності, її ціннісних типологічних особливостей і результатів.
Курсові проекти (роботи) – виконуються з метою закріплення, поглиблення та узагальнення знань, одержаних під час навчання та їхнього застосування для комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) має тісно пов’язуватися з потребами конкретного фаху. Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).
Лабораторне заняття (лат. labor — праця ) — форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом науково-педагогічного працівника особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичної перевірки й підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.
Лекція (від лат. lectio – читання) – спосіб викладу (логічно стрункого,, систематизованого, послідовного та ін.) об’ємного теоретичного матеріалу для забезпечення свідомого сприймання й засвоєння наукової інформації студентами. До лекції у вищій школі ставиться ряд загальних дидактичних вимог. По –перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновітніші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з професіональною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п’яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням. Лекція містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій. Освітня функція – забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Розвивальна функція – зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацією їх на конкретну пізнавальну діяльність. Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності. Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Інформаційна лекція орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам’ятати. Оглядова лекція – систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв’язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньо предметних і міжпредметних зв’язків, крім деталізації й конкретизації. Настановна лекція – вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь. Підсумкова лекція – вид лекці, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін. Проблемна лекція є формою спільної діяльності науково-педагогічного працівника і студентів, які об’єднали свої зусилля на досягнення цілей загального і професійного розвитку особистості спеціаліста.
Мета дослідження – те, що потрібно отримати в результаті розв’язання проблеми.
Метод проблемного викладення. Використовуючи будь-які джерела й засоби , педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди , різні підходи, показує спосіб розв’язання поставленого завдання. Студенти стають ніби свідками і співучасниками наукового пошуку.
Метод навчання – спосіб взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності педагога і студентів, спрямованої на реалізацію цілей навчання, або як систему цілеспрямованих дій педагога, які організують пізнавальну й практичну діяльність студентів і забезпечують розв’язання завдань навчання.
Методи педагогічного дослідження – це способи вивчення педагогічних явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення закономірних зв’язків, відносин і побудови наукових теорій. Їх можна розділити на три групи: методи вивчення педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і математичні методи.
Методика дослідження – комплекс теоретичних та емпіричних методів, поєднання яких дає змогу з найбільшою імовірністю досліджувати педагогічний процес у підрозділах і частинах. Застосування низки методів дає змогу всебічно вивчити досліджувану проблему, усі її аспекти й параметри.
Методологічна частина педагогічного дослідження – містить обґрунтування актуальності теми, формування проблеми, визначення об’єкта й предмета, цілей і завдань дослідження, формулювання основних понять, попередній системний аналіз об’єкта дослідження й висування робочої гіпотези.
Методологія – наука про головні підходи, принципи побудови, форми і способи пізнання та зміни навколишнього світу. У структурі методології педагогіки виокремлюють 4 рівні: філософський, загальнонауковий, конкретно-науковий і технологічний.
Метою педагогіки вищої школи є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.
Модульне навчання передбачає таку організацію процесу, коли науково-педагогічний працівник і студенти працюють із навчальною інформацією, представленою у вигляді модулів. Кожен модуль є завершеним і відносно самостійним.
Моральний розвиток передбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів, норм, почуттів, свідомості,ідеалів.
Навчальний модуль – цілісна функціональна одиниця, що оптимізує психосоціальний розвиток того, хто вчиться, і того, хто навчає.
Навчальний підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою та вимогами дидактики. Підручник за своїм змістом і структурою має бути чітко
Навчальний план – нормативний документ, що його складає вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, у ньому подано перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекцій, лабораторних, практичних, семінарських, індивідуальних занять, консультацій, навчальних і виробничих практик) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані вказано й час, відведений на самостійну роботу.
Навчання – взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передавання знань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання – основний шлях здобути освіту.
Навчання – спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти. В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему «викладання – навчання». Мета – пізнання, збирання й опрацювання інформації про навколишній світ. Результати навчання виявляються в знаннях, уміннях, навичках, системі відносин і загальному розвиткові студента . Навчальна діяльність містить: оволодіння системами знань та оперування ними; оволодіння системами узагальнених і часткових дій, прийомами навчальної роботи, способами їхнього перенесення й перебудови – навичками, уміннями; розвиток мотивів навчання, становлення мотивації і змісту; оволодіння способами керувати своєю навчальною діяльністю і своїми психічними процесами (волею, емоціями тощо).
Науково-теоретична функція дидактики полягає у вивченні, систематизації та узагальненні педагогічного досвіду, його науковому обґрунтуванні, поясненні на основі відкритих психологією закономірностей і механізмів пізнавального, психомоторного розвитку особистості.
Об’єктом дослідження може бути все те, що очевидно чи приховано містить суперечність і зумовлює проблемну ситуацію. Об’єкт − те, що в цій ситуації є цілим, системним і на що спрямовано процес пізнання.
Об’єктом педагогіки вищої школи є система вищої освіти і педагогічні процеси в ній.
Освіта – процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь; результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівні теоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних сил людини.
Освіта – процес розвитку і саморозвитку людини, що залежить від оволодіння соціально вагомим досвідом людства і втілений у знаннях, уміннях, творчій діяльності та емоційно-ціннісному ставленні до світу.
Освітнє середовище — сфера життєдіяльності молодої людини (студента), яка постійно розширюється та містить багато опосередкованих культурою зв’язків із навколишнім світом. Освітнє середовище вчить здобувати знання власною діяльністю, на основі спостережень, з’ясовувати життєве значення об’єктів, що є предметом вивчення, озброює абеткою логічного мислення, усвідомленого сприйняття речей і слів, вчить осягати принципи власних дій і керуватися ними у нових ситуаціях.
Освітньо-професійна програма – державний нормативний документ, у якому узагальнено зміст навчання, установлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої й професійної підготовки фахівця за певною спеціальністю певного освітньо-кваліфікаційного рівня.
Особистісний підхід означає орієнтацію в конструюванні й реалізації педагогічного процесу на особистість як ціль, суб’єкт, результат і головний критерій його ефективності. Цей підхід наполегливо вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуального й морального потенціалу, права на повагу.
Особистісно орієнтована технологія навчання – це навчання, у центрі якого є особистість вихованця, його самобутність, самооцінність, суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривають, а потім узгоджують зі змістом освіти. Виокремлюють три моделі особистісно орієнтованої педагогіки : соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну. Соціально-педагогічна модель виховує особистість із попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Технологія освітнього процесу основана на використанні ідей педагогічного управління, формування, корекції особистості «ззовні», без урахування суб’єктивного досвіду студента. Це виявляється в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності. Предметно-дидактична модель орієнтованої педагогіки пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організують у міру їхньої об’єктивної складності, новизни, складності опрацювання, а не рівня розвитку студента. Технологія предметної диференціації базується на врахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання зниженої та підвищеної складності). Її забезпечують факультативні курси, поглиблені програми. Психологічна модель спершу обмежувалася визнанням відмінностей у пізнавальних здібностях студентів, які в реальному освітньому процесі виявляються в здібності до навчання (індивідуальна здатність до засвоєння знань ). Метою освітнього процесу є корекція здатності до навчання як пізнавальної здібності.

Особливості: викладач повідомляє студентам певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; студенти мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити її на рівні глибокого розуміння, застосувати знання на практиці в різноманітних видах .

Оцінка − процес і результат виявлення й порівняння рівня опанування студентами професійно важливих знань, навичок та умінь з еталонними уявленнями, задекларованими у навчальних програмах підготовки , порадниках, збірниках нормативів та інших керівних документах.
Педагогіка вищої школи – галузь педагогічної науки, яка вивчає педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.
Педагогічна діяльність – вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта, розвиток тих, хто навчається… Однією з найважливіших характеристик педагогічної діяльності є її спільний характер: вона обов’язково припускає педагога і того, кого він вчить, виховує, розвиває. Ця діяльність не може бути діяльністю лише «для себе». Її сутність – у переході діяльності «для себе» у діяльність «для іншого», «для інших». У цій діяльності поєднуються самореалізація педагога та його цілеспрямована участь в зміні того, хто навчається (рівня його навченості, вихованості, розвитку, освіченості)».
Педагогічна технологія – це системний, концептуальний, нормативний, варіативний опис діяльності педагога та студента, спрямований на досягнення загальноосвітньої мети. Види: технологія модульного навчання, технологія розвиваючого навчання, особистісно орієнтована технологія, інформаційні технології, технологія дистанційного навчання, ігрова технологія, диференційована технологія навчання та ін .
Педагогічне дослідження – спеціально організований науковий процес пізнання педагогічного середовища, педагогічних явищ, фактів, суб’єктів та об’єктів педагогічної взаємодії в умовах діяльності, а також зв’язків і відносин між ними.
Педагогічне спостереження − метод, в основі якого є цілеспрямоване сприйняття дослідником певних аспектів і явищ педагогічної практики. Спостереження планують, у плані враховують кількість об’єктів спостережень, час, характеристики педагогічних ситуацій та ін . Воно залежить від способу реєстрації.
Педагогічний процес − це внутрішньо логічно пов’язана сукупність процесів, які у своїй багатогранності й складності трансформують досвід людства, його знання, цінності, надбання в особистісні якості, установки та риси студентів, а також їх освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й характер.
Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – цілеспрямована, мотивована, доцільно організована та змістово насичена система взаємодії суб’єктів та об’єктів навчально-виховного процесу щодо підготовки студентів до професійної діяльності й суспільного життя. Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб’єкти та об’єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічна діяльність, а також результат.
Педагогічний процес у ВНЗ – активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб’єктів та об’єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв’язку. Його мета – підготовка людей і груп (колективів) до різних видів діяльності.
Полісуб’єктний (діалогічний) підхід ґрунтується на тому, що сутність людини значно багатша, різноманітніша й складніша,ніж її діяльність.
Пояснювально-ілюстративний метод. Студенти здобувають знання, слухаючи розповідь, лекцію, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у «готовому» вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення. Такий метод якнайширше застосовують для передавання значного масиву інформації . Його можна використовувати для викладення й засвоєння фактів, підходів, оцінок, висновків.
Практичне заняття (лат. prakticos — діяльний) — форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування, через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань .
Предмет дослідження є частиною, аспектом об’єкта. Реально це ті найбільш значущі з практичного чи теоретичного погляду властивості, грані, особливості об’єкта, які потребують безпосереднього вивчення.
Предмет методології – процес пізнання навчально-виховного процесу, а також визначення принципів побудови, форм, методів і способів пізнання педагогічної діяльності.
Предметом педагогіки вищої школи є навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціалістів, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв’язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням студентів у вищому навчальному закладі;розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного інтелектуального висококваліфікованого фахівця у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва.
Прикладні дослідження – спрямовані на поглиблене вивчення окремих аспектів педагогічного процесу, розкриття закономірностей різнобічної педагогічної практики у групах.
Принципи педагогічного процесу – система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно розв’язувати проблеми всебічного розвитку особистості. У сучасній педагогічній теорії та практиці виокремлюють такі основні принципи педагогічного процесу: принцип суспільно-ціннісної цільової спрямованості педагогічного процесу, принцип комплексності різних видів діяльності, принцип колективного характеру виховання та навчання; принцип єдності вимогливості та поваги до особистості, гуманізм, довіра; принцип поєднання педагогічного керівництва з організацією спільної діяльності; принцип естетизації студентського життя; принцип урахування індивідуальних особливостей студента у всьому педагогічному процесі та його підсистемах; принцип свідомості, активності, самодіяльності, креативності студентів у педагогічному процесі; принцип наочності; принцип науковості; принцип доступності; принцип цілеспрямованості педагогічного процесу .
Проблемне навчання. В основі – ідея відомого психолога С. Л. Рубінштейна про спосіб розвитку свідомості людини через розв’язування пізнавальних проблем, що містять суперечності. Тому його суть – у постановці ( педагогом ) і розв’язанні (студентом) проблемного питання, завдання і ситуації. Для проблемного навчання характерно те, що знання й способи діяльності не подано готовими, не запропоновано правила чи інструкції, завдяки яким той, хто навчається, міг би гарантовано виконати завдання. Матеріал не подано, а задано як предмет пошуку. І зміст навчання полягає саме в стимулюванні пошукової діяльності студента .
Програма навчальної дисципліни — нормативні документи, що визначають роль і місце навчального предмета в системі підготовки фахівців, цілі його вивчення, перелік тем навчального матеріалу, форми організації навчання.
Програмоване навчання. В його основі – кібернетичний підхід, відповідно до якого навчання розглядають як складну динамічну систему. Керують цією системою за допомогою посилання команд від педагога ( комп’ютера, інших технічних засобів і аудіо-, відеотехніки) до учня (студента) й одержання зворотного зв’язку, тобто інформації про перебіг навчання – від педагога (оцінка) і учня чи студента (самооцінка).
Професійний розвиток – процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалення.
Психічний розвиток – розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.
Репродуктивний метод. Ідеться про застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, кого навчають, є алгоритмічною, тобто відповідає інструкціям, розпорядженням, правилам – в аналогічних до представленого зразка ситуаціях.
Розвиток студента – цілеспрямований, систематичний і безперервний процес удосконалення розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності за допомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватної організації навчально-виховного процесу у ВНЗ. У науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини.
Розробки – спрямовані на обґрунтування конкретних науково-практичних рекомендацій щодо педагогічної діяльності.
Самовиховання у ВНЗ – цілеспрямована свідома діяльність студента щодо самовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостей особистості.
Самоосвіта – цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення та удосконалення знань, навичок та вмінь.
Самостійна робота студента – це самостійна діяльність-учіння студента, яку науково - педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.
Семінар (лат. — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості.
Системний підхід орієнтує на виокремлення в педагогічній системі, особистості й соціальній групі насамперед інтегрованих інваріантних системоутворювальних зв’язків і відносин. Визначають, що в системі є стійким, а що перемінним, що головним, а що другорядним.
Способи здобування освіти: успішне навчання в умовах конкретної освітньої системи в колективі студентів і завершення циклу навчання в межах навчального закладу успішним складанням випускних іспитів ( денна і вечірня форми навчання); індивідуальне навчання вдома самостійно чи за допомогою педагогів і складання іспитів та інших форм звітності державній екзаменаційній комісії при конкретному навчальному закладі (екстернат); дистанційне (від англ. – відстань) навчання за допомогою навчальних програм на комп’ютері; заочна форма навчання за допомогою листування, окремих консультацій у викладачів освітньої установи, звітних письмових контрольних робіт, які узагальнюють лекції всього курсу, заліків та іспитів.

спрямованим на виконання певних функцій: освітньої, розвивальної, виховної, управлінської.

Стандартизація – орієнтація освітньої системи на реалізацію насамперед державного освітнього стандарту – набору обов’язкових навчальних дисциплін у межах чітко визначеного обсягу годин .
Теоретичний етап пов’язаний з подоланням суперечності між функціональними та гіпотетичними уявленнями про об’єкт дослідження і потребою в системних уявленнях про нього.
Тест дидактичний (педагогічний) - підготовлений згідно із певними вимогами комплекс стандартизованих завдань, що дають змогу виявити в учасників тестування компетенції, які піддаються певному оцінюванню за заздалегідь встановленими критеріями.
Технологічна методологія розкриває методику й технологію дослідження, тобто набір процедур,які забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу та його первинне опрацювання.
Технологія модульного навчання. Головна мета – така зміна організаційних основ педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечує суттєву його демократизацію, створює умови для реальної зміни ролі і місця студента, перетворює його з об’єкта на суб’єкт процесу навчання, надає педагогічному процес необхідної гнучкості для того, щоб реалізувати принцип індивідуалізації навчання. Суть модульного навчання полягає в тому, що студент більш самостійно або повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка містить цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво з досягнення висунутих дидактичних цілей. В основі технології модульного навчання – такі принципи: модульності, виокремлення із змісту навчання певних елементів, динамічності, дієвості та оперативності знань і їх системи, гнучкості,усвідомленої перспективи, різнобічності методичного консультування, паритетності .
Технологія навчання — системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій науково-педагогічного працівника і на досягнення високих результатів у професійній компетенції та розвитку особистості студентів.
Тьютор (лат. tutor, англ. tutor — спостерігаю, піклуюсь) — педагог-наставник , опікун, який керує невеликою групою студентів, допомагає їм у навчанні, стежить за їхньою навчальною діяльністю , керує професійною підготовкою. Тьюторські заняття виникли в коледжах та університетах Великої Британії (Оксфордському, Кембриджському) і в університетах США (Гарвардському, Брістольському). В українських вищих навчальних закладах систему тьюторства застосовують мало. Її практикують здебільшого в консерваторіях, театральних ВНЗ, де професійну підготовку з основної спеціальності (вокал, режисура) здійснюють під керівництвом конкретного науково-педагогічного працівника впродовж усього періоду навчання. У процесі приєднання національної системи освіти до Болонського процесу, входження до європейського освітнього простору, систему тьюторства широко застосовуватимуть у вищій школі.
Учіння – діяльність студента, що складається з: засвоєння, закріплення і застосування знань, навичок і вмінь; самостимулювання до пошуку, розв’язання навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень; усвідомлення особистісного змісту і соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів і явищ навколишньої дійсності.
Фізичний розвиток означає високий рівень фізичної підготовленості,необхідний для ефективної діяльності.
Філософська методологія – зміст рівня становлять загальні принципи пізнання і категоріальний апарат науки загалом. Методологічні функції виконує вся система філософського знання. Сучасна світова педагогіка переживає етап суперечливих думок з приводу її методологічних основ.
Форма навчання – це зовнішня сторона організації навчального процесу, що відображає спосіб організації діяльності учнів та вчителів, який здійснюється в певному порядку і режимі, та залежить від кількості учнів, характеру взаємодії суб’єктів навчального процесу, рівня самостійності, специфіки педагогічної діяльності.
Форма організації навчання – певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб’єктів та об’єктів навчання.
Фундаменталізація – посилення взаємозв’язку теоретичної й практичної підготовки молодої людини до сучасної життєдіяльності. Особливе значення надають глибокому й системному засвоєнню науково-теоретичних знань з усіх дисциплін навчального плану освітньої системи школи чи вищого навчального закладу .
Фундаментальні дослідження – усебічне розкриття концепцій, моделей розвитку педагогічних систем на прогностичній основі, теоретичне й практичне обґрунтування важливих аспектів педагогіки.
Функції педагогіки вищої школи – аналітична (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв’язків: аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду); прогностична (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою); проективна-конструктивна (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).
Цілі освітньої системи – конкретний опис програми розвитку людини засобами освіти, опис системи знань, тих норм діяльності й відносин, які має опанувати той, хто навчається, по закінченні навчального закладу .
Частково-пошуковий, або евристичний метод. Його суть – в організації активного пошуку розв’язання висунутих педагогом (чи самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але його поетапно скеровує й контролює педагог або самі студенти на основі роботи над програмами (зокрема й комп’ютерними) та з навчальними посібниками. Такий метод, один з різновидів якого є евристична бесіда, – перевірений спосіб активізації мислення, спонукання до пізнання.
Якість вищої освіти – сукупність властивостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти і особисті духовні та матеріальні потреби, і потреби суспільства.

<<< < Предыдущая 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 2930 / 3030

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
14.11.20191.47 Mб7Пащенко розділ 3.doc
#
14.11.2019514.05 Кб1Пащенко розділ 4.doc
#
01.04.2025126.75 Кб0ПЕ.docx
#
01.03.20251.47 Mб0Педагогіка і психологія вищої школи .doc
#
01.05.20251.29 Mб0Педагогіка і психологія ВШ (Підручник).doc
#
01.05.2025283.08 Кб0педагогіка вищої школи.docx
#
14.11.201935.35 Кб2Педагогіка л.6к..docx
#
18.11.201946.26 Кб1Педагогіка л.6к..docx
#
01.03.2025995.84 Кб0Педагогіка усе)PPP.doc
#
09.08.2019124.93 Кб2педагогіка.doc
#
15.08.2019126.98 Кб6педагогіка.doc