58. Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента.

Пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, мислення, уява) входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечують ту або іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині намічати наперед мету, плани і зміст майбутньої діяльності, програвати, в думці хід цієї діяльності, свої дії і поведінку, передбачати результати своїх дій і управляти ними по мірі виконання. Коли говорять про загальні здібності людину, то також мають на увазі рівень розвитку і характерні особливості її пізнавальних процесів, бо чим краще розвинуті у людини ці процеси, тим більш здатною вона є, тим більшими можливостями вона володіє. Від рівня розвитку пізнавальних процесів студента залежить легкість і ефективність його навчання. Пізнавальні процеси здійснюються у вигляді окремих пізнавальних дій, кожне з яких є цілісним психічним актом, що складається нероздільно зі всіх видів психічних процесів. Характер пізнавальних процесів як індивідуальна властивість. Нерівномірний розвиток різних видів чутливості виявляється в сприйнятті, пам'яті, мисленні, уяві. Про це свідчить, зокрема, залежність запам'ятовування від способу заучування (зорового, слухового, кінестетично-рухового). У одних людей ефективним є включення зору при заучуванні, а у інших – при відтворенні матеріалу. Подібним же чином йде справа з участю слуху, кінестезії і т.д. Важливою характеристикою сенсорної організації людини в цілому є сензитивність, яка входить в структуру темпераменту і здібностей. Її визначають по ряду ознак виникнення і протікання сенсомоторних реакцій незалежно від того, до якої модальності вони належать (зорової, смакової і т. д.). Характерною для того або іншого загального способу чутливості є сила реакції, якою людина відповідає на самі різні подразники.

Слід привчати студента до того щоб уява його включалася в навчальну роботу, в реальну діяльність, а не перетворювалося на відірване від життя дозвільне фантазування, що створює лише димову завісу від життя. Розумові процеси первинно створюються як підлеглі компоненти якої-небудь «практичної (хоча б – у дитини – ігровій) зовнішньої діяльності» і лише потім мислення виділяється як особлива, відносно самостійна «теоретична пізнавальна діяльність». В процесі оволодіння предметним змістом знання, побудованого на нових началах, у дитини формуються і розвиваються форми розсудливої діяльності, властиві науковому мисленню. Мислення оволодіває новим змістом – систематизованим і більш менш узагальненим змістом досвіду.

59. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента. “Емоційно-вольова сфера особистості, що розвивається” присвячено аналітичному огляду теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми вивчення взаємозв’язку емоційних та вольових явищ; уточнення сутності емоційно-вольової регуляції; виділення основних структурних компонентів емоційно-вольового образу “Я” та особливостей його формування у студентів.

Під емоційно-вольовою регуляцією діяльності ми розуміємо широке коло процесів узгодження діяльності з умовами її здійснення, з одного боку, та внутрішнім станом людини, її потребами, мотивами, з іншого. При цьому, можна говорити про різні рівні емоційно-вольової регуляції: автономний, довільний, особистісний та між особистісний. Узагальнення цих та інших досліджень, присвячених розглядуваній проблемі, дозволяє визначити, що інтегративний характер емоцій та волі простежується у регуляції психічними процесами, їхньому впливові на формування психологічних властивостей особистості.

У запропонованому чи започаткованому дослідженні взаємозв’язок між емоціями та волею розглядається у контексті емоційно-вольового образу “Я” особистості, де ці процеси взаємодіють та мають свою логіку розгортання при виникненні певних перешкод, що постають перед людиною у діяльності. Під емоційно-вольовим образом “Я” ми розуміємо систему уявлень людини про власну емоційно-вольову сферу, завдяки якій вона вибирає певні дії. Виділення емоційно-вольового образу “Я” особистості, як окремої складової образу “Я” ґрунтується на ідеях І.С. Кона про узагальнений характер образу “Я”, що утворюється на основі окремих уявлень про себе, а також на працях В.В.Століна, Т.О. Ольхової, Т.О. Абрамової та інших, де розглянуто окремі збирального образу “Я”, компоненти такі як:  “фізичне Я”, “соціальне Я” тощо.

Структура емоційно-вольового образу “Я” є окремим випадком структури  узагальненого образу “Я” і за своїм змістом повинна бути невіддільною від неї. Провідні компоненти цієї структури мусять відображати, передусім емоційно-вольові процеси і їх зв'язок з особистісними особливостями. Ця структура повинна дозволити не тільки на теоретичному рівні розглянути основні компоненти емоційно-вольового образу “Я”, але і дати можливість вивчити їх на емпіричному рівні.

З урахуванням висловленого, а також результати дослідження  проблеми емоційно-вольової регуляції діяльності, умовно можна подати структуру емоційно-вольового образу “Я” особистості на рівні трьох взаємопов'язаних компонентів: когнітивного, який характеризує зміст уявлень людини про власну емоційно-вольову сферу, сформованість процесів емоційно-вольової регуляції; афективного, що відображає емоційне ставлення до цих сторін своєї особистості і виявляється в системі самооцінок; та поведінкового, що характеризує прояви перших двох компонентів у поведінці, їх вплив на успішність діяльності і спілкування.

Специфіка емоційно-вольового образу “Я” у студентів визначається розмитістю його характеристик порівняно з іншими складовими загального образу “Я” особистості, тому носить переважно мінливий, динамічний характер і значним чином залежать від ситуативних станів.