40.Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою. Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання.Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного) і педагогічного мислення. Передбачає оптимальне поєднання педагогічної діяльності з навчально – методичною та науково – дослідною роботою. Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.Викладачу вищої школи, як і кожному педагогічному працівнику, необхідна твор­чість у педагогічній діяльності. Як творча особистість він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використо­вує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології. Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності. До особистості викладача ставлять певні вимоги: усвідомлення свого громадського обов’язку, виховання висококваліфікованих спеціалістів.; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, управління навчально – пізнавальною діяльністю студентів, уміння володіти власною емоційно – вольовою сферою педагогічною спостережливістю, педагогічним тактом тощо Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціати­вним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особ­ливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

41.Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента.

Фактори, які визначають соціально-психологічний портрет студента і впливають на успішність навчання, можна поділити на дві категорії: ті, з якими студент прийшов у вуз - їх лиш можна взяти до уваги, і ті, які з'являються в процесі навчання - ними можна управляти. До першої категорії в тому числі відносяться: рівень підготовки, система цінностей, ставлення до навчання, інформованість про вузівські реалії, уявлення про професійне майбутнє. До факторів другої групи можна віднести: організацію навчального процесу, рівень викладання, тип взаємовідносин викладача і студента і т. п.У вуз приходять зовсім різні люди з різними установками і різними „стартовими умовами".Набір професійно цінних якостей залежить від профілю підготовки (гуманітарний, природничий, інженерний), а на формування соціально-психологічних характеристик студента вирішальний вплив мають організація навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Визначено, що серед характерних якостей сучасних студентів є: прагматизм, прагнення до самореалізації, першочергове задоволення власних потреб, прояв індивідуальності, раціоналізму та дипломатичності, що цілком відповідає вимогам сучасного ринку праці. Серед професійних якостей, що цінуються роботодавцем можна виділити: вміння швидко адаптуватись, самостійність, креативність, вміння працювати з інформацією, володіти сучасними інформаційними технологіями, бути комунікабельним, толерантним, самовдосконалюватись, бути психологічно стійким. Визначені за результатами дослідження якості допоможуть студенту легше знайти роботу по завершенню вищого навчального закладу, закріпитись на робочому місці, завоювати авторитет у колективі та побудувати успішну кар’єру.

42.Аналіз особистості студентської молоді залежно від мотивів вибору нею професії (спеціальності) і здобуття вищої освіти. Серед мотивів навчання у вузі виділяють такі:щоб стати професіоналом;щоб мати диплом;для власного розвитку; не знають;щоб не служити в армії.Відрізняються також оцінка цінності диплому. Вважають, що диплом потрібний для того, щоб:отримати високооплачувану роботу;мати гарантію стабільності;отримати цікаву роботу;досягнути високого соціального становища;не знають;сьогодні диплом нічого не дає.Уся сукупність сучасних студентів досить явно поділяється на три групи:1. студенти, орієнтовані на освіту як на професію.В цій групі близько третини студентів;2. студенти, орієнтовані на бізнес. Вона становить близько 26 % від загальної кількості опитаних. Відношення до освіти у них зовсім інше: для них освіта виступає в якості інструмента (чи можливої стартової сходинки) для того, щоб в подальшому спробувати створити власну справу;3. студенти, яких, з одного боку можна назвати „ті, хто не визначився", з іншого - заваленими різними проблемами особистого, побутового плану. На перший план у них виходять побутові, особисті, житлові, сімейні проблеми.Процес вибору професії, навчання у вузі став сьогодні для багатьох студентів прагматичним, цілеспрямованим. Цінність освіти, як самостійного соціального феномена, що має соціокультурну, особистісну і статусну привабливість, відступила на більш дальній план. З появою „комерційного" набору у вуз в нього прийшли забезпечені студенти, які не звикли відмовляти собі ні в чому, впевнені в правильності свого професійного вибору (62 - 77 %), добре ознайомлені про специфіку майбутньої професійної діяльності (самооцінка в середньому вища на 10 %, ніж у „бюджетників"). 1. „Підприємець" - цей студент віддає перевагу досягненню успіхів у сфері бізнесу, отримує вищу освіту для того, щоб оволодіти теорією і практикою підприємництва, швидко просуватися по службі, займатися керівною, організаційною діяльністю. 2. „Емігрант " — вищу освіту він отримує для того, щоб вільно оволодіти іноземними мовами, отримати можливість навчатися, працювати за кордоном. 3. „Традиціоналіст" - протилежність перших двох типів. Він цінує хорошу освіту, професійну підготовку, отримує вищу освіту для того, щоб отримати диплом, вести наукові дослідження, менш критичний до вузу, гірше знає реалії подальшої професійної діяльності, більше остерігається безробіття, у нього сильно розвинені професіоналізм і працездатність, менше - підприємливість, здатність до ризику, змінювати погляди при зміні обставин, вживатися в нові умови, життєвий оптимізм.Можна виділити три основних типи діяльності і поведінки студентів в сфері навчання і пізнання:1) перший тип особистості відзначається широким підходом до цілей і завдань навчання у вузі. 2) другий тип особистості відзначається чіткою орієнтацією на вузьку спеціалізацію. І тут пізнавальна діяльність студентів виходить за рамки навчальної програми. 3) третій тип пізнавальної діяльності студентів передбачає засвоєння знань і набуття навичок лиш в межах навчальної програми. Цей тип діяльності - найменш творчий, найменш активний .

43.Типологія сучасних студентів. За рівнем професійної спрямованості М. І. Дьяченко, Л.А.Кандибович розглядають таку типологію студентів:Перший тип – студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка зберігається протягом усього періоду навчання. Вона обумовлена чітким уявленням про майбутню професію. Орієнтація в професійній сфері пов’язана з привабливістю змісту фаху, його відповідністю власним здібностям, високою соціальною значущістю. Ці студенти характеризуються високим рівнем активності.Другий тип – студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленні до професії. Здебільшого вибір фаху не має чітко вираженої професійної мотивації, інформація про професію поверхова. Головна орієнтація у професійній сфері пов’язана з соціальними можливостями, що надаються професією, із широким застосуванням спеціальності та перспективою успішної професійної кар’єри. Для більшості студентів цієї групи прийнятним є компроміс між негативним (або індиферентним) ставленням до професії та продовженням навчання у ВНЗ. Через це їхня активність характеризується непостійністю, чергуванням спадів і підйомів.Третій тип – студенти з негативним ставленням до професії. Мотивація вибору обумовлена переважно загальновизнаними в суспільстві цінностями вищої освіти. Рівень їх уявлень про професію низький. У фаховій сфері приваблює матеріальна винагорода, соціальні можливості, що надаються професією (можливість працювати в місті, тривала відпустка тощо). Показники активності невисокі й дуже нестійкі.алежно від ставлення студентів до професійного навчання і громадської роботи, за їх соціальною активністю та позанавчальними інтересами можна виокремити такі групи (або типи) студентів:1 тип: Студенти, яким притаманний комплексний підхід до мети та завдань професійного навчання. Вони мають широкі пізнавальні інтереси, допитливі, ініціативні, успішно навчаються з усіх предметів. 2 тип:Студенти, які чітко орієнтуються на вузьку спеціалізацію.Для цієї групи студентів притаманне цілеспрямоване, вибіркове набуття лише тих знань, умінь і навичок, які необхідні (на їх думку) для майбутньої професійної діяльності. 3 тип: Цю групу складають студенти ледарі та нероби. До вищої школи вони прийшли за вимогою батьків, «за компанію» з товаришем або щоб не йти працювати чи служити в армії. Сфера їх інтересів міститься за межами навчально-професійної діяльності. Викладачі так характеризують ідеального студента: уміє вчитися;розсудливий;самостійний (самоконтроль, самоорганізація тощо);творчий (мислить творчо);має інтерес до науки, бере участь у науковому гуртку.Типологія, яку розробили студенти щодо самих себе:Відмінники - «зубрили»,Відмінники - «розумні» – ті, хто володіють високим інтелектом, великою шкільною базою і своїми запитаннями можуть поставити деяких викладачів у складне становище.Студенти - «трудівники» – ті, хто постійно навчається, але з огляду на їх розумові здібності їхнім успіхам у навчанні не позаздриш.«Випадкові» – це контингент різноманітний: дівчата, які бажають стати дипломованими дружинами; юнаки, що «косять від армії»; хулігани, яких батьки «всунули» до університету, аби вони хоча чимось займалисьСтудент – «трутень» – той, хто живе за рахунок інших, використовує чужі знання, матеріал як власний;здебільшого невдячно «використовує» інших.

44.Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи.У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси, властивості, що визначають специфіку педагогічної професії, морально-психологічні якості та науково-педагогічні якості, індивідуально-психологічні особливості, професійно-педагогічні здібності, спеціальні знання, уміння й навички зі спеціальності. Викладач вузу здійснює такі види діяльності як : педагогічна, науково-дослідна, професійна, адміністративно-господарча, управлінська, комерційна і суспільна. Однак провідну роль в діяльності викладача відіграє педагогічна діяльність. Єсарєва виділила такі спеціальні функції діяльності викладача як інформаційна, розвивальна і орієнтаційна. Вершиловський виділяє також адаптивну функцію. Цей перелік можна доповнити ще компенсаторною функцією , компенсує недоотриману базову освіту, корегуючи функцію, виправляє недоліки базової освіти; самоосвітню. Аналіз літератури дозволяє виділити загальні вимоги до викладача вищої школи:1. професійної компетентності, яка базується на спеціальній науковій, практичній і психолого-педагогічній підготовці; 2. загальнокультурної і гуманітарної компетентності, що включає в себе знання основ світової культури, гуманістичні особистісні якості, відповідальність за результати власної діяльності, мотивації до самовдосконалення;3. креативності, що передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, пластичною адаптацією до змін змісту і умов професійної діяльності.4. комунікативної компетентності, що включає в себе розвинуту мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв'язку і основами комп'ютерної грамотності.5. соціально-економічної компетентності, що передбачає володіння основами сучасної ринкової економіки, знання законів бізнесу, азів екології і права.

Що стосується вимог до особистісних якостей викладача, то для налагодження оптимальних стосунків зі студентами він має володіти такими рисами: об'єктивність в оцінці знань, поважне ставлення до студентів і терпіння, доброзичливість, вимогливість, фактичність, зацікавленість в успіхах студентів. Ще однією невід'ємною складовою характеристики викладача є рівень його педагогічної культури. Педагогічна культура розуміється як: система цінностей – регуляторів педагогічної діяльності; передумова, мета, засіб, інструмент педагогічної діяльності, рівень самореалізації в ній; концентроване вираження особистості педагога.

45. Психологічні типи викладачів і оцінка ефективності їх педагогічної діяльності. 46. Типи викладачів «очима» студентів. 1. Педагог з переважанням зневаги як форми вираження нетерпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності – "Диктатор". Даний тип педагога руйнівний для особистісного розвитку дітей і тому є джерелом дезадаптації до шкільного чи дошкільного закладу.2. Педагог з переважанням відстороненості як форми вираження нетерпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності – "Снігова королева". Педагогічний праця розглядається як "повинність", відпрацювання робочого часу від і до, часто в групу входять "вигорілі" педагоги з "хронічною втомою" емоційно та інтелектуально виснажені, переживають стан педагогічного кризи чи педагоги, які займають "чуже місце".3. Педагог з переважанням імпульсивності як форми вираження нетерпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності – "Боєць". "Боєць" формує особистість, активно сприяє її розвитку під впливом сформованих стереотипів. В ситуаціях, які виходять з під контролю схильний зловтішатися, виявляти агресію, ворожість. Егоцентричний, підганяє дітей під свій стандарт. Є фаворити, яким багато чого пробачає. У підсумку -дезадаптація решти дітей.4.Педагог з переважанням зарозумілості як форми вираження толерантного ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності – "Сноб". Сноб терплячий до того, хто є його однодумцем. Толерантно, але, хоч і зверхньо поводиться з батьками, в той же час не витриманий, досить жорстокий і твердий з тими, хто стоїть нижче по соціальних сходах, вважає себе більш досвідченим, освіченим, вихованим і розумнішим. 5.Педагог з переважанням терплячості як форми толерантного ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності – "Стоїк". Особиста вигода, власне зручність, байдужість до дітей. В цілому він сприяє адаптації дитини в установі оскільки терпляче виконує професійні обов’язки. 6.Педагог з переважанням безпорадності як форми толерантного ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності -"Попелюшка". Попелюшка - стан педагогів-початківців, Розгубленість і незнання, як себе вести з дітьми. Поведінка невпевнена. Цей тип надзвичайно зручний дітям і дорослим. Ним легко маніпулювати, бо як безпорадний він потребує підтримки.7.Педагог з переважанням поблажливості як форми вираження терпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності - "Черепаха Тортіла". Коротка характеристика: краще виховувати, наставляти, роз'яснювати, переконувати. Любить дітей, приймає їх недоліки, з задоволенням працює, однак може бути негнучкий, проявляти децентрацію до дитини. В оцінках особистості і дій дітей як правило переважають позитивні характеристики.8. Педагог з переважанням поступливості як форми вираження терпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності - "Альтруїст". Такий педагог настільки любить і поважає дітей, що боїться своїм педагогічним втручанням зашкодити їхньому особистісному росту, що веде до повної поступливості. 9. Педагог з переважанням співробітництва як форми терпимого ставлення до суб'єктів педагогічної діяльності - "Миролюбець". Це ідеальний тип педагога. Він любить дітей, із задоволенням з ними працює.Стосунки засновані на прийнятті співпереживання, ненасильницькому супроводі особистісного росту. Найголовніше-дітей треба просто любити, любити якими вони є, любити свою роботу і не просто працювати а пізнавати і вдосконалюватися, рухаючись вперед і рухаючи за собою дітей.

47.Механізми та джерела соціалізації особистості студента в умовах вищої школи. Студентська пора є важливим етапом подальшого становлення особистості молодої людини. У цей період розкриваються потенційні її можливості, вдосконалюється інтелект, трансформується система ціннісних орієнтацій, формуються нові соціальні настанови, розвиваються професійні здібності у зв’язку з опануванням фаху.Період навчання студента у вищій школі – надзвичайно важливий період його соціалізації як особистості:1) на цьому етапі завершується соціалізація через систему освіти;2) закладаються основи подальшої соціалізації в самостійній професійній діяльності;3) коригуються життєві цілі, настанови на подальший самостійний життєвий шлях.Соціалізація особистості – процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми. Поняття «соціалізація» ширше, ніж «виховання». Процес соціалізації може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання – цілеспрямованого формування особистості. «Соціалізація – процес, за допомогою якого культура передає людям свої переконання, звичаї, звички і мову» (Р. Чалдіні, Д. Кенрик). У студентському віці задіяні всі основні механізми соціалізації:-прийняття та засвоєння нових соціальних ролей – роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;-професійно-рольова ідентифікація («Я – студент», «Я – майбутній фахівець», «Я – вчитель» тощо);-наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;-інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;-орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи, щоб добутися бажаного соціального статусу;-порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;-навіюваність і конформізм.Результатом соціалізації студента є:

-вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, -формування життєвого ідеалу;-засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;-формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;-опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.

Розглянемо соціалізацію студента на прикладі становлення особистості майбутнього педагога. Вона традиційно розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Проте студент приходить сюди вже з вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов стосовно педагогічної сфери діяльності, які сформовані протягом усього попереднього періоду життя під час взаємодії його з різними освітньо-виховними інституціями (сім’я, дитячий садок, школа). Хоча процес підготовки майбутнього педагога у ВНЗ здійснюється на основі науково обґрунтованої професіограми (теоретичної моделі) фахівця, потрібно також враховувати і життєвий досвід студента, допомагати йому теоретично осягнути власну педагогічну парадигму, систематизувати й відкоригувати розрізнені уявлення про педагогічну діяльність відповідно до системи психолого-педагогічної науки.

48. Формування «Я-концепції» студента як показника особистісного його зростання протягом навчання у ВНЗ. "Я-концепція" — це узагальнене уявлення про самого себе, система установок відносно власної особистості, або (як вважають психологи А. Капська, І. Кон, Б. Паригін та ін.) "теорія самого себе". Формування, розвиток та зміна "Я-концепції" обумовлені низкою факторів, як-то соціальне середовище, процес соціалізації особистості, соціальна взаємодія та ін.У психологічній науці виділяють дві загальні форми "Я-концепції" — реальну та ідеальну. Поняття реальна "Я-концепція" віддзеркалює уявлення особистості про себе, про те, який я є. Ідеальна "Я-концепція" — це уявлення особистості про себе, з урахуванням бажань, тобто відображення виразу "яким би я хотів бути". Є також окремі випадки "Я-концепції", а саме професійна "Я-концепція особистості" або "Я-професійне". У свою чергу професійна "Я-концепція особистості" також може бути реальною та ідеальною. А. Реан дає таке визначення: професійна "Я-концепція"-це уявлення особистості про себе як професіонала. Головним орієнтиром для "Я-концепції" є Я іншої людини, тобто уявлення людини про те, що думають про неї інші: "Я-яким мене бачать інші" і "Я-яким я сам себе бачу" дуже подібні за своїм змістом. "Я-концепція", за В. Нурковою, формується не безпосередньо в спілкуванні та оцінках інших, а на автобіографічних спогадах про вузьке коло таких оцінок (значущих) та своїх реакціях на них. Іншим механізмом формування "Я-концепції" є аналіз зафіксованих у пам'яті випадків з життя, на основі яких робиться висновок про наявні у суб'єкта риси характеру та якості особистості. Ціннісні орієнтації майбутнього фахівця узгоджені з загальними ціннісними орієнтаціями особистості, потребами, рівнем домагань, з амбіціями майбутнього спеціаліста.Отже, під час становлення професійної "Я-концепції" на рівні "Я-ідеального" відбувається становлення ідеального образу "Я-професіонал". Важливим процесом у цьому випадку є інтеграція знань у єдину картину (це може бути об'єднання особистісних рис відомих професіоналів), емоційне сприйняття цього образу та виникнення мотивації спрямують особистість на установки досягнення цього образу, тобто спрямують майбутнього фахівця на професійну самореалізацію.

49.Формування професійної спрямованості особистості студента. Розвиток професійної ідентичності. Професійно-педагогічна спрямованість особистості майбутнього вчителя є показником його професійної ідентичності. Професійно-педагогічна спрямованість - це якість особистості, яка характеризується стійким інтересом до професії вчителя в єдності з суспільною і пізнавальною активністю, що виявляється у прагненні та готовності відповідально виконувати свої педагогічні обов'язки та функції.Основними функціями професійно-педагогічної спрямованості є:мотивація навчання та самонавчання у ВНЗ; стимулювання опанування практичними уміннями та навичками майбутньої педагогічної діяльності;є фактором та стимулятором виховання та самовиховання усіх інших якостей особистості майбутнього вчителя, його здібностей;прискорення формування відповідальності та активності студента у всіх видах діяльності. У структурі професійно-педагогічної спрямованості дослідники виділяють такі компоненти: зміст, форми прояву, якості, показники та професійні мотиви вчителя. Водночас професійна спрямованість у структурі особистості вчителя займає центральне місце та є професійно значущою характеристикою, яка зумовлює його індивідуальну та типологічну своєрідність.Формування професійно-педагогічної спрямованості залежить від рівня сформованості професійної ідентичності майбутнього педагога, яка розуміється психологами як усвідомлення своєї належності до певної професії, що формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності.Професійна ідентичність - це динамічна система, яка формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності і впливає на ціннісно-смислову сферу і удосконалення професійної майстерності майбутнього спеціаліста. Дослідники виділяють три основні етапи формування у студентів професійної ідентичності:Перший етап - адаптаційний (1 курс) - це період осмислення професійної ідентичності, коли на основі входження у нове соціальне та професійне середовище зовнішня студентська ідентичність переходить у внутрішньо прийняту, усвідомлену, емоційно забарвлену характеристику. Другий етап - стабілізуючий (2-3 курс) - це період, коли на основі усвідомлення вимог нової соціально-професійної ролі та власних здібностей, та можливостей відбувається усвідомлення досягнень, які зроблені завдяки власним зусиллям. Третій етап - уточнюючий (4-5 курс) - період, коли на основі усвідомлення спектру ролей, засвоєних у ході професіоналізації, відбувається формування нових цілей та перспектив. Це другий нестабільний період, сенс якого зводиться до переосмислення та уточнення різних варіантів професійно-творчого саморозвитку, працевлаштування та період розвитку професійної кар'єри (“Я-та моя професія та кар'єра”). Слід зазначити, що ці етапи формування у студентів професійної ідентичності не існують ізольовано, вони тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені. Критеріями професійної ідентичності є когнітивний, мотиваційно-ціннісний, емоційно-вольовий та діяльнісно-практичний критерій.