24. Визначте зміст і значення правового виховання сучасної молоді. Запропонуйте перелік виховних заходів куратора академгрупи з цього напряму.

Нинішні студенти стають свідками багатьох змін у політичній, правовій, соціальній та економічних сферах. Сучасне студентство як найбільш активна частина суспільства - це реальна сила, здатна впливати і направляти ці зміни. Під правовим вихованням прийнято розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність держави, її органів та їх службовців, громадських об'єднань і трудових колективів по формуванню та підвищенню правової свідомості та правової культури. Правильне виховання кожної окремої особистості веде до створення культурного, соціально активного і законослухняного суспільства. Правове виховання є формування поважного ставлення до закону, бачення закону великою соціальною цінністю, що відноситься безпосередньо до кожного індивіду; розвиток почуття відповідальності, непримиренності до сваволі, корупції. Але, правове виховання може бути успішним лише тоді, коли його цілі об'єктивно обумовлені, відображають стан суспільства, тенденції та закономірності його економічного, соціального, політичного і духовного розвитку. Спільними основними цілями правового виховання громадян нашої країни, у тому числі молоді, є: підвищення рівня їх правових знань, формування і розвиток у них правосвідомості, правової вихованості, правової культури, вироблення таких якостей, як повага до права, переконаність в його необхідності та корисності , почуття законності та правового боргу, непримиренність до правопорушень, готовність, вміння і звичка діяти завжди і в будь-якій ситуації правомірно і активно, брати участь у застосуванні норм демократичного права і їх вдосконаленні, в охороні правопорядку. Правове виховання нерозривно пов'язане і реалізується через правову освіту - безпосереднє отримання знань. Правове навчання - це "спосіб зовнішнього вираження і організації передачі теоретичного правового матеріалу об'єкта виховання". У процесі навчання акцент робиться на виробленні правильного розуміння принципів і норм права, вміння давати адекватну реальності соціально-політичну і юридичну оцінку різним фактам, ситуацій і суперечностей, особливо тим, з якими виховуваних зустрічаються в повсякденному житті. У ході проведення заходів право виховного характеру норми права часто ілюструються фактами з правової практики. Такий виклад сприяє кращому засвоєнню матеріалу. До засобів правового виховання належать: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання. В основі застосування їх всіх покладено здійснення правової інформованості, що передбачає передачу, сприйняття, перетворення і використання інформації про право і практиці її реалізації. Особливе місце тут займає проблема "правового мінімуму", такого собі обов'язкового рівня знання права (рівня правової обізнаності), яким повинен володіти кожен громадянин суспільства, незалежно від його соціального статусу.

25. Розкрийте суть самовиховання як провідного чинника формування особистості. Назвіть його складові. Самовиховання вимагає передусім від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Прийоми самовиховання: самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які і відволікають від конфлікту, заспокоюють.-Самонавіювання. Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість.На відміну від самопереконання, самонавіювання не передбачає аргументування.-Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.-Самопідбадьорювамня. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. -Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.-Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків. -Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви.-Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.-Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. -Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. -Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.-Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.Методи самовиховання:Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.Самоставлення — ставлення людини до самої себе.Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія).Саморегуляція (лат. regulare — налагоджувати) — здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів. Самовиховання є завершальним етапом шкільного виховання особистості. Цей процес супроводжуватиме її на наступних етапах саморозвитку і самовдосконалення.

26. Розкрийте зміст поняття «національне виховання». Простежте потенціал навчальної дисципліни вашого фаху у досягненні його цілей та реалізації основних завдань. Національне виховання – це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена упродовж віків народом, що покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді. Основою системи виховання в Україні є національна ідея, яка повинна об’єднувати суспільний розвиток, спрямований на вироблення активної життєвої позиції молодої людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності, віросповідання, соціального походження. Принципи національного виховання:єдності навчальної та виховної діяльності; національної свідомості – формування національної самоідентичності, гідності українця, любові до рідної землі та українських традицій; природовідповідності – врахування багатогранної і цілісної природи людини; культуровідповідності – опанування молодим поколінням надбань народної культури, органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими й релігійними традиціями, а також з культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь; демократичності – визнання академічною спільнотою права кожного на свободу виявлення своєї творчої індивідуальності;гуманізації – створення умов для особистісної самореалізації, формування гуманної, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної особистості;послідовності, системності і наскрізності – привнесення виховних аспектів у всі форми освітнього процесу.Головною метою національного виховання студентської молоді є формування свідомого громадянина – патріота Української держави, активного популяризатора національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.Завданнями національного виховання студентської молоді є: підготовка свідомої інтелігенції, збереження інтелектуального генофонду нації;вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення молодим людям віри у верховенство закону, який є єдиною гарантією свободи;підняття престижу української мови в академічному середовищі, забезпечення україномовного освітнього простору;формування позитивного образу України та плекання поваги до своєї alma mater, дотримання і розвиток демократичних та академічних традицій Університету;створення необхідних умов для виявлення потенційних лідерів, організаторів та ефективного розвитку студентського самоврядування;забезпечення високого рівня професійності та вихованості молодої людини;сприяння розвитку індивідуальних здібностей, таланту та самореалізації студентства, організація його свідомої та цілеспрямованої діяльності;формування у суспільній свідомості переваг здорового способу життя, культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості. 1. Національно-патріотичне виховання передбачає:формування національної свідомості і відповідальності за долю України;виховання любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам’яті;культивування кращих рис української ментальності (працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою та ін.); виховання бережливого ставлення до національного багатства країни, мови, культури, традицій.

27. Дайте визначення понять «метод», «прийом» та «засіб» виховання. Класифікуйте основні групи методів виховання та вкажіть основні вимоги до їх вибору. Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів. Методи виховання-шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.Метод виховання поділяють на окремі елементи-прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Їх дієвість залежить від використання виховних засобів.Засоби виховання-надбання матеріальної та духовної культури, форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. У педагогічній науці однією з найпоширеніших є класифікація російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна:1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція. 5.Методи формування свідомості особистості. Основні методи впливу на свідомість особистості-бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад. Бесіда як поділяється на: фронтальна (групова, колективна) й індивідуальна.Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми. Різновидом лекційного викладу є повідомлення. Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.Диспут-вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок.Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки.Гіпотеза-наукове припущення, яке висувають для пояснення явищ дійсності. Доказ (аргумент)-думка, істинність якої перевірена і доведена.Демонстрація-логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Сугестивний метод-психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі.Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка.За способами впливу на об'єкт виділяють такі види навіювання:1.Пряме навіювання (команда, наказ, навіювання-настанова, настанова).2.Опосередковане навіювання. Повідомлення подають у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку. До цієї групи методів належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправи і привчання, прогнозування, створення виховних ситуацій.Педагогічна вимога-педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків.Громадська думка-система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.

28.Розкрийте методику формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою. Покажіть роль вашої фахової дисципліни в екологічному вихованні.Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мислення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; уміння і досвід розв'язання екологічних проблем; безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.Важливим компонентом екологічної вихованості є екологічна свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов'язання для гармонізації її зв'язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності. У процесі екологічного виховання необхідно домагатися, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким філософом та екологом Е.Калленбахом:люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;вважай кожен твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року;не вважай себе вищим за інші живі істоти і не поводься так, щоб вони зникали;будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни;не женися за прибутками від багатств Землі, а намагайся відновлювати її виснажені сили;не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й за­бруднюючи Землю;споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.

29.З’ясуйте роль куратора академічної групи у вихованні студентської молоді. Охарактеризуйте основні напрями його роботи із студентами.Реалізація завдань виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторів. Діяльність куратора спрямована на здобуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та розвиток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності факультету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі. Обов'язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.Результативність роботи кураторів значною мірою залежить від дотримання певних умов, які передбачають:планування роботи спільно з активом групи;вибудовування стосунків з групою залежно від педагогічної ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей студентів;залучення усіх студентів до суспільних справ і відповідальності за них;допомогу студентам у виконанні багатьох суспільних ролей;запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності; сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.Критеріями ефективності управління системою виховної роботи на рівні куратора академічної групи є: рівень вихованості майбутніх фахівців; активність, згуртованість групи; стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних випадків порушень трудової та навчальної дисципліни студентами; позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших видах діяльності; мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента; різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що допомагає самореалізації особистості кожного студента; діяльність студентського самоврядування у групі; участь групи у заходах навчального закладу; сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами 1-го курсу; оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

30.Предмет психології вищої школи, її завдання, основні категорії.Психологія вищої школи порівняно молода галузь психологічної науки. Систематичне дослідження психолого-педагогічних проблем вищої школи розпочалось у 60-х роках XX століття. Найвагомішими науковими здобутками того часу є роботи С.І.Архангельського та С.І.Зінов'єва, які і є авторами перших навчальних посібників із проблем навчання у вищій школі.Психологія вищої школи досліджує: закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування, взаємин викладачів і студентів;роль «особистісного чинника» в організації навчально-виховного процесу у вищій школі та впровадження інноваційних технологій навчання і виховання.психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти.ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ-особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії..ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ - навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв'язку.ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ психологічне обґрунтування професіограми сучасного фахівця вищої кваліфікації; дослідження та психологічна характеристика умов становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти; виявлення соціально-психологічних і дидактичних чинників соціалізації особистості майбутнього фахівця; розробка психологічних засад формування в студентів і викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції; вивчення психологічних засад наукової творчості, вдосконалення професіоналізму й підвищення педагогічної майстерності викладачів.

31.Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи. Метою виховання молодої людини в усьому світі стає її духовне зростання, моральне становлення, культурне збагачення. Пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні - змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв’язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також храмом високої культури. ВНЗ повинен не лише прищеплювати майбутнім фахівцям ґрунтовні професійні знання, уміння і навички, а й формувати в них висококультурну, гуманну і моральну особистість, удосконалювати громадянські якості, вчити цивілізованим формам спілкування і вмінню жити в швидкоплинному світі в атмосфері злагоди та толерантності.У Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадянські якості. Головним системоутворювальним чинником виконання цих завдань є навчальний процес, який розвиває соціальні якості і моральність особистості. Виховання через навчальний процес робить розвиток особистості студента цілеспрямованим і конкретним, обмежує стихійний вплив середовища. Найбільш людськими є потреба свободи і почуття безпеки, право на щастя й вільний вибір, понад усе зберегти гідність. У зв’язку з цим цілісний педагогічний процес має орієнтуватися на духовне оновлення особистості майбутнього фахівця, на розвиток внутрішньої свободи, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об ‘єктивної самооцінки, до саморегуляції.Проте є деяка відмінність у ролі професійного навчання та виховання у становленні особистості майбутнього фахівця:1. Професійне навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст ді­яльності студента, формує в нього професійні знання, уміння і навички. Виховання ж вироблює ставлення, смисли навчально-професійної діяль­ності. Якщо професійне навчання студента не спирається на смисли май­бутньої його професійної діяльності, які повинні бути сформовані вихо­ванням, то воно малоефективне у становленні особистості майбутнього фахівця.2. Для професійного навчання студентів деякою мірою притаманні також примуси (наприклад, «Якщо отримаєш «незадовільно», не буде стипендії або не одержиш диплом»), має місце навіть суперництво («Я ж не гірший за інших»). У вихованні ж повинні діяти й діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати пози­тивну оцінку) – не обов’язково означає любити цей предмет; не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) – не є завжди проявом поваги до викладача як людини. 3. У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г.С. Костюк). Місія викладача вищої школи початку ХХІ ст. не тільки озброїти студента – майбутнього спеціаліста необхідними знаннями, уміннями і навиками у певній професійній сфері, але й, що вкрай важливо, розвинути в молодої людини такі важливі для подальшого професійного й особистісного зростання риси, як творчість, ініціативу, активність, самостійність, прагнення до постійного самовдосконалення, забезпечити умови для повної самореалізації її потенційних можливостей та здібностей Ці обставини актуалізують проблему готовності викладача вищого закладу освіти до професійно-педагогічної діяльності у нових соціокультурних умовах.

32.Структура і міждисциплінарні зв’язки курсу «Психологія вищої школи».Тема. Психологія вищої школи як наука і навчальна дисциплінаЗмістовий модуль 1 Психологічна характеристика суб’єктів педагогічного процесу у вищій школі Тема 1.1. Студент як об’єкт і суб’єкт навчально-професійної діяльності у вищому навчальному закладі. Тема 1.2. Студенство як соціальна група та її психологічні особливості. Тема 1.3.Викладач як суб’єкт управління навчально-професійною діяльністю у вищому навчальному закладі.Змістовий модуль 2 Психологічні засади організації процесу навчання і виховання у вищій школі Тема 2.1.Становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою у навчально-професійній діяльності. Тема 2.2.Психологічний аналіз учіння студентів. ЗВ'ЯЗОК ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ З ГАЛУЗЯМИ ЗНАНЬ ТА НАУКАМИ:загальна, вікова і педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія праці; історія психології, диференційна психологія; психофізіологія, анатомія, фізіологія людини; філософія, акмеологія, соціологія, історія вищої освіти; педагогіка вищої школи, методики викладання у вищій школі.Як наукова галузь психологія вищої школи здійснює психологічні дослідження, щоб описувати й пояснювати психолого-педагогічні феномени, які мають місце в освітньому просторі вищого навчального закладу.Провідним принципом психологічного дослідження є принцип науковості та об'єктивності,реалізація якого забезпечує надійність, однозначність результатів і неупередженість автора при фіксації фактів та їх інтерпретації.

33.Методологія науково-психологічних досліджень. Класифікація методів психології вищої школи та їх загальна характеристика. Психологія вищої школи як наука використовує всі методи і методики, які застосовуються в тих галузях психологічної науки, з якими вона пов'язана (вікова і педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія особистості та ін.). Метод дослідження – нормативний обґрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Методика дослідження як конкретне втілення методу – вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта і об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу й визначеної процедури.У методиці дослідження конкретизується мета, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедура аналізу та інтерпретації одержаних даних.Отже, психологія вищої школи як наукова галузь психологічної науки володіє всім спектром методологічних засобів для дослідження психологічних проблем, розв'язання яких сприяють вдосконаленню навчально-виховного процесу у вищій школі, підвищенню якості вищої освіти та особистісному зростанню майбутніх фахівців.МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ:опис фактів: спостереження, аналіз продуктів діяльності, анкетування, інтерв'ю, біографічний метод; вимірювання психічних явищ – тести; визначення особливостей факторів (умов) впливу – констатувальний, природний експеримент.

.

34.Студентство як особливе соціально-психологічне явище. Своєрідність соціальної ситуації розвитку сучасного студента.Термін «студент» – той, що старанно працює; той, що займається*, тобто опановує знання, вивчає науку.Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент(слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною*, вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.Студентство як соціальна група виникло в ХІ-ХІІ ст. із відкриттям у Європі перших вищих навчальних закладівСтудентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості,який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини: отримання права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності, здобуття вищої освіти та опанування професією.Студентський вік, за Б.Г.Ананьєвим, «золота пора людини».Це сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості: 1* формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2* розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3* центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4* перетворення мотивації та формування всієї системи ціннісних орієнтацій.Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

35.Характеристика студентського віку як особливого періоду розвитку людини. 36.Суперечності студентського віку та шляхи їх розв'язання. Студентський вік-період романтики, життєвого оптимізму, активної соціальної позиції,становлення «Я-концепції» як ядра особистості.«Я-концепція» майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає: «Образ-Я», емоційно-ціннісне ставлення до себе та поведінкову складову як самопрезентацію.Сприятливе становище студента в оточуючому середовищі благодійно впливає на розвиток його особистості. Проте у студентському віці є чимало проблем, зокрема: не кожен студент сповна реалізовує потенційні можливості для досягнення високого рівня розвитку моральної, інтелектуальної та фізичної сфер. Як наслідок цього, окремі студенти не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не мають потреби в самоосвіті та самовдосконаленні.Студентському віку характерна кризова насиченість(Б.А. Бараш).Ознаки кризи: сильна фрустрація; загострення рольових конфліктів«студент-викладач»,«студент-студент»;ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості; інфантильність.Завдання викладача вищої школи допомогти студентам у подоланні криз та суперечностей.Якщо студенту не вдається вийти з цих криз, то у нього формується негативна «Я-концепція».Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху.

37.Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі. Процес адаптації передбачає:ознайомлення студентів із системою вузівського навчання;формування установки на активну самостійну навчальну діяльність;оволодіння прийомами наукової організації праці, навичками навчальної та науково-дослідної роботи.Тому завданням всіх вузівських структур є організація адаптаційної діяльності першокурсників.Питання, пов'язані з адаптацією студентів І курсу, вирішуються у наступних напрямках:організація навчальної та науково-дослідної роботи;організація виховної роботи. Аналіз досліджень педагогічного процесу дозволяє визначити типові труднощі адаптації першокурсників, які зумовлені:1) заміною рекомендованої зовні пізнавальної діяльності в школі аритмічною, яка вимагає високого рівня внутрішньої організації;2) відносно меншою інтенсивністю систематичного контролю за успішністю навчання у порівнянні зі шкільною системою чіткого повсякденного і поурочного контролю;3) недостатньою науковою обґрунтованістю критеріїв оцінювання успішності навчальної діяльності студентів;4) низьким престижем вузівських поточних оцінок;5) значним навчальним навантаженням, його нерівномірністю;6) відсутністю або недостатнім розвитком навичок самостійної роботи;7) нерозвиненістю вольових якостей студентів у поєднанні із залежністю від близької мотивації;8) недостатньою само організованістю і самодисципліною. Вищезазначені фактори посилюються емоційно: першокурсники переживають сумніви з приводу своєї готовності до навчання у вузі в зв'язку із суб'єктивними причинами, зосереджуються на власних недоліках перед вимогами, які зростають, переглядають своє рішення щодо правильності, вибору професії, вищого навчального закладу. За таких умов необхідно:організувати допомогу студентам І курсу з перших днів навчання;об'єднати зусилля всіх вузівських структур у забезпеченні адаптаційної діяльності першокурсників;виявляти та ураховувати індивідуальні особливості студентів якомога раніше. Адаптація є процесом складним і неоднорідним. Тому важливо відокремити і охарактеризувати основні рівні даного процесу. Перший рівень - рівень первинної декомпенсації, на якому відбувається:ознайомлення із вузівською системою організації навчання, оточенням;сприймання вимог, правил поведінки;перехід до вузівської системи організації навчальної діяльності;оцінка правильності вибору професії, вузу;зміна самооцінки під впливом нових умов навчання і спілкування.Другий рівень - рівень часткової компенсації— характеризується наступними ознаками: 1) першокурсники отримують первинний досвід навчальної діяльності у основних формах організації навчання: лекційних та семінарсько-практичних; 2) у студентів формуються загальні враження від викладання окремих викладачів, їх вимог, систем навчання у вузі взагалі; 3) відбувається оцінювання відповідей студентів на заняттях, їх навчальної діяльності, виконаних індивідуальних завдань; 4) кожна особистість займає власне місце (статус) у первісно складеній системі міжособистісних відносин; 5) студенти здобувають досвід самостійної роботи, її систематичності, організованості.Третій рівень - рівень повної компенсації.

38.Динаміка розвитку студента протягом його навчання у вищому навчальному закладі. Період навчання студента у вищій школі – надзвичайно важливий період його соціалізації як особистості.Результатом соціалізаціїстудента є:вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу;засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах культурно-освітнього середовища навчального закладу.Адаптація– результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності.Особливо складним є період адаптації першокурсника.Виокремлюють форми адаптації студентів-першокурсників: адаптація формальна, адаптація соціально-психологічна; дидактична, особистісно-психологічна (О.Г.Мороз).На зміну адаптації до середовища приходить індивідуалізація своєї діяльності та поведінки, як потреба людини вирізнятися від інших людей у певному відношенні.На етапі інтеграції в студента завершується професійне становлення, визначається професійне спрямування особистості, формуються професійні і громадянські якості, а також індивідуальний стиль майбутньої діяльності. Все це відбувається через професійну ідентифікацію та професійну самопрезентацію.Отже, щоб допомогти студентові досягти вершин у духовно-моральному розвитку і професійному зростанні, потрібно знати його вікові й індивідуальні психологічні особливості.

39.Новоутворення студентського віку як передумова успішного розв'язання професійних завдань молодим фахівцем. Професіоналізація особистості студента як новоутворення віку:професіоналізація пізнавальної сфери;формування мотиваційно-професійної спрямованості особистості;розвиток «Я-концепції» як показника професійного зростання;формування професійних здібностей.Навчально-професійна діяльність – це провідна діяльність у студентські роки. Мета навчально-професійної діяльності–засвоєння наукового знання у формі теоретичних понять і вмінь застосування їх при розв'язанні професійних завдань. Особливість навчально-професійної діяльності у вищому навчальному закладі полягає в тому, що вивчаються не основи наук, а самі науки в їх розвитку, самостійна робота студентів зближується з науково-дослідною роботою викладачів, тобто забезпечується єдність навчальної та наукової роботи студентів, викладання майже всіх наук професіоналізовано, навчання має проблемний характер.У навчально-професійній діяльності формуються професійні здібності, подальшого розвитку набувають також загальні інтелектуальні здібності.Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент.Компетентність забезпечує універсальність оволодіння професійною діяльністю та характеризує готовність до праці. Високий рівень оволодіння професійною діяльністю характеризує також поняття професійна культура. Професійна культура–це високий рівень професійних знань, професійного мислення, а також відповідальність і рефлексивність.