21. Охарактеризуйте сутність дистанційного навчання у внз.

ДО - це відкрита система навчання, що передбачає активне спілкування між викладачем і студентом за допомогою сучасних технологій та мультимедіа. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу та темпу навчання.Система ДО має ряд переваг і значно розширює коло потенційних студентів. ДО - доступна можливість одержати освіту за кордоном з мінімальними фінансовими витратами при великому виборі спеціальностей, оскільки більшість ВНЗ Європи та США ввели таку зручну для студентів форму освіти набагато раніше, ніж Україна. Головні переваги дистанційної форми навчання:доступність всім верствам населення;відсутність необхідності відвідувати лекції і семінари;демократичний звʼязок «викладач – студент»;комплексне програмне забезпечення;провідні освітні технології;індивідуальний процес навчання;гнучкі консультації.Перспективу і вдосконалення системи дистанційного навчання на Україні складає впровадження в процес компʼютерної і аудіо-візуальної техніки. В даний час проблему дистанційної освіти розробляють практично всі вузи на території України. Недоліки ДО: перш за все, це ускладнена ідентифікація дистанційних студентів, оскільки на сучасному етапі розвитку технологій перевірити, хто ж саме здає екзамен досить складно. Однак, ВНЗ, які надають можливість навчання на дистанційних курсах, знайшли вихід з ситуації в обов'язковій присутності студента на кількох екзаменах у вищому навчальному закладі. При цьому є обовʼязковим надання документів, що підтверджують особу. Крім того, досить вагомою проблемою є низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Варто також виділити недостатній безпосередній контакт між персональним викладачем та дистанційним студентом через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. Загалом, дистанційна освіта в Україні не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір. Щоб система дистанційного навчання зайняла гідне місце в системі освіти України, потрібно, передовсім, створити глобальну компʼютерну мережу освіти й науки, оскільки саме компʼютер дає змогу отримувати навчальний матеріал, є водночас і бібліотекою, і центром довідкової інформації, і комунікативним центром, що робить його одним з учасників реалізації програми безперервної освіти в Україні.

22. Проаналізуйте сутність різних видів контролю знань, умінь та навичок студентів.

У роботі вищої школи здійснюються такі види контролю:-міжсесійний контроль (попередня перевірка, поточна перевірка, тематична перевірка);- підсумковий контроль. Попередню перевірку проводять з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться у рамках чинних форм організації навчання у ВНЗ: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Частіше вона здійснюється у таких формах:-усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції;-письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції; фронтальний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт),-експрес контроль;-домашні завдання;-практична перевірка знань на лабораторних і практичних заняттях;-тестова перевірка. Важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань студентів виступають-колоквіуми. Головне завдання колоквіуму мобілізація студентів на поглиблене вивчення провідних тем чи розділів курсу. Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню у них вміння чітко організувати свою працю.Провідне місце у системі контролю навчальної роботи студентів посідає рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і заключний контроль (семестрові та державні іспити). Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика традиційно вважаються основними формами контролю навчальної роботи студентів. Заліки - це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння ними матеріалу семінарських занять, практики. Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Іспити складаються за білетами, затвердженими кафедрою. Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінки оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед назначеному і затвердженому складі. Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й пов'язаними між собою.Найбільш ефективними методами перевірки і контролю успішності студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, програмованого контролю (машинного, безмашинного), тестового контролю. Основними формами організації перевірки знань студентів у сучасних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.

23. Розкрийте особливості морального виховання студентської молоді на етнопедагогічних засадах. Складіть питання для індивідуальної бесіди (тема, контингент студентів – на вибір). Українська етнопедагогіка, як народна педагогіка певного етносу, умовно поділяється на етнічне дитинознавство, батьківську педагогіку, етнодидактику, народну філологію та педагогічну деонтологію. Етнопедагогіка не містить сформульованих положень, наукових термінів, але вона зберігає народні погляди і традиції, знання, спирається на фольклор, народний календар та ін. Без цих скарбів народної мудрості і наукова педагогіка втрачає свою сутність, високе покликання, не зможе йти шляхами демократизації та гуманізації освіти і виховання.До витоків народної педагогіки зверталися літератори: Г. Сковорода, Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко. Теоретичну і практичну систему освітньо-виховних ідей народної педагогіки досліджували О. Духнович, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. М. Стельмахович створив теорію, згідно з якою педагогічна наука має ґрунтуватися на здобутках, духовних цінностях народної педагогічної мудрості. Створені концепції школи національного відродження під керівництвом С.У. Гончаренка, П.Р. Ігнатенка, Ю.Д. Руденка, Б.М. Ступарика, Є.І. Сявавко і багатьох інших окреслюють шляхи її розвитку і водночас формулюють нові вимоги до підготовки вчителя, якому необхідно розуміти основи народної мудрості, не тільки знати історію, культуру українського народу, а й глибоко осмислити їх навчально-виховний потенціал. Робота в цьому напрямку вимагає і від викладача, і від студента високого рівня професіоналізму. Опитування, аналіз планів і програм вузівської підготовки майбутніх учителів свідчать: необхідні зміни у викладанні психолого-педагогічних дисциплін, які спрямували б майбутнього вчителя на удосконалення етнопедагогічних умінь, розвиток творчої майстерності. Навчання етнопедагогіки має творчий характер. Пізнавальними для студентів є конкурсні форми. Конкурс знавців народних виховних традицій, моделювання циклів свят на тему "Педагогіка народного календаря", мікровикладання з теми "Народна дидактика". Зміст цих занять різний, але мета – перевірка знань з етнопедагогіки, рівня розвитку професійно значущих якостей, здібностей, техніки творчості, створення моделі організації подібної роботи в школі, а також пробудження внутрішньої потреби в оволодінні етнопедагогічною інформацією та бажання передати її іншим. Реалізація окреслених завдань стає неможливою без систематичної самостійної роботи студентів. Цей вид роботи студентів з етнопедагогіки сприяє ознайомленню з теоретичними відомостями про виховний досвід народу, з фольклорними джерелами, з літературними творами. Ефективність самостійної роботи багато в чому залежить від викладача, рівня його керівництва, яке потребує визначення напрямів самостійної роботи, проблем, питань, форм допомоги, списків рекомендованої літератури, методів контролю. Під час підготовки до семінарських та практичних занять студенти пишуть реферати, творчі роботи, готують відповіді на проблемні питання, доповіді, огляди педагогічної преси, нової педагогічної, методичної літератури, рецензують найбільш цікаві роботи з народної педагогіки, звертають до теоретичного і практичного досвіду педагогів О.В. Духновича, С.Ф. Русової, Г.Г. Ващенка, В.О. Сухомлинського, М.Г. Стельмаховича та інших, ведуть етнопедагогічні дослідження, систематизують матеріал, який підбирається до занять, вивчають напам’ять фольклорні твори.