Координація - Збудження в дузі одного рефлексу звичайно викликає зміни (збудження або гальмування) в дузі іншого.

Приклад: згиначі і розгиначі, центри вдиху і видиху

Принципи координації:

1. Координація залежить від близькості розташування

2. Вихідного функціонального стана нервової системи

3. Стомлення нервового центру

4. Оберненої аферентації

5. Імпульсів симпатичної нервової системи

6. Кільцевого ритму

7. Стан відділів, що лежать вище

8. Факторів сили (боротьба за кінцевий шлях, проторення нових шляхів)

9. Домінанти.

Домінанта – тимчасове, достатньо стійке збудження центру, що займає пануюче положення в центральній нервовій системі їм трансформується і направляється для даного часу робота інших нервових дуг і всього рефлекторного апарата.

Властивості домінанти:

1. Підвищена збуджуваність

2. Стійкість

3. Спроможність до сумації

4. Інертність

5. Спроможність до самовідновлення

Зворотний зв’язок. В системах нейронів є механізми, що дозволяють нервовим клітинам самостійно регулювати (послабляти або посилювати) силу і частоту сигналів, що надходять до них. Ці механізми діють за схемою негативного або позитивного зворотного зв’язку. (прикладом негативного зв’язку може бути возвратное гальмування)

Нервові центри знаходяться в постійному тонусі. Тонус – це слабке збудження нервових центрів, яке підтримується імпульсами, що приходять в нього з різних рецепторів та других нервових центрів.

Нервові центри мають високий рівень обміну речовин. Він у 10 разів вище, чим в інших тканинах і в 3 - 4 разу посилюється при збудженні. На одиницю маси центральна нервова система споживає кисню в 10 – 20 разів більше. Звідси - усі нервові клітини мають значний тонус і достатньо швидко стомлюються.

Гальмування в центральній нервовій системі

Гальмування – процес, що характеризується ослабленням або припиненням якоїсь діяльності. На відміну від збудження, що проявляється у двох формах (локальне потенціалу і потенціалу дії), гальмування розвивається тільки у формі локального процесу і завжди пов’язане з дією специфічних і гальмівних нейронів і гальмівних медіаторів.

Явище гальмування відкрито в 40-х роках XIX сторіччя братами Вебер, що досліджували дію блукаючого нерва на серце.

Периферичне гальмування виникає у нервово – м’язових або нервово – залозистих поєднаннях, а центральне – у структурах ЦНС.

Центральне гальмування було відкрито в 1862 році И.М. Сєченовим. У 1970 році Гольц відзначив, що гальмування можливо в результаті взаємодії двох збуджувальних процесів у центральній нервовій системі.

Гальмування можна класифікувати в такий спосіб.

Гальмування

Первинне			Вторинне
Пресинаптичне	Постсинаптичне		Песимальне
	Поступальне	Зворотне	Парабіотичне
			Гальмування вслід за збудженням

Реципрокне гальмування між флексорами і екстензорами.

Первинне гальмування здійснюється через спеціальні нервові клітини, наявні в центральній нервовій системі – клітини Реншо в спинному мозку, клітинами Пуркин’є в мозочку і т.д.

Постсинаптичне гальмування відкрив Дж. Екклс (1951) у центрах згиначів і розгиначів. Зворотне (антідромне) придушується стрихніном і правцевим токсином. Як зворотне так і поступальне гальмування впливає на збуджуваність нейронів. Постсинаптичне гальмування виникає внаслідок зниження збудливості соми і дендритів нейрона.

Пресинаптичне гальмування виникає при зменшенні або прекращении вивільненні медіатора з пресинаптичних нервових закінчень, що контактують з даною клітиною. Пресинаптичне гальмування є механізмом, що виділяє більш сильні аферентні імпульси.

Песимальне гальмування відкрите Н.Е. Введенським у 1886 - 1901 роках.

1. Регуляція центру вдиху (перевищення лабільності центру)

2. Травматичне ( при травматичному шоку)

3. Гальмування слідом за збудженням (унаслідок гіперполяризації мембрани).