
- •1. Поняття кримінології.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Система кримінології.
- •8. Кримінологічні методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •10. Раціоналістично-гуманістичний світогляд і зародження основ кримінологічного вчення ч. Беккаріа, і.Бентама, Дж. Говарда.
- •11. Кримінологічні вчення у працях представників німецької школи і.Канта, г.У.Ф. Гегеля, л. Фейрбаха.
- •12. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Туринська школа. Праця ч. Ломброзо “Злочинна людина” (1876 р.) Її зміст та значення.
- •13. Позитивний напрям науки про злочин. “Кримінологія” р.Гарофало. Її зміст та значення.
- •14. Соціологічний напрям у кримінології.
- •15. Концепція “соціальної фізики” л.А.Кетле.
- •16. Розвиток теорії множинності факторів злочинності у працях і.Фойницького, г. Тарда, ф.Ліста.
- •17. Теорія аномії е.Дюркгейма.
- •18. Сучасний період в історії кримінології ф основні напрями її розвитку.
- •19. Неокласична школа кримінології.
- •20.Багатофакторний підхід.
- •21. Марксистська теорія злочинності.
- •22. Кримінально-соціологічні теорії злочинності: соціальна дезорганізація р.Мертона, теорія субкультури а.Коена та р.Клауорда.
- •23.Соціально-психологічні теорії злочинносте Загальна характеристика.
- •24.Теорія навчання г.-ю. Айзенка.
- •25.Теорія диференціальної асоціації е. Сатерленда.
- •26.Теорія контролю а. Рейса та м. Гоулда.
- •27.Теорія соціального зв'язку е. Хирша.
- •28. Теорія інтеракції — теорія стигматизації р.Куінна.
- •29.Поняття злочинності, її характерні особливості.
- •30.Ознаки злочинності.
- •31. Кримінологічна характеристика злочинності.
- •32. Кількісні показники злочинності.
- •33. Якісні показники злочинності.
- •34. Поняття латентної злочинності.
- •35. Види латентної злочинності.
- •36. Причини латентної злочинності.
- •37. Методи дослідженя латентної злочинності.
- •38.Стан та тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі.
- •39.Поняття особи злочинця.
- •40.Структура особи злочинця.
- •41.Особливості ґенези особи злочинця.
- •42.Психічні аномалії і їх значення при вчиненні конкретного злочину.
- •43.Характеристика особи сучасних злочинців.
- •44.Класифікація злочинців.
- •45. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.
- •46. Основні напрями і методи використання в практичній діяльності кримінологічної характеристики особи злочинця.
- •52.Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.
- •53.Класифікація жертв злочинів.
- •54.Індивідуальна та масова віктимність.
- •55.Віктимологічна профілактика злочинів.
- •56.Поняття причин та умов (детермінант) злочинності.
- •57.Види детермінації.
- •58.Класифікація причин та умов злочинності.
- •59.Концепції причин злочинності.
- •60. Співвідношення причин злочинності та причин конкретних злочинів.
- •61. Поняття та значення попередження злочинності.
- •62. Суб'єкти попередження вчинення злочинів.
- •63. Класифікація заходів попередження злочинності та основні вимоги, що ставляться до них.
- •64.Поняття та значення прогнозування злочинності.
- •65. Види прогнозування злочинності.
- •66. Основні напрями прогнозування злочинності.
- •67. Планування боротьби із злочинністю.
- •68.Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст та значення.
- •69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, їх особливостіта місце в системі злочинності.
- •70.Кількісні та якісні показники злочинності неповнолітніх.
- •71. Кримінологічна характеристика неповнолітніх осіб, що вчиняють злочин.
- •72. Причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні.
- •73.Основні напрямки попередження вчинення злочинів неповнолітніми.
- •74.Поняття "насильницька злочинність" її особливості та місце в системі злочинності.
- •75.Кількісні показники насильницьких злочинів.
- •76.Якісні показники насильницьких злочинів.
- •77.Кримінологічна характеристика особи насильницького злочинця.
- •78. Причини та умови насильницької злочинності в Україні.
- •79. Основні напрямки попередження насильницької злочинності.
- •80.Поняття економічної злочинності.
- •81.Кримінологічна характеристика злочинів в сфері економіки.
- •82. Кримінологічна характеристика осіб, що вчинять злочин у сфері економіки.
- •83. Причини та умови економічних злочинів.
- •84. Попередження злочинів у сфері економіки.
- •85.Поняття організованої злочинності та її ознаки.
- •86.Ознаки організованої злочинності.
- •87. Злочинні об”єднання та їх види.
- •88. Причини та умови, що детермінують появу та зміну організованої злочинності.
- •89. Правова характеристика особи учасника злочинного об”єднання.
- •90.Корупційна злочинність.
- •91.Заходи попередження організованої злочинності.
- •92.Кримінологічна характеристика та види злочинів, що вчиняються з необережності.
- •93.Кількісні та якісні показники злочинів, що вчиняються з необережності.
- •94. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють злочини з необрежності.
- •95.Причини та умови вчинення злочинів з необережності.
- •96. Попередження вчинення злочинів з необережності.
19. Неокласична школа кримінології.
За канонами класичної школи, розвиток якої почався, як уже було сказано, у середині XVIII ст., яка сформулювала одну з перµших кримінологічних теорій злочинності, основними ознаками людини є розсудливість і вільне волевиявлення. Це і стало базою для пояснення її протиправної поведінки. Під впливом досі паµнуючого позитивізму, що розвинувся наприкінці XIX в. в Італії, класичне розуміння феномену злочинності в кримінології втраµтило своє значення, але залишилося в правозастосовних органах у вигляді кримінальноµправової догматики, що і донині задає тон. Потім у кримінології довгий час домінуючою була “медична моµдель” підходу до злочинності, прихильники якої вважали злочин “симптомом” хвороби, а в злочинці бачили тільки “хворого”, що страждає “розладом особистості” і потребує “лікування”. Після того, як позитивізм у кримінології втратив свою привабливість, зблякла і “медична модель” з її “лікуванням”. На перше місце знову вийшла стара школа, але вже в неокласичному варіанті; вона спиралася тепер в основному на політичну економію і раціоµнально пояснювала походження злочинів суто економічними приµчинами.
Політеконом Гаррі С. Беккер (1968) був першим, хто відноµвив аргументацію класичної школи кримінології: людина не тому стає злочинцем, що його мотивація відрізняється від мотивації інших людей, а тому, що з аналізу витрат і вигод від своїх дій він робить інші висновки для прийняття своїх рішень. Злочинці, вважає Беккер, приймають цілком раціональні рішення. Потенµційний злочинець перевіряє в межах своїх інформаційних можµливостей усі свої шанси і вибирає таку дію, що обіцяє йому за найменших витратах і особливо за найменшим ризиком покаµрання найбільшу особисту вигоду. Найвизначнішим представниµком неокласичної школи є політеконом Ісаак Ердіх. На його думµку, злочинці реагують на спокуси і шанси так само, як і несхильні до злочинності люди. Кримінальноµкарані діяння, особливо майµнові злочини, здійснюються ними як нормальні ринкові операції, коли незабаром очікувана вигода перевершує витрати. Вага злоµчину співставляється з вигодами і витратами. Кожен злочинець проводить аналіз витрат і вигод. Він оцінює ймовірність свого арешту, осуд і покарання, а також можливу тяжкість цього покаµрання.
Подібні економічні моделі, порівнювані з моделлю Ерліха,були розроблені стосовно жіночої злочинності Анн Бартель (1979), і до випадків викрадення літаків Вільямом Ландесом (1979). Витµратний метод аналізу крадіжок зі зломом запропонував Вільям Кобб (1973), Грегорі Кром (1973) і Дж. Патрік Ганнінг (1973).
Виторгу, одержаному в результаті пограбування, вони протистаµвили втрату як можливий прибуток від заняття законною проµфесійною діяльністю який міг би отримати злочинець, якби праµцював, а не знаходився в ув’язненні. Вартість украденого вони знижували до 20 % його реальної ринкової вартості, оскільки злодій може одержати за свій “товар” від перекупника краденого саме стільки, скільки перекупник через ризик, на який іде осµтанній підчас перепродажу крадених речей. Як найбільш доступµне легальне заняття для злодій вони прийняли становище некваµліфікованого робітника. Ризик виявитися безробітним вони співвіднесли з ризиком виявитися у в’язниці. Зрозуміло, що втрату доходів через перебування у в’язниці вони оцінили вище, ніж втраµти через безробіття. Дослідники довели також, що попереднє ув’язµнення, як і колишня судимість, іде на користь зломщику, що вийшов на волю, тому що створює йому в «гільдії зломщиків», престиж і повагу. В усіх аналізах витратµвигод у випадку крадіжµки зі зломом результатом був висновок, що в порівнянні з легіµтимними заняттями крадіжка зі зломом є вигіднішою.
Вчені Гордон Таллок (1980) і Філіп Кук (1980) переконані в ефективності залякування покаранням. Вчені Шломо Шохам і Роель Шиннар (1975) спробували проµаналізувати ризик віктимізації і криміналізації. Ймовірність віктимізації протягом життя однієї людини, на їхню думку, зросµла в місті і штаті НьюµЙорк у період з 1940 по 1970 рр. з 14 до 99 % (маються на увазі “злочини проти безпеки”, тобто насильницькі делікти і крадіжки зі зломом). За той же період рівень витрат, пов’язаних із здійсненням злочину, знизився. Під рівнем витрат тут розуміють середню тривалість термінів позбавлення волі на одного засудженого. Судова тенденція до зменшення термінів позбавлення волі за вироками, що виносяться, і зростання виµпадків умовного засудження чи умовноµдострокового звільненµня, знизила ризик витрат для потенційних злочинців. Учені таµкож установили чітку залежність між зростаючою злочинністю і змінами в практиці правозастосовчих органів: зменшуючи ймовірність покарання і термін позбавлення волі, ми сприяємо посиленню злочинності, тому що знижується ризик витрат для злочинця. Баланс витрат і вигод у людській поведінці значною мірою визначає цю поведінку. Допускаючи, що якась частина злочинів, особливо майнових чи організованих, відбувається на основі раµціонального розрахунку, разом з тим не можна стверджувати, що всі кримінальноµкарані діяння (наприклад, злочини проти осоµби) мотивуються настільки ж раціонально. Люди часто не знаµють, чого вони хочуть, вони переслідують часом несумісні цілі, що не тільки суперечать одна одній, але і протистоять власним бажанням і особистим інтересам. Багато бажань імпульсивні або ж виникають у результаті внутрішніх психічних розладів людиµни чи міжособистісних конфліктів, проте бувають і анормальні та ірраціональні вчинки. Багато хто не задумується про наслідки своєї поведінки, тут діє помірний детермінізм: якийсь виняткоµвий раціональний вибір між злочинною і незлочинною кар’єрою дуже рідкий. Соціально ненормальна поведінка – це звільнення людини від стримуючих моральних засад, які спостерігаються від випадку до випадку. Успіх або невдача легітимних чи злочинµних кар’єр відповідно підсилюють чи послабляють злочинні імпульси. Через те зломщик навряд чи може провести чисто фінанµсовий аналіз середніх витрат і вигод майбутнього злочину. Бувають зломщики щасливі, мало щасливі і невдачливі. Для зміцнення своєї кар’єри зломщику необхідно фінансовий успіх, передчуття успіху, “усвідомлення здатності” вчинити діяння, яке взагалі не піддається жодному виміру. Тому невірно залишати психічні і соціальні витрати на злочин неврахованими в аналізі витратµвигод. Що ж стосується витрат, виявлених у позбавленні волі, то вони індивідуальні і найвищою мірою неоднакові в сприйнятті різних людей. Дурна слава (колишня судимість) зломщику небайдужа і шкідлива, адже не всі злочинці виходять з гетто. Дурна слава несе із собою багато негативного для людини при вирішенні багатьох питань – наймі житла, одержанні роботи, пошуку партнера.
Превентивний, страхітливий вплив позбавлення волі і страти емпірично поки що не доведений. Хоча, багато чого говорить про те, що позбавлення волі діє превентивно. Але на сьогоднішній день такого висновку з практики чи експериментальних досліджень зроблено не було. Між іншим, серед кримінологів досить поширене загальне переконання, ніяких доказів якого небудь відчутного стримуючого впливу страти. Та й твердження про те, що рівень злочинності зростає через пом’якшення покарання, дуже сумнівне. Може існувати і протилежна версія: покарання пом’якшили, оскільки підвищився рівень злочинності. Тобто суди змушені реагувати не так суворо, тому що в’язниці і без того переµ повнені. Не отримано ніяких практичних доказів того, що посилення поліції (міліції) і активізація її дій має помітний вплив на розвиток злочинності. Міжнародний досвід скоріше говорить про те, що збільшення сил поліції і підвищення їхньої активності обіцяє лише обмежений успіх, а більш часті покарання у вигляді позбавлення волі чи подовження терміну позбавлення волі тільки переповняють в’язниці засудженими, внаслідок чого держава змушена виходити з цього становища за допомогою амністій чи неформальних реакцій на злочинні і протиправні акції. Зокрема, неможна залишати без уваги те, що кількаразове позбавлення злочинця волі приводить до підвищеної його стигматизації і, отже, до ще більшого його відчуження від суспільства і занурення в злочинну кар’єру. І нарешті, нерівність доходів і безробіття в сучасному індустріальному суспільстві – такі складні феномени, що розглядати їх як самостійні чи переважні причини злочинності не варто. У цілому ж із усіх розрахунків неокласичної школи, на думку Г.Й. Шнайдера, випливає, що “економічні роздуми мають для кримінології лише обмежену цінність”.