52.Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином. У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відомого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій політиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених. У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимології в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "віктимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та потерпілим" У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимології в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводження з ним. У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимології в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимізації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство. У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимологіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину. У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимології в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримінально-процесуальним правам обвинувачених осіб. У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів. У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі обговорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді.

53.Класифікація жертв злочинів.

Типи жертв злочинів: 1. Випадкова жертва — коли особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою і злочинцем, не залежать від їх волі і бажання. 2.Жертва з незначним ступенем ризику — особа, яка живе за нормальних для всіх людей факторах ризику і віктимність якої зросла непередбачене під впливом конкретної несприятливої ситуації. 3.Жертва з підвищеним ступенем ризику — особа, яка володіє низкою віктимних властивостей. До цієї категорії належать два основні види жертв: а)жертви необережних злочинів — коли характер роботи, що вони виконують, або їх поведінка у громадських місцях мають більш високу, ніж звичайна, віктимність; б) жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, що вони виконують, містять підвищений ризик (працівники правоохоронних органів, воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємовідносин між жертвою і злочинцем, а також діями третіх осіб, які спричинили конфліктну ситуацію. Віктимність може виявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, її зовнішньому вигляді. 4.Жертва з дуже високим ступенем ризику - особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який довгий час не зникає і після того, коли особа змінила свою поведінку.