13. «Пісня про Нібелунгів» як вираження феодально-рицарської ідеології.

В основу «Пісні про Нібелунгів» лягли події і легенди часів середньовіччя, епохи великого переселення народів,- завоювання Європи гуннами на чолі з Аттілою (Етцелем) в V ст. Невідомий талановитий поет майстерно поєднав у своєму творі два цикли народних переказів, що існували ще з VI ст.: історію трагічного шлюбу нідерландського королевича Зігфріда й бургундської королівни Крімгільди та історію загибелі королівства, заснованого на початку V ст. східногерманським племенем бургундів із столицею в місті Вормсі, яке 436 року захопили гунни. Загинули не лише герої, а й народ та держава. Автор засудив жорстокість феодальної суперечки, тих вчинків, які принесли горе народу.

14. Зображення звичаїв німецького рицарства, традицій і настроїв німецького середньвіччя у «Пісні про Нібелунгів»

Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-рицарського середовища XII-XIII ст. Вона дає уявлення про будні та свята рицарських кіл: бенкети, полювання, рицарські змагання та інші розваги. Немало уваги в ній приділено рицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності. Так автор змальовує Зігфріда як взірець хороброго рицаря. Так само значними є описи турнірів і битв, що дають нам уявлення про силу та доблесті лицарів.

Автор розкриває тему феодальної честі,показує ,що васали готові виконати будь-яку волю своїх панів, навіть битися зі своїми друзями. Також автор показує піднесення християнської релігії в німецькому середньвіччі.

15 Поняття про куртуазну літературу XII-XIII ст.

Куртуазна література (фр. courtois — ввічливий, чемний) — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Загалом, «куртуазний» — той, що володіє усіма видами зброї, усіма видами мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, володіє великою кількістю іноземних мов. Куртуазна поезія виникає після перших хрестових походів. Східна культура перевершує культуру Європи. Лицарі принесли зі Сходу нові знання, новий подання про поводження (куртуазне поводження). Лицар займався не тільки військовими подвигами, але й манерами поводження. Лицарство швидко перетворилося на своєрідну військово-феодальну організацію зі своїми законами та ідеалами станової честі та доблесті. Посвячення в лицарі було важливою подією і відбувалось в урочистій обстановці. Лицарські заповіді зобов’язували бути хоробрим воїном, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабих та скривджених. Куртуазна література вивела на перший план людську цінність лицаря. Це вже лицар самодостатній, головною його цінністю, предметом устремлінь і причиною подвигів стає любов до Прекрасної Дами. Благородство лицаря вимірюється

16. Куртуазний роман. Характеристика роману « Трістан та Ізольда».

Одним із найпоширеніших жанрів куртуазної (від лат. — ввічливість, чемність — світська, придворно-лицарська середньовічна література у Франції та Німеччині XII—XIII ст.) літератури був лицарський роман. Творцями цих романів були поети, яких називали труверами . Трувери писали про подорожі та пригоди лицарів, ідеалізуючи феодальний лад та дворянську верхівку.

Куртуазний роман виник у другій половині XII ст. Тут панували уявлення про честь, славу, сором і ганьбу, носієм яких виступав головний герой, який здійснював подвиги заради захисту і підтримки слабких. Романи складалися з двох частин — попередньої і головної. У першій частині головний герой доводив своїми подвигами, що він гідний звання лицаря і куртуазного героя. Лицар долав перешкоди, здійснюючи подвиги. За своєю тематикою лицарський роман поділявся на три великі групи: 1) романи на античні сюжети («Про Олександра», «Про Трою», «Про Фіви», «Про Енея»), 2) романи так званого бретонського циклу («Трістан та Ізольда», «Артурівські романи», «Про святий Грааль») і 3) візантійський цикл («Флуар і Бланшефлор», «Пе-рціфаль»).

Трістан та Ізольда». З найдавніших давен людство оспівувало високе і світле почуття кохання. Знаменита історія кохання Трістана та Ізольди побудована на основі кельтського матеріалу, в неї проникли деякі німецькі та античні міфологічні мотиви. У романі можна виділити два прошарки. Один з них лежить на поверхні — це конфлікт кохання Трістана та Ізольди з етичними та суспільними нормами своєї доби, причому кохання незаконного, не дозволеного, оскільки Трістан — небіж і васал Марка, а Ізольда — його дружина. Тому між ними стали чотири суворі закони — феодальний, шлюбний, кровний і вдячності.

Другий прошарок — фатальність самого кохання, здатного реалізуватися лише за умов постійного роздвоєння душі, напруженості почуттів, своєї забороненості, неправомірності.

Трістан та Ізольда належать до «вічних образів» світової культури. Дивний парадокс Трістана й Ізольди полягає в тому, що вони так само повстають проти подружньої вірності, але чинять це не заради свободи, а в ім’я вірності глибшої, стійкішої, — вірності фатальній пристрасті».