11. Роланд як народний герой, зразок ідеального лицаря

Вершиною французького середньовічного епосу стала «Пісня про Роланда». Якнайкраще образові народного героя, який встав на захист вітчизни, відповідав образ славного рицаря Роланда, створений народною уявою. Граф Роланд — мужній і могутній воїн, відданий своєму королеві й сповнений патріотичних почуттів, рицар без страху і докору. Роландові притаманні доблесть і рішучість, які допомогли йому стати найкращим полководцем Карлового війська. Закони лицарської честі забороняють Роландові благати про допомогу, він воліє краще загинути, ніж порушити кодекс честі. Роланд - ідеальний лицар, народний герой, патріот і правдолюбець, до кінця своїх днів хранящий вірність боргу й ставящий його вище всіх інших почуттів. Добуток рівною мірою оспівує невтримну відвагу героя л розсудливість його соратника Оливера. Саме ці якості і є головними критеріями лицарського боргу. Вирішивши йти походом на Сарагосу, Карл посилає Роланда в ар'єргард. Король пропонує йому взяти із собою полвойска, але відважний лицар відмовляє. Сміливий і відважний Роланд у битвах з ворогом, але «бути сміливим мало - бути розумним повинне». Тільки тоді можна здобути перемогу, зберегти честь вітчизни, а це і є основне завдання лицаря. Герой розуміє, що переоцінив свої сили, прийнявши нерівний бій, але мужньо бореться до самого кінця. Безжалісно разить він ворога, хоч сам уже весь у жару, у поті, тільки-но живо, і «від болю в нього темно в очах». Безстрашний лицар непохитно приймає смерть. І навіть умираючи, думає лише про свою країну, про виконаний борг і товаришів по зброї Середньовічне французьке сказання відкриває перед нами сторінку лицарського життя й долі, показує нам, хто такі теперішні лицарі й що для них значить борг. Борг лицаря - сміло боротися до останньої мінути за свого короля, за свою вітчизну. Боротися, зберігаючи мужність, гордість і честь, рука об руку зі своїми товаришами, не щадячи ворогів і зрадників. Боротися, зберігаючи твердість духу й вірність своїй країні, але в той же час не втрачаючи розуму, уміючи приймати правильні рішення

12.«Поема про мого Сіда». Її антиаристократична спрямованість

«Поема про Сіда», як і вся середньовічна іспанська література, відрізняється від інших пам'яток західноєвропейської літератури цілим рядом особливостей. Перед нами Іспанія епохи реконкісти, яка, на думку спеціалістів, не була настільки «чорним» періодом в історії Іспанії, як про це думали пізніше: «Дійові особи «Пісні» - не лише християнські та мавританські війська, в ній зображені люди, далекі від військового життя: жінки, діти, ченці, городяни, євреї; усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні угоди, розлуки, подорожі, вітання і радість зустрічей, весілля, зустрічі у тісному колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду, гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії.

Головним героєм епосу виступає доблесний Сід, борець проти маврів і захисник народних інтересів. Основна мета його життя — звільнення рідної землі від арабів. Історичним прототипом Сіда послужив Кастільський воєначальник, дворянин, герой Реконкісти Родріґо (Руй) Діас де Бівар Переможені ж ним араби прозвали його Сідом. Не тільки Сід, а й майже всі дійові особи «Пісні» історичні; вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. Всупереч історичному прототипу Сід показаний інфансоном, тобто рицарем, який не належить до придворної знаті. Хуглар також замовчував негативні моменти в біографії та поведінці Сіда, наприклад його службу у мавританських правителів. Демократизм та антиаристократична спрямованість поеми проявляються також у постійному висміюванні та засудженні різноманітних «високородних» пороків барселонської та леонської знаті, а також інфантів де Карріон - гордовитості, хвастощів, марнотратства, боягузтва, підступності та жорстокості. Пихатій феодальній знаті протиставляються воїни Сіда та його найближчі помічники - люди сміливі, рішучі, дружелюбні й прості. Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у батальних картинах). Порівняно з французькою поемою «Пісня про Сіда» бідніша на зовнішні прикраси - метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре володіє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком всіх тих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.