21

Глава 1. Економічний зміст, елементи та принципи кредитної політики фінансового інституту

Значення кредиту для нормального функціонування економіки країни взагалі та кожного фінансового інституту зокрема важко переоцінити, адже саме кредит приносить фінансовим інститутам найбільший дохід. За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в обігу на безготівковий.

Фінансові інститути — це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента й інвестора, тобто безпосередніх учасників фінансових операцій на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позиковий та інвестиційний капітал. Фінансові інститути сприяють зменшенню витрат обігу для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансових угод. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку [1, c. 231].

Таблиця 1.1

Професійні учасники фінансового ринку

Основні сегменти фінансового ринку	Фінансові інститути та інститути інфраструктури	Вид діяльності
Грошовий	Комерційні банки, кредитні спілки, брокерські контори, дисконтні компанії	Розрахунково-касове обслуговування, надання кредитів, депозитно-позикова діяльність
Кредитний	Банки, фінансові корпорації, іноземні кредитори та позичальники	Середньострокове та довгострокове кредитування
Цінних паперів	Банки, ІСІ, депозитарії, реестратори, фондові біржі, зберігачі, корпорації-емітенти, інституційні інвестори, саморегулюючі організації, торгово-інформаційні системи, рейтингові агентства, клірингові палати, брокерські та дилерські контори	Організація випуску та розміщення цінних паперів, їх збереження, передача та облік, ведення реєстрів власників цінних паперів, здійснення угод з фінансовими активами
Валютний	Банки та брокерські контори, валютні біржі, міжнародні організації та їх філії, офіційні представництва, фінансові корпорації	Обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери та інші операції, пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності
Фінансових послуг	Банки; страхові, інвестиційні, інноваційні, факторингові, лізингові та інші компанії; брокерські та дилерські контори; депозитарні установи; довірчі товариства; фірми: консалтингові, аудиторські, анти-кризового управління, з оцінки майна, інформаційні; фонди: благодійні, гарантування вкладів, недержавні пенсійні; ломбарди та ін.	Надання переліку послуг відповідно до виду діяльності фінансової установи

Із таблиці 1.1 видно, що найбільш поширеними фінансовими інститутами фінансового ринку є банки, які здійснюють діяльність щодо операцій з фінансовими інструментами на кожному сегменті ринку [2, c. 32]. Це проявляється в такому:

- станом на 01.10.2013, в Україні зареєстровано 183 банки, з них у стадії ліквідації – 19 [3];

- на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

- банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність;

- банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених  фінансових операціях. Тому можливості впливу   на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно   ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників [4].

Банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [5, ст. 2].

Однією з видів діяльності банків є здійснення кредитної політики. Кредитна політика – комплекс методів і засобів у сфері кредитних відносин, які здійснюють центральний банк і банківські установи щодо організації кредитного процесу з метою забезпечення розвитку економіки.

Вовчак О.Д. дає інше визначення поняття «кредитна політика банку»: «Це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності» [6, с. 295].

Конкретні цілі кредитної політики – послаблення економічних криз, обмеження інфляції, забезпечення стабільного зростання виробництва та функціонування ринку позичкових капіталів, забезпечення стабільності банківської системи [7, c. 238].

Розглядаючи кредитну політику банків, можна виділити певні її види за критеріями:

– за суб’єктами кредитування – кредитування юридичних і фізичних осіб;

– за цілями – за поданням цільових позик, за поданням нецільових позик;

– за типом ринку – на грошовому ринку, на фінансовому ринку, на ринку капіталів;

– за географією застосування – кредитна політика, що проводиться банком: на місцевому, регіональному, національному і міжнародному рівнях;

– за галузевою спрямованістю – кредитна політика щодо кредитування: промислових підприємств (важкої, легкої, харчової промисловості);

– торговельних організацій, будівельних організацій, транспортних підприємств, сільськогосподарських підприємств, збутових організацій, підприємств зв’язку тощо;

– за забезпеченістю – за наданням забезпечених позик, за наданням незабезпечених позик;

– за ціною кредиту – кредитна політика з надання: стандартних позик, пільгових позик, проблемних позик (під підвищені відсотки);

– за методами кредитування – при кредитуванні за залишком, при кредитуванні з поверненням [8, c. 183].

Найбільш істотно кредитна політика розрізняється залежно від суб’єктів кредитних стосунків: кредитна політика банку щодо юридичних осіб і політика у взаєминах із фізичними особами. При цьому кредитна політика одного банку може бути для індивідуальних позичальників привабливішою в порівнянні з іншими банками завдяки кредитуванню покупок на виплату, кредитним картам, іпотечним позикам і так далі. Деякі банки можуть спеціалізуватися на певних видах позик, що цінуються клієнтами [9]. Значно виграють банки, що надають позики постійним клієнтам навіть під час економічної скрути. Важливе значення для позичальників має також рівень позикового відсотка [8, c. 184].

Найвагомішою частиною кредитної політики є кредитні операції. Кредитні операції – це розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик [5, cт. 47].

Кредитні операції – вид активних операцій, пов’язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку

погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції класифікують залежно від рівня ризику та поділяють на: «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні». Класифікація кредитних операцій здійснюється на основі оцінки рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції [7, c. 247].

Як кредитні також розглядаються наступні операції:

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

• лізинг [5, ст. 49].

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, що можуть класифікуватися за різними ознаками.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному (Додаток А). Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

— терміном використання;

— забезпеченням;

— ступенем ризику;

— методом надання;

— способом повернення;

— строком повернення;

— характером визначення процента;

— способом сплати процента;

— кількістю кредиторів;

— призначенням.

За терміном використання розрізняють коротко-, середньо- та довгострокові кредити (Додаток А). Так, короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки терміном використання, а й об’єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнялися з обороту внаслідок реалізації об’єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект [10, c. 112].

Розрізняють також кредити за критеріями суб’єктного й об’єкт­ного призначення.

До кредитів суб’єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади.

Серед позичок об’єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов’язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

— акцептний кредит;

— авальний кредит;

— обліковий кредит;

— факторинг;

— форфейтинг [10, c. 116].

Елементи кредитної політики знаходять своє практичне вираження в організаційних формах кредитної політики, тобто прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики (Табл. 1.2). Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментація ринку), по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу, що реалізовує ці пріоритети на практиці [8, с. 185].

Таблиця 1.2