2. Протекціонізм в сфері агробізнесу

Типи зовнішньоторговельної політики держав:

Аспекти політики	Вільна торгівля	Протекціонізм
1. Основна концепція	Вільні ринкові сили попиту і пропозиції – головні регулятори торгівельних відносин	Роль держави полягає у захисті вітчизняних виробників від іноземних конкурентів
2. Перешкоди для імпорту та експорту	Відсутні	Діє система обмеження імпорту
3. Роль митних органів	Реєстраційні функції	Функції митного контролю: обмеження імпорту, стягнення митних зборів
4. Недоліки	Технічно слабші країни не є конкурентноздатними на світовому і внутрішньому ринках	Може призвести до застійних явищ, через послаблення стимулів до технічного прогресу національних виробників
5. Переваги	Виграють споживачі продукції, які отримують якісний товар за нижчою ціною	Стимулює розвиток національного виробництва, підвищує цінову конкурентоспроможність національних товарів на внутрішньому ринку
6. Країни, які використовують	Розвинуті країни	Країни, що розвиваються

Форми протекціонізму

- селективний — скерований проти окремих країн або окре­мих видів товарів;

- галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчас­тіше сільського господарства;

- колективний — проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований — здійснюється методами внутрішньої економіч­ної політики.

В розвинутих країнах світу сільське господарство є стратегічною галуззю, яка забезпечує продовольчу безпеку і конкурентоспроможність національної економіки. Держава відіграє важливу роль в регулюванні аграрної політики, основна мета якої – підтримати національного виробника.

Головними функціями спільної аграрної політики згідно з договором про заснування ЄС є: збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва; забезпечення дотримання достатньо рівних умов життя зайнятих у сільському господарстві; стабілізація ринку; забезпечення регулярних поставок; забезпечення збуту продукції споживачам за доступною ціною; збереження, захист та поліпшення якості природного середовища; сприяння охороні здоров’я; забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Головні конкуренти ЄС в сільському господарстві це країни Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії та Аргентини. Всі торгівельні бар’єри по відношенню до конкурентів були замінені єдиним зовнішньоекономічним тарифом. Внутрішні бар’єри були повністю скасовані.

1962 р. – утворення ринку зерна та інших продуктів, формування протекціонізму;

1968 р. – Меморандум про реформу сільського господарства (послаблення наслідків надвиробництва, зменшення бюджетних витрат, структурні перетворення);

початок 80-х – скорочення посівних площ та поголів’я худоби, введення квот на виробництво;

кінець 90-х – “Порядок денний 2000” ( зменшення рівня субсидування, гарантований життєвий рівень сільському населенню, співвідношення виробництва і попиту, збереження традицій сільського населення, децентралізація аграрної політики.

На кінець 90-х років ЄС забезпечувало 84 % світових експортних субсидій. В той же час продуктивність праці в сільському господарстві скоротилася на 37 %. 50 % бюджету Європейського Союзу витрачалося на підтримку сільського господарства (біля 46 млрд. доларів США).

В Європейському Союзі виробники мають вдвічі вигідніші умови для вступу на ринок ніж іноземні постачальники. Рівень підтримки сільського господарства прийнято оцінювати у відносних показниках, зокрема у відношенні обсягів державної підтримки (дотацій, субсидій тощо) до виручки. Найбільш високий рівень субсидування для виробництва цукру (50-70 % ціни), молока (55-77 %), яловичини. У 2006 році цінова підтримка на зерно становила 18 EUR/тону, на яловичину 2224 EUR/тону.

Найбільш високою підтримкою в ЄС користується виробництво цукру. Це пов’язано з низькою конкурентоспроможністю бурякового цукру в порівнянні з тростяним. Оскільки ціни на цукор дуже еластичні, то держава не обмежується лише ціновими методами підтримки, а застосовує квоти: гарантує ціни на цукор і буряк.

На ринку цукру застосовують цільові, інтервенційні та порогові ціни. Цільова ціна визначає бажаний рівень оптової ціни на цукор у районах найбільшого дефіциту. Інтервенційна ціна – мінімальна гарантована ціна, за якою закупівельні органи ЄС готові скуповувати будь-яку кількість цукру при падінні роздрібних цін. Найвищі інтервенційні ціни у районах де видатки на виробництво цукру найвищі: Італія, Португалія, ВБ, Ірландія. Порогова ціна визначається на підставі цільової для захисту національного виробника від напливу імпортного цукру. Вона враховує транспортні видатки на перевезення цукру з районів його найбільшого виробництва (північ Франції) в зону найбільшого дефіциту (Палермо, Сицилія), торгівельні націнки і витрати на зберігання.

В ЄС прийнята політика формування цін на цукровий буряк з урахуванням собівартості в найгірших регіонах для виробництва і з установленням квот для найкращих регіонів. Це дозволяє зберегти раціональне співвідношення в розміщенні культури і підтримати традиційних виробників. При встановленні квот враховують середньо національні рівні споживання цукру за останні 5-7 років та експортні позиції ЄС (35-40 % від внутрішнього споживання). Ціни на цукор, вироблений понад квоту відповідають світовим.

Джерело фінансування підтримки цукрового ринку - Єдиний фонд орієнтації і гарантування (ЄФОГ), він поповнюється за рахунок фермерів-буряководів (60 % відрахувань) та цукрових заводів. Розмір внесків дорівнює 2 % від рівня інтервенційної ціни. Виплати на зберігання цукру складають 4-5 євро/т білого цукру і 3,5-3,75 євро/т цукру-сирцю. Також виплачуються експортні субсидії за рахунок ЄФОГ.

Особливу увагу в межах єдиної аграрної політики викликає підтримка ринку молока. В ЄС виробляється близько 120 млн. т молока (майже половина в Німеччині і Франції, ще 30 % у Великобританії, Голландії та Італії). Нараховується 23,3 млн. гол. корів з продуктивністю 6 т молока в рік.

Існує біля 11 різних форм дотацій для виробництва і споживання молока. Спільний ринок молока виник в 1964 році, з 1968 року були впроваджені єдині інтервенційні ціни, а з 1984 р. – молочні квоти на виробництво молока і продуктів його переробки. Ці квоти повинні діяти до 2008 року.

Інтервенційні закупівлі на ринку молока починаються, коли ринкові ціни нижче 92 % інтервенційної ціни, встановленої на поточний рік (2005 рік: масло 82 % жирності – 328,5 євро/ц, знежирене молоко у порошку – 205,62 євро/ц). Молоко закуповують з 1 березня по 31 серпня, коли ціни на нього найнижчі, квота на закупівлю 190 тис. т.

Молочні квоти встановлюються для кожної країни окремо і складаються з квоти гуртової та квоти продажу. За перевищення квоти країна виплачує податок у розмірі 115 % цільової ціни понад квотового молока. Для нових членів ЄС квоти встановлені дуже низькі (Німеччина – 27,86 млн. т, а Польща – 9,4 млн. т, що менше ніж виробництво в країні до вступу в ЄС).

Загальна кількість доплат за молоко не може перевищувати 350 євро на 1 га площі багаторічних пасовищ.