Інтенсивний спосіб виробництва передбачає підвищення урожайності та продуктивності. Розвинуті країни вже давно врахували переваги такого способу виробництва і досягли високих показників:

- в США норма висіву насіння пшениці на 1 га складає 40-60 кг, і Україні 200 кг. Урожайність пшениці досягає в розвинутих країнах 65-70 ц/га, кукурудзи – 70 ц, рису – до 40 ц ( за два урожаї в рік);

- 1950 рік – в США і в СРСР нараховується по 28 млн. корів, продуктивність американських 2500 кг на рік, продуктивність радянських 1800 кг на рік. Через сорок років поголів’я в США скоротилося до 10 млн. гол. (продуктивність 6000 кг на рік), в СРСР – зросло до 42 млн. гол. (продуктивність 2300 кг). 1947 р. – лауреат Нобелівської премії за праці з етології (поведінки тварин) К. Лауренс.

Ознаками інтенсифікації являються:

1. механізація виробничих процесів:

в США на 1 тис. га посівів зернових приходиться 18 комбайнів, у Франції – 20, Німеччині і Великобританії – 22-23, Японії – 400, Україні – 3.

2. відновлення родючості ґрунту:

На полях Херсонщини 200 років назад в чорноземах (еталон) містилося 10-11 % гумусу, зараз – 2,5 %.

Відновити родючість можна за допомогою внесення добрив:

- мінеральних: в Китаї додаткове внесення 140 млн. т добрив на рік дало додатково 120 млн. т урожаю. Ця програма фінансувалася урядом в рамках “зеленої революції”;

• органічних: перспективним є використання болотного і озерно мулу.

3) нові сорти рослин і породи тварин – генна інженерія (дискусійне питання з точки зору моралі та впливу на здоров’я людини);

4. зниження втрат продукції і урожаю:

щорічно втрачається 25 % врожаю через хвороби (30 тис. видів), шкідники, при збиранні і транспортуванні ( світові втрати оцінюються на 70 млрд. дол. на рік, в США втрачається продукції, якою можна прогодувати 50 млн. чоловік).

5) зрошення:

• річка в Севастополі висохла за 200 років;

• Вавілон (причина занепаду невдале зрошення полів);

• Імператор Юй (побудована ним власноруч зрошувальна система проіснувала без ремонту з ХІІ ст. до н. е. до ІІ ст. н.е.;

• Ізраїль побудував своє сільське господарство на зрошенні і є світовим лідером у експорті апельсинів.

Сьогодні у світі 40 % продовольства виробляється на 17 % зрошуваних земель. Індія і Китай зрошують 52 і 29 % земель відповідно, Пакистан 80 %, Росія – 3%.

Додатковим варіантом вирішення продовольчої проблеми є посилення використання природних запасів продовольства. Так, за останні 50 років вилов риби виріс в 5 разів, океанічний промисел щороку складає 50 млн. т. В той же час запаси цих ресурсів скорочуються: технологічні катастрофи війни тощо. На початку ХХ ст. в Чаупікській затоці виловлювали 70 тис. т устриць на рік, зараз – 2 тис. т.

Тема 2. Регіональна структура і особливості сільського господарства

„Багатство – це продукт здібності людини мислити”

Ейн Ренд

Мета: ознайомити студентів з регіональнальною структурою і особливостями сільського господарства, розгянути класифікацію країн світу, та визначити зміст поняття міжнародний агробізнес.

1. Класифікація країн світу за методикою ООН

2. Міжнародний агробізнес: структура, тенденції розвитку

Рекомендована література

1. Бейлі Л. Австралія: справжній антипод України // Пропозиція. – 1997. - № 3. - С. 57-59.

2. Валентинова В. Л., Малік В. Й., Мацибора Т. В. Роль аграрного виробництва у сільському розвитку країн Центральної та Східної Європи // Економіка АПК. – 2005. - № 3. – С. 131.

3. Вангляжи К., Береда М. Экономические последствия торговли сельскохозяйственными товарами в Польше после её вступления в ЕС // Економіка АПК. – 2005. - № 2. – С. 126.

4. Вантух В. П. Формування системи державної підтримки розвитку фермерства в зарубіжних країнах // Економіка АПК. – 2005. - № 12. – С. 123.

5. Васильчик С. В. Формування ринку молока в ЄС: уроки для України // Економіка АПК. – 2005. - № 5. – С. 139-143.

6. Власов В. І. Динаміка чисельності сільського населення у регіонах і країнах світу // Економіка АПК. – 2005. - № 10. – С. 131.

7. Власов В. І., Оніщук М., Овсяніков О. В. Сільське господарство Польщі після вступу до ЄС. – 2005. - № 12. – С. 117.

8. Дайджест: Швеция, Дания, Словакия, США, Китай // Экономика сельского хозяйства России. – 200. - № 2. - С. 34-36.

9. Далман Е., Осборн С., Ломар Б. Динаміка сільськогосподарської конкуренції: уроки політики іноземних держав // Пропозиція. – 203. - № 10. – С. 109-111.

10. Кандиба А. М. Вплив аграрної реформи на зовнішньоекономічну діяльність сільського господарства Чеської республіки // Економіка АПК. – 2005. - № 3. – С. 143-146.

11. Кушнір І. В. Тенденції аграрного виробництва країн – основних виробників сільськогосподарсько продукції //Економіка АПК. – 2003. - № 4. – С. 124-128.

12. Міжнародний агробізнес/ За ред. Сіваченка І. Ю. – Київ: УУЛ, 2003. – С. 119-185.

13. Тостюк М. Т. Про стан аграрного сектору Румунії // Економіка АПК. – 2005. - № 5. – С. 131.

14. Черняков Б. А. Роль и место крупнейших сельскохозяйственных предприятий в аграрном секторе США // Достижения науки и техники АПК. – 2001. - № 6. – С. 44-48.

15. Яворська Т. І. Розвиток молочного скотарства Ізраїлю // Економіка АПК. – 2004. - № 8. – С. 155-159.

2. Класифікація країн світу за методикою ООН

Класифікація сільського господарства на сучасному етапі досить тісно пов’язана з класифікацією країн взагалі. Країни світу за методикою ООН об’єднують в три групи: промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються. Головний критерій: соціальні та демографічні показники в країні. Індикатор класифікації: рівень ВВП в розрахунку на душу населення; межа між розвинутими країнами і тими, що розвиваються встановлена в розмірі 6000 дол. США ВВП на душу населення в рік (2000 р.).

До країн першої групи відносять:

- країни Великої сімки: США, Канада, Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія;

- країни Євросоюзу (27): Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург (1957), Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981) Португалія, Іспанія (1986) Австрія, Фінляндія, Швеція (1993) Польща, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва (2004), Болгарія, Румунія (2007).

Загальні риси розвинутих країн:

1. Розвиток господарств базується на капіталістичному способі виробництва. Незважаючи на еволюцію форм власності, приватна власність була і залишається провідною.

2. Висока продуктивність праці, спричинена запровадженням нових “високих” технологій. Найвища продуктивність праці в США. Європейці відстають на 20 %. Європейці працюють 1500 годин на рік, американці – до 2000 год. на рік, азіати – 2500 год. на рік.

3. Кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господарства, формування значного прошарку середнього класу.

В економічній структурі розвинених країн важливе місце належить державній власності, що дає змогу ефективно впливати на розвиток соціально-економічних процесів.

Доля держсектора в економіці країн Західної Європи на початок 90-х років склала майже 14 %. Найбільшою ця доля залишається в Італії, Франції, Австрії, Португалії та Греції – від 18 до 25%.

Країни з перехідною економікою представлені колишніми республіками СРСР, які стали на шлях ринкової економіки, а також колишніми країнами соціалістичного табору (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизтан, Грузія, Арменія, Азербайджан, Таджикистан, Туркменістан, Молдова, Сербія, Чорногорія, Македонія, Албанія). Кожна з цих країн обрала власний шлях реформ та механізм державного втручання, проте є спільні для всіх програми:

- роздержавлення і приватизація;.

- подолання монополізму та розвиток конкуренції;

- лібералізація цінової політики;

- зміни грошової та фінансово–кредитної політики;

- податкові реформи;

- зміни соціальної політики;

- зміни у зовнішньоекономічних відносинах.

Недоліки трансформаційних програм країн Східної Європи та колишнього СРСР:

- орієнтація на iндустрiальнi, а то й до iндустрiальнi, переважно латиноамериканські, моделі економічного розвитку, тоді як сучасне господарство базується головним чином на інноваційних, інтелектуальних ресурсах;

- всупереч загальносвітовим тенденціям останнього часу недооцінювалась роль держави в економічних перетвореннях перехідного періоду.

- не враховувався вплив зростаючої глобалізації економічних процесів на внутрішній соціально-економічний розвиток;

- абсолютно неадекватним виявився соціальний зміст ринкових реформ, i насамперед трансформація таких сфер, як освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, інші види соціальної підтримки.

Третю групу формують країни, що розвиваються. Це найчисельніша група, охоплює біля 100 країн світу. Країнам третьої групи («третього світу»)

притаманні загальні риси:

- відставання продуктивних сил у кількісному та якісному аспектах від рівня постіндустріальних держав;

- низький рівень розвитку економіки;

- низький добробут населення, слабо розвиненість соціальної інфраструктури;

- суттєвий вплив релігійної сфери на соціально-економічний розвиток.

В третій групі спостерігається найбільша нерівність в економічному розвитку та перспективах країн. Більша частина країн, що розвиваються - так звані маргінальні країни – перебувають майже за межею світового економічного простору. Рівень ВВП на душу населення в рік сягає там менше 1000 дол. США. Проміжкові позицію займають країни, які володіють одним з стратегічних ресурсів: нафта, газ, золото тощо. Їх економіка будується за моно галузевим принципом. Найбільш перспективна підгрупа – нові індустріальні країни (Китай, Індія, Туреччина, Філіппіни, Таїланд, Тайвань, Бразилія, Чилі, Аргентина). Політика інтенсивного розвитку економіки, яка проводиться в цих країнах забезпечує рекордні темпи зростання ВВП, галузеву перебудову економіки і дає привід говорити про наближення цих країн до рівня розвитку першої групи. Так, Сінгапур, Південна Корея та Мексика вже визнані розвинутими країнами, хоча ще наприкінці минулого століття вважалися новими індустріальними.

Велика кількість країн, що розвиваються і різний рівень їх розвитку потребують додаткової класифікації (табл.1).

Відповідно до рейтингу «Рівень розвитку людства» загальна картина економіки країн світу виглядає наступним чином:

Рівень ВВП на душу населення, дол. США за 2005 рік

Країни, що розвиваються − 5 282 (найменш розвинені країни – 1 499, Арабські країни – 6 716, Східна Азія і Тихий Океан – 6 604, Латинська Америка і Карибський басейн – 8 417, Південна Азія – 3 416, Центральна Африка – 1 998); Центральна і Східна Європа – 9 527, ОЄСД – 29 197, найбільш розвинуті країни – 33,831. В середньому у світі – 9,543.

Україна займає в рейтингу 76 місце в групі країн (середній рівень розвитку) з ВВП 6 848 дол. США на душу населення.

Таблиця 1

Класифікація групи країн, що розвиваються

Класифікаційна ознака	Зміст ознаки	Країни
За регіонами	географічне розташування	Азія: В’єтнам, Індія, Корея... Африка: Єгипет, Нігерія, Чад... Північна Америка: Панама … Південна Америка: Бразилія, Чилі...
За основним експортним товаром	- експортери палива: нафти, газу, тощо (понад 50 % експорту країни); - експорт не паливних товарів (чай, каучук, готовий одяг, фінансові послуги тощо)	НР Конго, Ірак, Іран, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Венесуела Тайвань, Туреччина, Індія, Шрі-Ланка…
За фінансовими критеріями	- чисті кредитори (надали більше кредитів ніж одержали) - чисті боржники (отримали більше кредитів ніж погасили)	Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Тайвань, ОАЕ
За рівнем розвитку	- найменш розвинуті країни (ВВП на душу населення 350-695 дол. США, доросле письменне населення не більше 20 %, обробна промисловість у ВВП займає не більше 10 %); - країни середнього рівня розвитку; - “нові індустріальні країни” (промислова продукція у ВВП більше 30%, готові вироби в експорті – не менш 50%, ВВП на душу населення, як мінімум, 1000 дол.)	С‘єра-Леоне, Ефіопія, Сомалі, Держави Близького Сходу Аргентина, Бразилія, Тайвань, Туреччина, Індія, Китай та ін.