Європейська валютна система (євс)

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній євро­пейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтер­венцій; механізмі кредитування.

Мета створення ЄВС - забезпечення зони грошової стабільності в ЄС. Основа: європейська валютна одиниця ЕКЮ, а згодом євро.

Режим валютних курсів: європейська “валютна змія”: взаємні коливання валют - ± 2,25% від центрального курсу (для Італії ± 6%). У 1993 р. рамки коливань розширено до ± 15%.

Європейський валютний фонд створено у 1994 р. для підтримки курсів національних валют через кредитну допомогу. Європейський Центральний банк – для забезпечення переходу до єдиної валюти ЄС – євро;

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною євро­пейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ — спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економіч­ним потенціалом країн (їхньою часткою у сукупному ВНП та то­варообігом країни).

З 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу ва­люти — євро — в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, було затверджено главами держав і урядів країн на самміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу — Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від всту­пу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1.01.02 р.

З 1 січня 1999 р. Міжнародний валютний фонд у своєму коши­ку резервних валют замінив німецьку марку і французький франк на євро.

Країни Євросоюзу, які не запровадили євро:

- за власним бажанням: Данія, Швеція, Великобританія;

- за неготовністю: нові члени ЄС з 2004 року.

3. Міжнародні валютні ринки

Міжнародний валютний ринок можна розглядати як складову міжнародного ринку капіталу. Валютний ринок є системою міжнародних організаційно-економічних відносин, пов‘язаних з купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноземних валютах. Вирізняють наступних учасників валютного ринку:

• державні установи (центральні банки і казначейства);

• юридичні та фізичні особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

• комерційні банківські установи, які обслуговують комерційну діяльність;

• валютні біржі, а також валютні департаменти товарних і фондових бірж;

• небанківські фінансові установи (страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди).

На міжнародному валютному ринку велику роль відіграють транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філій та сучасні засоби зв‘язку, які дозволяють працювати в режимі реального часу. Сучасні технологій дозволяють переказати кошти в будь-яке місце планети протягом кількох хвилин.

Найбільшими офіційними центрами торгівлі валютою вважаються Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Сінгапур. Інші крупні валютно-фінансові центри: Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Чикаго, Лос-Анжелес, Монреаль, Гонконг, Бахрейн. Торгівля валютою відбувається переважно у міжбанківській формі. У США, Швейцарії, Великобританії валютні біржі зовсім відсутні, у Франції, Австрії – є по одні валютній біржі, Італії та ФРН – по кілька. Одноденний оборот іноземної валюти на міжнародних валютних ринках (Нью-Йорк, Лондон, Токіо) складає біля 1,5 трлн. дол. Річний оборот міжнародного ринка валют досягає 250 трлн. дол. Світовий валютний ринок функціонує цілодобово.

Наприкінці 70-х років ХХ ст. з‘являється таке поняття як «євровалюти». Це депозитні вклади в національній валюті, розміщені в інших «офшорних»країнах. Такі депозити не підлягають внутрішньому банківському законодавству, оскільки зберігаються за кордоном. Ринок євровалют передбачає відповідно і видачу позик за скороченою процедурою. Хоча проценти по таким позикам вищі, ніж на внутрішню валюту.

Першою євровалютою стали долари США, депозитовані в Європі. Далі додалися німецька марка та японська єна Депозитні вклади можна розміщувати не лише в Європі, половина їх знаходиться на Багамах, у Панамі, Сінгапурі та Бахрейні. Найбільший європейський центр євровалют – Лондон. Радянська влада в свій час теж надавала переваги євровалюті: доларові депозити тримали в банках Парижу та Лондону.

Появі євровалют сприяло і запровадження президентом США Дж. Кеннеді контролю над вивозом капіталу з метою зміцнення позицій долара (1963-1973 рр.).

Отже, ринок євровалют – це незалежний оптовий ринок валют, де оперують великими сумами коштів. Цей ринок перебуває поза юрисдикцією держав, є джерелом порівняно дешевих кредитів для позичальника та високих прибутків для позикодавця.

Важливим інструментом світового валютного ринку є Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), створене у 1973 р. 239 банками з 15 країн. Зараз до цієї системи входить понад 3 тис. банків. Україна вступила до СВІФТ у 1993 році. Штаб-квартири організації знаходяться в Нідерландах, Бельгії та США.

Особливе місце в сучасні й валютно-фінансовій системі займає світовий ринок золота. Золото одночасно є стратегічним товаром та резервно-фінансовим активом. Цей дорогоцінний метал надходить в оборот у вигляді золотих монет та злитків (стандарт 12,5 кг, є малі – 990-1005 г). У світі налічується біля 50 центрів торгівлі золотом (провідні центри розташовані у Лондоні та Цюріху). На розвинуті країни припадає 80 % запасів золота (офіційні дані – 35 тис. т). Найбільші запаси золота мають банки США, ФРН, Швейцарії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів).

Ринки золота в залежності від правового режиму об‘єднують у групи: світові (Лондон, Нью-Йорк, Цюріх, Гонконг, Дубай); внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей).

Щороку на планеті добувають біля 1350 т золота. Найбільше (біля 20 % світової добичі – в ПАР, інші країни – США, Австралія, Росія). Обслуговують операції з золотом посередники – «дилери». Найвагоміший авторитет має банківський дім Ротшильдів. Всього золотих дилерів – кілька десятків фірм.

Валюта з точки зору валютних бірж є товаром, з яким можна здійснювати операції купівлі/продажу (експорту/імпорту). Валютні операції можна розділити на поточні та пов‘язані з рухом капіталу. Поточні операції передбачають переказ валюти, отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів. Операції, пов‘язані з рухом капіталу, здійснюються за період більше 180 днів.

Близько 80 % операцій з купівлі/продажу валюти відбувається на міжбанківському ринку. Найпоширеніші операції цього ринку: спот, своп, форвард.

Спот – є операцією купівлі-продажу валюти за умови поставки її протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за обумовленим в угоді курсом.

Своп – валютна операція щодо продажу певної валюти з умовою викупу такої самої суми назад через певний час за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Основні учасники таких операцій – комерційні банки. Угоди укладаються як правило на термін від 1 до 12 місяців.

Форвардні валютні операції – передбачають обмін валюти в майбутньому, але за курсом, зафіксованим на момент підписання угоди. Це найбільш ризикові з валютних операцій.

Основний тип угод, який використовується на біржовому ринку валют – ф‘ючерс та опціон. Ф‘ючерсна операція схожа на форвардну тим, що строки укладання угоди та розрахунку не співпадають. Але між ними є й певні відмінності:

- у форвардні угоді терміни та обсяги операції встановлюються за згодою сторін, а у ф‘ючерсні – за умовами біржових правил;

- форвардні угоди дорожчі за стандартні ф‘ючерсні контракти;

- форвардні угоди укладаються на великі суми, ф‘ючерсні - доступні невеликим учасникам ринку;

- форвардний контракт передбачає реальну поставку валюти, ф‘ючерсний – лише виплату різниці в результаті зміни курсу;

- форвардний контракт укладається на будь-які валюти, ф‘ючерсний – лише на резервні валюти.

Валютний опціон на відміну від ф‘ючерсного контракту передбачає право покупця/продавця виконати валютну операцію не на певну дату, а протягом певного періоду. Це дозволяє врахувати сприятливі тенденції валютних курсів, або знизити валютні ризики.

Валютний арбітраж – це одночасна купівля і продаж валюти на різних ринках з метою отримання прибутку від курсових різниць При цьому необхідно враховувати витрати на переказ з валюти. Розрізняють часовий, просторовий, простий та крос-курсовий арбітраж.

Форми міжнародного кредиту

1. Зв’язані кредити

2. Фінансові кредити

Зв’язані кредити мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах. Різновиди таких кредитів:

- комерційний кредити – для закупівлі певних видів товарів чи оплати послуг;

- інвестиційні кредити – для будівництва конкретних об’єктів, на прямі капіталовкладення, погашення зовнішньої заборгованості, придбання цінних паперів;

- проміжкові для обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт.

Фінансові кредити не мають цільового призначення. До них належать: євро-кредити, облігації, євроноти, єврокомерційні папери та інші фінансові інструменти.

Джерелом єврокредитів є ресурси Євровалютного ринку. Такі кредити, як правило, надають великі банки на строк 5-10 років на умовах “рол овер” (роловерний кредит). Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. На наступні періоди вона корегується з урахуванням валютних курсів. Відсоткова ставка складається з дво частин: базової ставки та маржі. За базові ставки приймаються відсоткові ставки за 3-6 місячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку (LIBOR у Лондоні). Маржа коливається у межах 0,25-2 %.

Облігації, які фігурують на ринку позичкових капіталів: з фіксованою та плаваючою відсотковою ставкою, з варантом, конвертовані облігації. Конвертовані облігації можна обміняти на акції компанії боржника за попередньо встановленим курсом. Варант, документ, який надає право його власнику на купівлю акцій компанії-боржника протягом зазначеного строку за фіксованим курсом.

Євроноти – короткострокові та середньострокові зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою.

Єврокомерційні папери – зобов’язання приватних корпорацій, які випускаються з невеликою маржею до відповідної базової ставки міжнародного кредитного ринку строком на 3-6 місяців.

Форми кредитування експорту:

а) форма купівельних авансів;

б) форма банківського кредитування: під товари в країні-експортера, під товари в дорозі, під товари в країні-імпортера, бланкові кредити;

Форми кредитування імпорту:

а) комерційні кредити:

- кредит за відкритим рахунком (експортер записує імпортера як дебітора);

- вексельний кредит (трата – переказний вексель, акцепт – згода погасити вексель).

б) банківські кредити:

- акцептний кредит ( імпортер згоден погасити трату експортера);

- акцептно-рамбурсний кредит (банк імпортера виставляє на банк експортера безвідкличні акредитиви в межах кредитної лінії, останній зобов’язується акцептувати трату з настанням строку, експортер направляє платіжні документи до свого банку, той погашає вартість за рахунок трати, проданої на кредитному ринку. Коли настає термін сплати, останній власник трати пред’являє її в банк експортера, який погашає її за рахунок коштів, отриманих з банку імпортера).

Сучасні методи кредитування зовнішньо торговельних операцій:

• рол-оверні кредити на Євровалютному ринку;

• факторинг (придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків;

• форфейтиг – купівля банком-форфейтором в експортера векселів, акцептованих імпортером;

• лізинг – довготермінова оренда основних засобів;

• компенсаційні угоди – взаємні поставки товарів на однакову суму - одна країна поставляє обладнання в кредит на 15-20 років, а інша – виплачує кредит готовою продукцією, виробленою на цьому обладнанні.