2. Міжнародний рух робочої сили

Міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення як в межах однієї країни так і між країнами в пошуках працевлаштування.

Еміграція, імміграція та реімміграція – основні процеси, які характеризують рух робочої сили. Розрізняють також постійну міграцію, тимчасову міграцію, нелегальну міграцію.

Причини трудової міграції (за неокласичною теорією):

• відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світу;

• темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри залежать від рівня міграції;

• зміни в структурі потреб і виробництва, викликані НТП спричиняють періодичне вивільнення робочої сили з “застарілих” галузей і переміщення її в нові.

Головні мотиви міграції: пошук роботи, пошук більш оплачуваної роботи, гуманітарні, соціально-культурні, екологічні, психологічні, правові сімейні тощо.

Історичні етапи переміщення трудових ресурсів:

І етап – промислова революція (Європа, остання третина 13 ст. –середина 19 ст.)

Причина: внаслідок накопичення капіталу і підвищення продуктивності праці утворилося відносне перенаселення країн Європи. В результаті – міграція до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії.

Наслідки: - економічний розвиток в країнах імміграції, де спостерігався дефіцит трудових ресурсів; - колонізація малозаселених районів землі.

ІІ етап – (80-ті роки 19 ст. – 1914 р.)

Причина: зростання масштабів нагромадження капіталу в передових країнах (США, Великобританія) а дефіцит робочої сили.

Наслідки: імміграція з менш розвинутих країн Європи, Індії Китаю. Основна маса – некваліфікована робоча сила.

ІІІ етап – (1914-1939 рр.) - скорочення міграції, активізація реімміграції з США.

Причини: світова економічна криза 1929-1933 рр.; тоталітарна політика СРСР, в т.ч. і з питань міграції.

ІV етап (1945 – наш час): зростання внутріконтинентальної міграції (Європа, Африка); “відплив умів”; міжнародне регулювання трудової міграції.

Наслідки переміщення трудових ресурсів:

1) для країн, що приймають робочу силу:

+ прискорюються темпи зростання економіки за рахунок створення додаткового попиту на товари та послуги іммігрантами;

+ підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів через зменшення витрат на оплату праці в структурі собівартості;

+ додатковий потік податків, які залежать від віку та кваліфікації іммігрантів;

+ країна економить на витратах на освіту: в США 230 членів НАН та кожен 3-й Нобелівський лауреат – іммігранти;

+ іноземні робітники можуть бути звільнені у першу чергу на випадок скорочення штатів;

+ поліпшення демографічних показників: в Німеччині, Франції, Швеції 10 % новонароджених з’являються в родинах іммігрантів, у Швейцарії – 24 %, у Люксембургу – 38 %.

- соціальні чвари, конфлікти, міжнаціональні проблеми, злочинність.

2) для країн-експортерів робочої сили:

+ зниження рівня безробіття;

+ безплатне навчання та отримання досвіту;

+ отримання валютних надходжень в результаті переказів та цінностей, які привозять іммігранти по поверненні (перекази в Пакистан від іммігрантів перевищує в 5 разів доходи від експорту товарів в Ємені – в 30 разів, в Єгипті такі перекази = 3 млрд. дол. на рік, в той час як доход від Суецького каналу 970 млн. дол.);

- скорочення податкових надходжень;

- “відплив умів” – втрати біля 73 млрд. дол.