3. Біржова торгівля на продовольчому ринку

Біржа (від нім. Borse) – це форма регулярно діючого оптового ринку товарів, що продаються за стандартами і зразками, цінних паперів, іноземної валюти, робочої сили.

На товарних біржах ведуться торгівля переважно сировинними та продовольчими товарами. Такі товари мають певні універсальні характеристики якісних параметрів, що дозволяє не пред’являти товари при купівлі-продажу. На більшості зарубіжних бірж основними біржовими товарами є: нафта та продукти її переробки, соєві боби, масло, шрот, пшениця, кукурудза, золото, срібло, жива велика рогата худоба та свині, цукор, кава, какао-боби, натуральний шовк, джут, бавовна, каучук та шість біржових металів - алюміній, мідь, цинк, свинець, нікель, олово.

Вирізняють універсальні та спеціалізовані товарні біржі. У наш час найбільші зарубіжні біржі спеціалізуються на посередництві при укладанні договорів на певний вид продукції таким чином: кольорові метали - Лондон та Нью-Йорк; натуральний каучук - Лондон, Нью-Йорк, Амстердам, Сінгапур; бавовна - Нью-Йорк, Нью-Орлеан, Чикаго, Ліверпуль, Бомбей, Александрія; зерно - Лондон, Антверпен, Роттердам, Вінніпег, Ліверпуль, Мілан; цукор - Лондон, Нью-Йорк, Гамбург; кава - Лондон, Нью-Йорк, Роттердам, Ліверпуль, Амстердам.

Функції біржі – встановлення стандартів, визначення рівня цін, аналітична функція, поширення ділової інформації. Учасники бірж – брокери і дилери – посередники. Клієнт укладає з брокером брокерське доручення, в якому зазначається кількість контрактів на купівлю або продаж товару, кількість позицій, мінімальна, визначена або максимальна ціна; клієнт при цьому вносить гарантійну заставу у розмірі 2-10% передбаченої суми угоди.

На біржах купуються реальні товари та нереальні товари (права на їх купівлю в майбутньому). Угоди укладаються за допомогою короткого вислову, або жесту і негайно підтверджуються короткими письмовими нотатками.

Місце здійснення угод - операційний зал із спеціально позначеною ділянкою - кільцем (ring) або ямою (pit), де у суворо позначений час біржової сесії збираються безпосередні учасники торгу - брокери, які обмінюються пропозиціями та контрпропозиціями на різні позиції товару на умовах типових контрактів даної біржі. Продається та купується не певна партія товару, а біржовий контракт, який містить суворо визначену кількість товару даного сорту, типу, марки. Величина контракту (лота) часто орієнтована на місткість транспортних засобів - вантажного автомобіля, вагона, цистерни тощо, тому одиницями вимірювання лота найчастіше є об'ємні міри (барель, бушель), а не вагові. Наприклад, у зерновій торгівлі на американських біржах величина лота дорівнює 5 тис. бушелів (136,1 т пшениці та соєвих бобів, 127 т кукурудзи, 76,6 т вівса). Кількість товару у кожному контракті суворо визначена в залежності від виду товару. Наприклад, по цукру - 50 т, по каві, натуральному каучуку - 5 т, какао-бобах - 10 т, міді, свинцю, цинку - 25 т; тому для закупівлі 100 т цинку брокер має укласти 4 контракти. Якість товару встановлюється на підставі базисного сорту. Відхилення від базисного сорту враховується суворо встановленою знижкою (дисконтом) за нижчу якість та надвишкою (премією) — за вищу якість. Строк поставки встановлюється тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської біржі по каучуку може бути укладений на кожний наступний місяць; на мідь, цинк, олово, свинець - на кожну тримісячну позицію; тому для закупівлі 100 т цинку зі строком поставки через 6 місяців брокер укладе 4 контракти по дві позиції кожний.

На біржі реального товару угоди укладаються на умовах:

1) негайної поставки (спот) за цінами на момент їх здійснення. Це означає, що продавець, який уклав угоду спот, протягом 2-х тижнів зобов'язаний поставити товар на акредитований біржею склад. Після поставки він отримує складське свідоцтво (варант), подає його до розрахункової палати біржі та отримує вартість проданого товару згідно із сортом якості, зазначеними у складському свідоцтві. Покупець реального товару подає контракт до розрахункової палати, оплачує вартість товару згідно із сортом якості, зазначеним у складському свідоцтві, отримує у палаті це свідоцтво і може забрати товар зі складу;

2) відстрочення поставки товару (форвард) за цінами на момент їх здійснення з урахуванням прогнозованої біржею динаміки зміни цін за період відстрочення. Якщо очікується підвищення цін, то вони збільшуються на прогнозовану премію, якщо зниження, то - зменшуються на прогнозовану знижку. Поставка товару на склад, оплата вартості та отримання зі складу - аналогічно випадку негайної поставки, єдина відмінність полягає у тому, що коли товар отримують зі складу звідстроченням, витрати на зберігання несе продавець.

На ф'ючерсній біржі укладаються строкові, або ф'ючерсні, угоди, які носять спекулятивний характер. Мета строкових угод - отримання доходу від купівлі-продажу біржових контрактів унаслідок різниці між ціною у день укладання та ціною у день виконання контракту.

В залежності від способу спекулятивної гри на ф'ючерсних біржах розрізняють два види ф'ючерсних угод:

1) довгі ф'ючерсні угоди, які починаються з купівлі контракту з надією на підвищення ціни; біржові спекулянти, які грають на підвищення цін, називаються "биками". Наприклад, спекулянт, проаналізувавши ринок міді, розраховує на підвищення ціни на мідь. Він дає доручення брокеру купити 4 ф'ючерсних контракти (100 т) за ціною 960 GBP за тонну. Ф'ючерсні контракти реєструються у розрахунковій палаті. Спекулянт стежить за котируваннями біржі, і, якщо ціна зросла до 990 GBP за тонну, він доручить брокеру ліквідувати контракти шляхом зворотного продажу цих контрактів, тобто здійснити зворотну (офсетну) операцію, але за ціною 990 GBP за тонну. Спекулянт пред'явить контракти у розрахункову палату і отримає різницю у 3000 GBP, із якої він виплатить винагороду брокеру (0,01-0,02%). Ризик у біржового "бика" полягає у тому, що ціни можуть не зрости, а впасти, наприклад, до 940 GBP за тонну. У цьому разі він також змушений "ліквідувати" контракти зворотним продажем, втративши на цьому 20 GBP за тонну, тобто 2000 GBP, і, незважаючи на це, він так само заплатить винагороду брокеру. Якщо у випадку падіння цін "бик" не продасть контракти, він ризикує ще більше, тому що він повинен сплатити у розрахункову палату вартість куплених контрактів (96 000 GBP) та, крім того, забрати 100 т міді зі складу, а це йому не потрібно, оскільки він просто грає на різниці при зміні цін;

2) короткі ф'ючерсні угоди, які починаються з продажу контракту з надією на пониження ціни; біржові спекулянти, які грають на пониження цін, називаються "ведмедями". Наприклад, спекулянт розраховує на пониження ціни на мідь і дає доручення брокеру продати 4 ф'ючерсних контракти (100 т) за ціною 960 GBP за тонну, а потім здійснити зворотну угоду - купити 4 контракти за ціною 940 GBP за тонну. Пред'явивши контракти у розрахункову палату, "ведмідь" отримує різницю у 2000 GBP. Якщо ціна на мідь зросла, то "ведмідь" так само змушений здійснити зворотну покупку контрактів та втратити прогнозовану різницю цін, оскільки інакше він буде змушений сплатити 96 000 GBP та забрати товар зі складу, що йому не потрібно.

Біржа, на відміну від спекулянтів, ніколи не ризикує і не програє, оскільки вона суворо контролює ситуацію: кількість ф'ючерсних контрактів та кількість покупців, які здійснюють довгі угоди, завжди відповідає кількості контрактів та продавців, які здійснюють короткі угоди незалежно від підвищення чи зниження цін.

Торгівлю на ф'ючерсній біржі порівняно з біржею реального товару відрізняють:

а) переважно фіктивний характер угод (лише 1-2% угод завершуються поставкою товару, а решта - виплатою різниці у цінах);

б) непрямий зв'язок з ринком реального товару через хеджування (страху­вання), а не через поставку товару;

в) уніфікація умов контракту;

г) знеособленість угод та замінність контрагента по них. Угоди укладаються між конкретними брокером-продавцем та брокером-покупцем, але реєструються як укладені між ними та розрахунковою палатою, яка є гарантом виконання зобов'язань. Немає необхідності кожного разу визначати платоспроможність контрагентів, що прискорює обіг на біржі;

д) угоди укладаються як на товар, так і на валюту, індекси акцій, процентні ставки тощо.

4. Трансфер технологій в міжнародному агро бізнесі

Під міжнародним трансфером технологій розуміють сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень. Величезна вартість наукових робіт зумовила концентрацію наукових досягнень в обмеженій кількості країн. В той же час ринок інтелектуальної власності складає біля 120 млрд. дол. і зростає в середньому на 10 % на рік. Головні учасники ринку: США, Західна Європа і Японія. На ці країни припадає 90 % товарообігу. Більша половина ВВП країн ОЕСР створюється в інтелектуальному виробництві.

За 1960-1999 роки інвестиції в науковоємні технології принесли в середньому 45 відсотків річних, в той час як середня прибутковість акцій склала менше 14 %. В ризикові технології в Каліфорнії вкладається більше коштів ніж в усій Західній Європі. 37 % проектів досягає стадії впровадження у масштабне виробництво, в Європі – 12 %.

В розвинутих країнах увага приділяється не лише фінансуванню наукових робіт, а й підготовці творчих наукових кадрів. Т-концепція: вчити всіх, але широко, а найбільш здібних – поглиблено.

Головні суб‘єкти ринку технологій - транснаціональні корпорації (ТНК). Вони отримують додаткові переваги, передаючи нові технології своїм дочірнім компаніям на пільгових умовах. Крім того, вони володіють значними коштами для фінансування наукових розробок та мають змогу створювати технологічні пули.

Для країн, що розвиваються передача технологій – єдиний засіб не стати технологічним аутсайдером, підняти економіку та відповідати міжнародному рівню якості продукції. Проте, взаємини ТНК із країнами, що розвиваються, будуються на принципах “контрольованого відставання”. Американські корпорації обмежують передачу наукових досягнень своїм дочірнім підприємствам, якщо вони контролюються ними менше ніж наполовину.

Нові індустріальні країни не змогли б здійснити прорив у своєму розвитку без державної інноваційної стратегії. Так в південній Кореї в 1992 році були визначені 11 основних напрямків наукових досліджень, на які держава виділяє біля 3 % свого ВВП (в Україні законом обґрунтовано 1,7 % ВВП, які не завжди дотримуються). В Китаї для інноваційних та венчурних підприємств протягом трьох років діють податкові канікули, плюс ще три роки підприємства сплачують лише половину ПДВ. Від мита звільняється імпорт наукових приладів. В Індії вже біля 8 років діє програма комп‘ютеризації країни, і серед кращих програмістів світу сьогодні багато індійців.

Технології передаються некомерційним та комерційним шляхами. Перший передбачає: спеціальні науково-технічні видання, бази і банки даних, міжнародні виставки, обмін делегаціями, міграція вчених і фахівців, стажування, навчання студентів та аспірантів, діяльність міжнародних організацій у сфері науки.

Комерційна передача технологій відбувається у таких формах:

1. Матеріальні види технологій: підприємства “під ключ”, технологічні лінії, обладнання тощо.

2. Нематеріальні види технологій: патент, копірайт, товарний знак, “ноу-хау”.

3. Послуги: науково-технічні, інжинірингові, реінжинірингові. консультаційні, навчання персоналу тощо.

Саме об’єкти другої групи є товарами на міжнародному ринку інтелектуальної власності

Їх умовно можна розділити на групи:

- авторські та суміжні права на музичні твори, комп‘ютерні програми, літературні твори, аудіовізуальні твори, твори образотворчого мистецтва, твори архітектури, містобудування і садово-паркової творчості, твори прикладного мистецтва, сценічна обробка творів, драматичні, хореографічні твори, пантоміма, фотографічні твори, ілюстрації, карти, креслення; лекції, промови, виступи; збірки творів, тексти перекладів, бази даних);

- права промислової власності (винаходи, корисні моделі, торгові марки, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин);

- нетрадиційні права інтелектуальної власності (відкриття, ноу-хау, фірмові назви, географічні позначення, домені імена, комерційна інформація).

Ситуація в Україні: 1990 р. – кількість науковців на 100 тис. чол. населення в Україні 35,2, у Франції – 16,1, США – 19,1, ФРН – 27, Японії – 40,7. 2000 р. – в Україні – 4,6, в інших країнах виросла в 1,2-1,4 рази. 97 % винаходів залишаються на папері. В нашій країні результати інтелектуальної праці оподатковуються на рівні виробництва алкогольних напоїв. В той же час, винаходи та промислові зразки, інновації приносять віддачу в середньому лише на третій рік, а податки треба платити одразу.

Права інтелектуальної власності розділяються на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав відносяться:

• право на авторство;

• право на згадування про автора;

• право заборонити згадувати про автора (право на анонімність),

• право на вибір псевдоніму та інші права.

Ці права зберігаються а автором назавжди і навіть після смерті автора порушення цих прав переслідується за законом.

Майнові права інтелектуальної власності відображують економічну складову цих прав і стосуються саме тих прав, які використовуються для отримання доходу. Ці права призначенні для комерційної експлуатації об‘єкту ІВ:

• право на використання;

• право дозволу іншим на певних умовах використовувати об‘єкт ІВ;

• право чинити перешкоди і забороняти використовувати іншим обкат ІВ;

• інші права.

Право ІВ та право власності на річ не залежать один від одного. Перехід права ІВ не означає перехід права власності на річ і навпаки. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності з метою отримання прибутку має назву комерціалізація інтелектуальної власності.

Існує два підходи до комерціалізації інтелектуальної власності: повна передача прав та ліцензування. Ліцензія – дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на використання її протягом визначеного часу і за визначену плату.

Щоб укласти ліцензійну угоду в іншій державі треба, щоб винахід був там запатентований. Якщо ні, тоді ліцензія видається на ноу-хау. Щоб отримати патент за кордоном, треба отримати згоду Держдепартаменту інтелектуальної власності. Внутрішні ліцензійні угоди слід реєструвати в Держдепартаменті інтелектуальної власності, інакше вони не дійсні.

Ліцензія може бути:

- патентна та безпатентна;

- проста, виняткова (ліцензіар втрачає право на її використання на домовленій території, винятковий ліцензіар має право видавати субліцензії), повна (ліцензіар втрачає право на її використання протягом встановленого терміну);

- відкрита (патентом має право скористатися будь-яка зацікавлена особа);

- примусова (примушують передати право на використання патенту іншим особам).

Формою передачі ліцензії є ліцензійна угода, яка може бути самостійною чи супутньою.

Ліцензійні платежі – це визначена винагорода ліцензіарові, яка виплачується ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди. Види платежів:

• роялті – фіксовані ставки (2-10%) з вартості виробленої за ліцензією продукції, які сплачуються у визначені проміжки часу (база може бути різною);

• участь у прибутку ліцензіата (10-30 % від прибутку) – рідко використовується;

• паушальний платіж – твердо зафіксована сума винагороди, що виплачується одразу при передачі ліцензій;

• первісний платіж готівкою – найбільш розповсюджена форма;

• передача цінних паперів – 5-40 % акцій ліцензіата одержує ліцензіар;

• передача технічної документації – взаємна передача ліцензій – японська практика.

Ліцензування особливо поширене в сфері комп‘ютерного забезпечення. Можна зобов‘язати споживача не використовувати зворотний інжиніринг (декомпіляцію) для з‘ясування того, як працює програма. Проте, не можливо з кожним покупцем укласти ліцензійну угоду, тому застосовують ліцензію, вкладену в пакет. Ззовні упаковки масової програми в целофановому пакеті міститься те, що називається „правовим документом”. Якщо споживач не згоден з умовами угоди, він повертає товар і отримує кошти назад.

Франчайзинг є особливою формою ліцензування для торгових знаків. Предметом франчайзингу є дозвіл власника вести бізнес з використанням його торгової марки та відповідно до його стандартів.

У США виділяють три види франшизи:

1) виробнича: дозволяє виготовляти і продавати кінцевий продукт під визначеним товарним знаком;

2) дистриб‘юторська: дає можливість використовувати реалізаційну мережу для збуту товарів і послуг під визначеним торговим знаком;

3) ліцензійна: надає право на використання торгового знаку підприємцям, які погоджуються утримувати свої точки роздрібного продажу відповідно до вказівок власника бренду (Макдональдс).

Франчайзингові угоди укладаються в США на 20 років і у 90% подовжуються. В Україні не існує спеціальних законів щодо франчайзингу.

При трансфері матеріальних форм технологій широко використовується лізинг. Це спеціальна угода між власником активів (машин, обладнання та інше) та другою стороною, яка передбачає продаж права використовувати цей актив.

Розрізняють операційний та фінансовий лізинг. Операційний – короткостроковий. Фінансовий – довгостроковий, в тому числі з правом викупу об‘єкту лізингу. Закордонні постачальники техніки в Україну біля 80 % продаж здійснюють через лізинг