Права поручителя, що виконав зобов'язання

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому всі документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, оскільки сам поручитель, виконавши зобов'язання замість боржника, відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦКУ набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням — насамперед право зворотної вимога до боржника, а також прав, що забезпечували виконання цього зобов'язання (наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про заставу" [7] до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимога заставодержателя, переходить разом з правом вимога забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку). Таким чином, у цілому зобов'язання не припиняється, у ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередню звертатися до боржника.

Обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, має відповідати обсягу задоволених поручителем вимог кредитора за основним зобов'язанням. Тобто, якщо поручителем тільки частково виконано вимогу кредитора, то він набуває право регресу лише у цій частині. Повне ж задоволення поручителем вимог кредитора передбачає і повне відшкодування витрат поручителя. У випадку виконання зобов'язання перед кредитором кількома поручителями, кожен з них відповідно до змісту ч. З ст. 556 ЦКУ має право зворотної вимога до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми. [18]

Відповідно до ст. 557 ЦКУ боржник, який виконав своє забезпечене порукою зобов'язання, повинен негайно повідомити про це поручителя. У разі недотримання цієї вимога, поручитель, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, має право стягнути з кредитора одержане або висунути регресну вимогу до боржника. В останньому ж випадку вже боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

2.1.3 Гарантія

Поняття гарантія яке закріплює Цивільний кодекс, суттєво відрізняється від того, що існував за радянських часів. Тому можна однозначно стверджувати: в українському законодавстві закріплений новий спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Суть його полягає у тому, що банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Отже, учасниками відносин, пов’язаних з видачею гарантії, є гарант, бенефіціар - кредитор за основним зобов’язанням, та принципал боржник за основним зобов’язанням. Коло суб’єктів, які можучі, виступати гарантами, законом обмежене: ними можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації.

Гарантія - односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.

Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром за порушення боржником-принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією, обмежується сплатою суми, на яку її видано.

Право бенефіціара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом заявления письмової вимоги (наприклад, претензії), до якої додаються документи, вказані у гарантії. Заявити вимогу до гаранта можливо лише у межах строку, на який видано гарантію. Останній є преклюзивним і відновленню не підлягає. У вимозі до гаранта кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією.

Поряд з основним обов’язком гаранта, що полягає у задоволенні письмової вимоги бенефіціара, ЦК встановлює для нього додаткові обов’язки, пов’язані з розглядом вимоги бенефіціара. Зокрема, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копію вимоги разом з доданими до неї документами. Вимога бенефіціара повинна бути розглянута гарантом у строк, визначений в гарантії, а за його відсутності - в розумний строк. Питання про те, який строк є розумним, залежить від конкретних обставин справи і буде мати значення у разі судового розгляду в ракурсі визначення моменту, з якого гарант є таким, що прострочив виконання за своїм грошовим зобов’язанням, а також для визначення моменту обчислення позовної давності за зобов’язанням із сплати грошової суми, визначеної умовами гарантії, та за позовом про стягнення з гаранта процентів річних.

Таким чином, якщо добровільне виконання гарантом взятого на себе обов’язку відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов’язання не відбудеться, бенефіціар має право заявити позов про стягнення грошової суми у відповідності з умовами гарантії у межах загального строку позовної давності. Поряд з цим бенефіціар має право вимагати від гаранта сплати процентів річних з простроченої суми. Отже, гарант не тільки відповідає перед бенефіціаром за порушення зобов’язання боржником, а й несе самостійну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання свого обов’язку. І це є ніщо інше, як відповідальність боржника за грошовим зобов’язанням. За загальним правилом, така відповідальність не обмежується сумою, на яку видано гарантію, хоча гарантією може бути передбачено й інше.

Бенефіціар не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта. Це правило має дизпозитивний характер, тобто безпосередньо у гарантії може бути передбачене протилежне. Отже, наявність чи відсутність у бенефіціара такого права залежить виключно від волі гаранта.

Інша група, що виникає у зв’язку з видачею гарантії, це відносини між гарантом та боржником-принципалом. Вони ґрунтуються на нормах цивільного законодавства та договорі між гарантом і боржником. Законом, зокрема, визначається, що гарант у разі сплати кредитору грошової суми у відповідності з умовами гарантії має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника, а також має право на винагороду за надані боржникові послуги. Однак лише договором сторін може бути визначений розмір такої винагороди, а також порядок Ті сплати, оскільки безпосередньо ЦК встановлює положення про те, що «гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові». Виходячи з формулювання статті, слід припустити, що послуги гаранта можуть бути і безоплатними. Друге важливе питання, яке може бути визначене домовленістю між гарантом та принципалом - розмір зворотної вимоги гаранта до боржника. Якщо це питання не врегульване договором, діятиме загальне правило: гарант має право на регрес у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові. Слід зазначити, що відсутність письмового договору між боржником та гарантом ніяк не впливає на дійсність виданої кредитору гарантії.

Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, гарантія визнається безвідкличною. [11]

На відміну від інших способів забезпечення виконання зобов’язання, які мають похідний (акцесорний) характер, гарантія є незалежною від основного зобов’язання. Припинення такого зобов’язання або визнання його недійсним не тягне за собою припинення гарантії, навіть тоді, коли у ній міститься посилання на основне зобов’язання. Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки тоді, коли останні не відповідають умовам гарантії або сплинув строк її дії. Незалежність гарантії від основного зобов’язання підкреслюється і правилом, встановленим ч. З ст. 565 ЦК. Гарант, який після пред’явлення до нього вимоги кредитором дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, повинен негайно сповістити про це кредитора та боржника. Однак при отриманні, незважаючи на таке повідомлення, повторної вимоги бенефіціара гарант зобов’язаний його задовольнити. До отримання повторної вимоги та збігу розумного часу на її розгляд гарант не вважається таким, що вдався до прострочення за своїм зобов’язанням перед бенефіціаром.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

Висновок

Написавши дану роботу на тему: «Виконання зобов’язання. Способи забезпечення їх виконання» я детально проаналізував цю тему і дав чітку правову характеристику.

Аналізуючи висвітлену проблему я розділив її на два розділи: виконання зобов’язання – розділ № 1 і способи забезпечення їх виконання розділ № 2.

Перший розділ я розділив на три пункти (поняття та принципи виконання зобов’язання, суб’єкти виконання зобов’язання, місце, час та спосіб їх виконання). В розілі першому пункті першому розкрив я поняття виконанн зобов’язання, дав правовий аналіз принципам виконання зобов’язання.

Пункт другий був присвячений суб’єктам виконання зобов’язання. Було дано поняття і правоий статус суб’єктів, їх ознаки, особливості, значення у цивільному праві. Також було висвітлено поняття множинності осіб, часткового, солідарного, регресивного зобов’язання, їх особливості і різниця між ними.

У останньому пункті розкривається значення місця, часу та способу виконання зобов’язання, їхнє місце у забезпеченні виконанні зобов’язань.

Другий розділ був направлений на детальний аналіз і характеристику способів забезпечення виконання зобов’язань, відображенні їх ролі у здійсненні цивільних правовідносин. Розділ був поділений на дві частини: зобов’язально – правові способи забезпечення виконання зобов’язання і речово – правові способи забезпечення виконання зобов’язання

У першій частині я дав детальний правивий аналіз, висвітлив особливості неустойки, її видів, поруки( прушення зобов’язання що забезпечене порукою, права та обов’язки поручителя), гарантії( предмет, строк дії, права та обов’язки гаранта).

Друга частина стосувалась відображенню речово – правових зобов’язань ( застави, завдатку, притримання). Було з’ясовано і пояснення предмету, видів, змісту та сторін застави і договору застави, особливості, виникнення, характеристику завдатку, а також поняття при тримання і його ознаки, праовий статсу цього виду забезпечення виконання зобов’язання.

Написавшу цю курсову роботу я виконав перед собою завдання, які я поставив перед її написання. Ці цілі і завдання були відображені у вступі.

Отже, опрацювавши цей матеріал я виконав поставлені перед мною завдання:

- Детально охарактеризував поняття виконання зобов’язань і їх принципи;

- здійснив правивий аналіз статусу суб’єктів виконання зобов’язан. Розглянув і виклав основні ознаки часткового, солідарного і регресивного зобов’язань;

- на основі цивільного законодавства висвітлив і охарактеризував місце, час і спосіб виконання зобов’язань;

- розглянув, проаналізував дав детальну правову характеристику зобов’язально – правовим способам забезпечення викаонння зобов’язань, їх особливостям і характерним рисам.

Cписок використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Із внесеними змінами і доповненнями на

2. Цивільний кодекс України. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 352 с., глава 7- 8 .

3. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2012. – К.: ВЕЛЕС, 2004. – 164 с., глава 9.

4. Закон України «Про друковані засоби масової інформації» від 16 листопада 1992. Із внесеними змінами і доповненнями від 4.07.2013.

5. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грощових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року. Із внесеними змінами і доповненнями на 10.01.2002 р.

6. Закон України « Про заставу» від 2 жовтня 1992 року. Із внесеними зімнами і доповненнями на 4.07.2013 р.

7. Лист Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів» від 29.01.1997 р.

8. Шевченко Я.М. – Цивільне право України: Академічний курс: Том I Загальна частина – К.: Концерн «Видавничий Дім Ін Юре», 2007. – 520 с.

9. Гайворонський В.М, Жушман В.П. – Цивільне право право України: Підручник. – Харків: Право, 2009. – 384 с.

10. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808с.

11. Цивільне право України: Підручник: Книга друга / О. В. Дзера, М. С. Кузнецова К:. Юрінком Інтер,2004.

12. Цивільне право України: Підручник: Книга один /Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт К:. Юніком Інтер,2007р.

13. Цивільний кодекс України: Науково – практичний коментар / за ред. Харитонова Є.О. – Видання третє – Х.: ТОВ «Одіссей», 2011. – 1200 с.

14. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України - 2004. - № 2. - с.37.

15. Цивільне право України: Підручник / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнецової. - К: Юрінком Інтер, 2002.- 640 с.

16. Цивільне право України: Підруч. Т. 1 / Боброва Д. В., Дзера О. В., Довгерт А. С. та ін.; Ред. О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова. - 2-е вид., допов. і перероб. - К: Юрінком Інтер, 2004. - 736 с.

17. Цивільне право України. У 2-х т.: Академічний курс: Підруч. Т. 2. Особлива частина / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

18. Цивільне право України. У 2 ч.: Наук.- практ. комент. Ч. 2 / Я. М. Шевченко. - К: Ін Юре, 2004. - 896 с.