1.2. Суб'єкти виконання зобов'язання

Виконання зобов’язання здебільшого фокусовано на його предметі, об’єкті та суб’єктах. Нерідко предмет і об’єкт виконання зобов’язання, особливо договірного змішується. Так під об’єктом виконання в цивілістиці здебільше розуміють ті дії, котрі повинен учинити боржник на користь кредитора або ті дії, які сторони зобов’язання повинні учинити одна на користь іншої. Предметом зобов’язання є річ, робота чи послуга. Так О.С. Йоффе підкреслював, що якщо це зв’язано з передачею якого небудь майна то загальним поняттям предмета виконання охоплюється це майно. Інші безпосередньо предметом виконання прямо називають ту річ, роботу або послугу які боржник повинен передати або учинити на користь кредитора, чи все те, з приводу чого боржник повинен учинити ті дії, які від нього вимагає кредитор.

Суб’єктом виконання зобов’язання є, перш за все, боржник та кредитор. Проте у подальшому в договірних зобов’язаннях вони персоніфікуються, що забезпечує символьність цивілістичних категорій та чітке уявлення фахівця, чи навіть пересічної людини, про правове становище такого суб’єкта. Наприклад, продавець – той, хто продає товари – передає їх у власність іншої особи (покупця) за гроші. Дарувальник – особа, яка безкоштовно передає речі у власність іншої особи.

В залежності від встановлених законом вимог щодо сторін зобов’язання виявити ряд їх груп:

1. загально правові – для них потрібно лише наявність дієздатності, достатньої для вступу у такі зобов’язання і можливість мати за ними суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Так стороною у дрібному побутовому правочині (договорі) може бути й частково дієздатна особа.;

2. спеціальні для яких потрібно мати спеціальний правовий статус: підприємницькі зобов’язання виникають лише за участі особливого суб’єкта права – зареєстрованого у встановленому порядку підприємця. Кредитором за кредитними договорами можуть бути комерційні банки, товариства взаємного кредитування та страхове компанії.

3. персоніфіковані – мають особливу кваліфікацію, допуски та можливість бути стороною в даному зобов’язанні. Так, брокер, що має разовий пропуск у певне біржове місце (яму) може стати стороною представницьких відносин лише на день дії пропуску та певний вид біржових угод.

За підставами їх виникнення можна виділити такі сторони зобов’язання:

• договірні – ті, що вступили у зобов’язання виключно на підставі договору як домовленості з іншою стороною;

• правочинні – які стали стороною в зобов’язання на підстві учиненого правочину. Якщо спадкоємець учинив правичин з прийняття заповідального відказу, то в силу заповіту він зобов’язаний учинити на користь вигодонабувача певні дії зобов’язального характеру;

• законні стають ними в силу безпосередньої вказівки закону;

• судові – залучені до зобов’язання на підставі ухвали суду. Наприклад відповідно до ЗУ “Про друковані засоби масової інформації” відповідачами у справах про відшкодування моральної шкоди є засіб друкованої інформації та особа, що помістила в ньому публікацію, яка порушую недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Якщо позивач звернеться тільки до ЗМІ то суд вправі за своєю ініціативою залучити до справи автора публікації.[4]

Можна виділяти сторін зобов’язання за видом зобов’язань, сферою та іншими критеріями. Разом з тим є загальні критерії оцінки правового становища сторін зобов’язання на яких й зупинимо свою увагу.

Варто зауважити, що засоби стимулювання до виконання зобов’язань боржника і реалізації прав кредитора – різні. Це пояснюється загальними правилами здійснення цивільних прав: вільно, на власний розсуд (ст.12 ЦКУ). В той же час для того необхідне хоча б сприяння зі сторони кредитора. Так, якщо обдарований не прийме дар то для нього правові наслідки задля яких учинив дарунок дарувальник не настане.

Активність боржника при виконання зобов’язання гарантується можливими негативними наслідками для нього (притягненням до цивільно-правової відповідальності), а в передбачених законом випадках примусом. Такий висновок знову є таки слідує із легального визначення зобов’язання, де підкреслюється що саме боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію (ст. 509 ЦКУ). Напроти до кредитора таких наслідків застосувати не можна й заставити його набути прав не можна. Так у наведеному вище випадку обдарований не може бути примушений до прийняття дарунку. [17]

Саме боржник є носієм пасивного в забезпеченого відповідними правовими засобами виконання зобов’язання. Кредитор – активна сторона. Проте якщо буквально тлумачити ст. 527 ЦКУ то ми повинні б прийти до висновку:

1. боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок. В той же час кредитору більш важливо не хто, а як буде виконано зобов’язання. Тому закон допускає заміну боржника на іншу особу, правонаступництво. Для зобов’язань особистого характеру (зв’язаних з особистістю боржника) альтернатива не допускається. Це стосується договорів літературного та художнього замовлення, вважаємо модельного пошиття, ремонту, лікарняного обслуговування тощо. Обов’язок особистого виконання зобов’язання боржником або конкретною особою-працівником боржника може випливати із суті зобов’язання або домовленості. Таким чином особисте виконання зобов’язання боржником проводиться у випадках коли це:

• безпосередньо вказано законом;

• встановлено угодою сторін;

• випливає із суті зобов’язань.

Відповідно до ч.2 ст. 527 ЦКУ кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Доказовий бік виконання зобов’язання має правове значення:

• для легалізації речей, які обмежені у цивільному обігу;

• для забезпечення прав споживачів в разі передачі їх товару неналежної якості тощо;

• для послідуючих реєстраційних процедур, наприклад реєстрації нерухомості. Так для реєстрації автомобіля у МРЕО необхідний документ, який свідчить про правомірність володіння автомобілем: договір купівлі-продажу, договір дарування, договір оренди, свідоцтво про спадкування, виграшне свідоцтво тощо;

• для балансових проводок майна юридичних осіб;

• для забезпечення безготівкових розрахунків;

• для підтвердження легальності наявності даного майна наприклад у суб’єктів торгівлі;

• для мети митного оформлення товарів при зовнішньоекономічній торгівлі. Так відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України від 28 серпня 2003р. № 1375 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України декларант повинен подати такі документи: угоду (контракт) на підставі якої здійснюється поставка товарів та додатки до неї; рахунок-фактуру (інвойс і банківські платіжні документи, рахунок-проформу а також інші платіжні та бухгалтерські документи; угоду про перевезення, транспортні та страхову документи; рахунки про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг; пакувальні листи; ліцензії на вивезення/ввезення товарів; сертифікат походження товару, сертифікат якості, сертифікат безпеки;

• в інших передбачених законом випадках.

2. кредитор відповідно зобов’язаний прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлене договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Так відповідно до ст. 689 ЦКУ покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Але в подальшому зобов’язальне право виходить із диспозитивності якщо кредитор не прийме виконане він втрачає право на нього. В ряді випадків кредитор повинен теж виконувати активні дії:

• коли він є боржником за зустрічним зобов’язанням;

• коли законом встановлено необхідність учинення ним активних дій (видання відповідного документу), чи учинення інших дій. Так згідно ч.2 ст. 527 ЦКУ покупець зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлене договором або актами цивільного законодавства. Часто це стосується персоніфікації суб’єкта, тобто сповіщення своєї фамілії, імені та по батькові;

• коли настання прав зв’язується із необхідністю реєстрації чи самого правочину чи його об’єкта;

• в інших випадках.

У ст. 540 ЦК України закріплений частковий порядок виконання зобов’язань із множиною осіб: якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання , а кожний із боржників повинен виконати зобов’язання в рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. [2]

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають, у випадках встановлених законом або договором, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання (ст. 541 ЦКУ).

Виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник ,який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотню вимогу до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлене договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку тому із них, хто у повному обсязі виконав солідарний обов’язок, несплачене припадає у рівній частці на всіх солідарних боржників. Відносини за взаємними прозрахунками між боржниками після того, як один із них виконав солідарний обов’язок, також мають зобов’язальний характер і називаються регресивними зобов’язаннями.

За регресивним зобов’язанням кредитор зобов’язаний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржник, дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання.

Характерними ознаками регресивного зобов’язання є: 1) його похідний характер щодо основного зобов’язання; 2) один або всі його учасники є також суб’єктами основного зобов’язання; 3) виконання одним із оних основного зобов’язання або навіть саме його виконання обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього і встановлюється регресивне зобов’язання.

Регресивні зобов’язання можуть виникати не лише внаслідок виконання солідарного обов’язку одним із боржників, а також і в інших випадках передбачених законом.

До суб’єктів зобов’язання відноситься й третя особа. Вона може бути на боці кредитора та на боці боржника і приймати участь в зобов’язанні в силу договору, одностороннього правочину, забезпечувального належне виконання зобов’язання його способу.