Вступ

Актуальність даної теми полягає в тому що забезпечення виконання зобов’язання з давніх часів і до наших днів було і залишається одним з основних інститутів зобов’язального права. Практично в кожному господарсько-правовому договорі зустрічаємо положення про неустойку, яку навіть називали «царицею» серед способів забезпечення виконання зобов’язань [1]

З огляду на загальну поширеність і значення інституту забезпечення виконання зобов’язання його функцію в цивільному обороті можна порівняти з функцією машинного масла в двигуні внутрішнього згорання.

Відтак, видається корисним проаналізувати різні способів забезпечення виконання зобов’язання в нашому законодавстві . Зокрема, в цій роботі я висвітлюю характерні особливості різних способів виконання зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток, притримання. Отже, буде даний докладний аналіз, висвітлюватиметься характеристика, основні елементи і особливості виконання зюобов’язань і їх способів в цивільному праві української держави.. Сучасний стан забезпечення виконання зобов’язання в українському праві буде проаналізовано з особливою увагою до судової практики, яка дає багатий практичний матеріал.

Об’єктом дослідження є цивільне законодавство, закони, нормативні акти, що стосуватимуться виконанню зобов’язань і способів їх забезпечення.

Предметом даного дослідження є є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення виконання зобов’язань, особливості та закономірності механізму функціонування, що полягає у забезпеченні виконання зобов’язань.

Метою курсової роботи є охарактеризувати і проаналізувати різні способи забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дати характеристику поняттю виконання зобов’язань та його принципів;

- визначити суб’єктів виконання зобов’язань;

- визначити місце, час і спосіб виконання зобов’язань;

- проаналізувати виконання часткового і солідарного зобов’ язань;

- охарактеризувати і проаналізувати зобов’язально – правові способи забезпечення виконання зобов’язань:

Розділ 1. Виконання зобов’язань.

1.1. Поняття та принципи виконання зобов’язання.

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.[16]

Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання — це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах — це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

Виконання зобов’язання – це здійснення його суб’єктами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо.[14]

Виконання цивільного зобов’язання підпорядковується певним основним положенням, що закріплені в актах цивільного законодавства. Ці основні положення називаються принципами виконання зобов’язання або загальними умовами виконання.

У Цивільному кодексі України встановлено принципи:

- «належного» виконання;

- «реального» виконання;

- «стабільності» виконання зобов’язання. [15]

принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання'.

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.

Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції.

О.С. Иоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання — виконання у натурі.

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому ~ якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання.

З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. [2]

Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов’язання:

1) належними сторонами

2) щодо належного предмету;

3) належним способом;

4) у належні строки (терміни):

5) у належному місці.

Принцип «реального» виконання встановлено у ст. 622 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 622 боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, задані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник звільняється від виконання зобов’язання в натурі у разі:

відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес;

передання кредиторові відступного;

відмови кредитора від договору.

Принцип «стабільності» зобов’язання полягає у недопустимості односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторни та забезпечення загальногосподарського інтересу.[3]

На цій підставі прийнято виділяти принципи «взаємного сприяння» та «економічності» при виконанні господарських зобов’язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати:

а) між юридичними особами;

б) між юридичними та фізичними особами;

в) між фізичними особами.