11.6. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова.

У Загальній частині кримінального права виділяють: а) закінчений злочин; б) незакінчений злочин. Правова оцінка незакінчених злочинів залежить від причини, з якої це сталося. Якщо особа відмовилася від доведення злочину до кінця з власної волі, незалежно від мотивів (страх перед покаранням, жалість до потерпілого, умовляння близьких) і остаточно — то має місце так звана добровільна відмова, регламентована ст. 18 КК України. При добровільній відмові кримінальна відповідальність не настає, особа підлягає відповідальності лише тоді, коли в скоєному є склад іншого закінченого злочину.

Інакше оцінюється скоєне тоді, коли злочин не вдалося завершити з причин, не залежних від волі винного, наприклад, через затримання органами влади, активний опір потерпілого, відсутність майна в місці запланованої крадіжки тощо. В такому випадку має місце так звана попередня злочинна діяльність у формі готування до злочину чи замаху на злочин й настає кримінальна відповідальність. Щоправда, при призначенні покарання суд враховує стадію вчинення злочину, причини, з яких злочинний намір не доведений до кінця. Слід мати на увазі, що відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин (а їх поняття розкриває ст. 17 КК України) настає лише стосовно злочинів, які вчинюються з прямим умислом, при непрямому умислі відповідальність настає тільки за фактично заподіяну шкоду.

Положення закону про відповідальність за готування до злочину, замах на злочин та про добровільну відмову від вчинення злочину мають велике практичне значення. Слід мати на увазі те, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за вже скоєне на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Але коли злочинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин попри волю злочинця, то він не звільняється від покарання, воно лише відповідно зменшується.

11.7. Відповідальність за співучасть у вчиненні злочину.

Практика свідчить, що у скоєнні значної частини злочинів беруть участь кілька осіб. Особливо поширені такі злочини серед неповнолітніх. Участь у злочині кількох осіб вимагає врахування ролі кожного у спільному посяганні, свідчить про його підвищену небезпеку. Це відображено в кримінальному законодавстві. Відповідні положення з цього приводу містяться в нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України.

У ст. 19 КК України йде мова про відповідальність за співучасть у злочині — нею визначається спільна сумісна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину, визначені види співучасників (виконавець, організатор, підмовник та пособник злочину). Правила, закріплені в цій статті, дають можливість притягати до кримінальної відповідальності й тих осіб, які самі не вчиняли діяння, описані в статті Особливої частини, тобто особисто не виконували злочин, але брали участь у посяганні іншим шляхом — схилили виконавця до злочину, керували ним, допомагали скоєнню злочину різними способами.

Слід зауважити, що відповідальність за співучасть у злочині настає тоді, коли існує причиновий зв'язок між діями співучасників і спільним злочинним результатом, а також, коли співучасники розуміли, що злочин вчиняється зусиллями кількох осіб.

У статтях Особливої частини КК України передбачена відповідальність за злочини, скоєні групою осіб (тобто, коли

кожний з учасників виконав хоча б частину дій, описаних в статті кримінального закону), організованою групою (яка характеризується стійкістю, згуртованістю учасників) та злочинною організацією (що, як правило, створюється для зайняття злочинною діяльністю впродовж тривалого часу). За такі злочини КК встановлює більш суворі покарання.

Дорослі злочинці часто намагаються втягнути в злочинні групи юнаків, даючи їм окремі, на перший погляд незначні, доручення, стверджуючи, що за це кримінальна відповідальність не передбачена. Однак закон передбачає притягнення до відповідальності всіх учасників злочину, в тому числі й неповнолітніх, які досягли віку, встановленого ст. 10 КК.