7. Принцип особистісного підходу і шляхи його реалізації в днз

Одним із принципів розвитку дошкільника, як особистості є особистісно-орієнтовний підхід.

Окремі аспекти особистісного підходу відображені у працях, присвячених дослідженням особистості як у зарубіжній, так і у вітчизняній вчених (П. Блонського, Л. Божович, Л.Виготського, В. Давидова, Г.Костюка, О.Леонтьєва, А. Маслоу, К. Роджерса, С.Рубінштейна, В.О.Сухомлинського. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні в працях І.Беха, С.Подмазіна, О.Савченко, Г.Назаренко намічено підходи до розробки цілісної концепції особистісно-орієнтованої освіти. У системі особистісно-орієнтованої освіти підростаючого покоління важлива роль відводиться педагогу, «якому необхідно відійти від навчально-дисциплінарної моделі і переорієнтувати педагогічний процес на головне – собистість» (О.Я.Савченко). Орієнтація на особистість вимагає досконалого знання педагогом особистості кожної дитини. Особистісно-орієнтований підхід у вихованні – передбачає ставлення вихователя до вихованця як до особистості, допомогу вихованцеві у самоусвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей, становленні самосвідомості, самореалізації і самоствердженні.

Щодо головних ідей та принципів особистісно-орієнтованого підходу слід зазначити такі: принцип самоактуалізації; принцип індивідуальності; принцип суб’єктності; принцип вибору; принцип творчості та успіху; принци довіри та підтримки.

Особистісно орієнтований підхід означає реалізацію на практиці принципу гуманізму — визнання дитини найвищою цінністю, надання їй права на вільний та повноцінний розвиток своїх природних потенцій, створення умов для її самореалізації, саморозвитку і самозбереження, гармонійне співробітництво з дорослим.

Отже, оперуючи поняттям особистісно орієнтований підхід маємо на увазі: комплекс форм, методів, прийомів, засобів освітньої роботи з дошкільником, які сприяють формуванню особистості.

Індивідуальний підхід, враховується множинність і різноманітність харак­теристик кожної конкретної дитини — статевих особливостей, темпе­раменту, характеру, здібностей тощо. Отже, реалізовувати індивідуальний підхід означає брати до уваги індивідуальну своєрідність, неповторність кожної окремої дитини як особистості. Це підхід дорослого до дитини.

Диференційований підхід базується на знанні індивідуальних особли­востей дитини, проте, на відміну від попереднього, відображає швидше відносини «дитина — освітній матеріал», ніж «дитина —дорослий». Вихо­дячи із знання особливостей дітей, дорослий умовно розподіляє їх на групи, кожній з яких пропонує відмінний за обсягом, складністю, харак­тером матеріал. Здійснюючи диференційований підхід, дорослий віддає перевагу роботі з підгрупою, об'єднаною за певною ознакою, що оптимізує освітній процес, дає різним дітям можливість навчатися і виховуватися немов за різними програмами.