
- •11. Філософський зміст і обґрунтування прав людини
- •12.Правова аксіологія:ціннісні основи права.
- •13. Цінності у праві та право як цінність.
- •14. Свобода як цінність право як форма свободи.
- •15. Справедливість як основна правова цінність.
- •16. Правосвідомість як проблема філософії права
- •17. Право і мораль.
- •18. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення
- •19. Політико-правові інститути та їхня роль у здійсненні права
- •20. Співвідношення влади і права.
17. Право і мораль.
Право – це система загальноприйнятих правил, встановлених суспільством, які формуються у свідомості людей в різні історичні періоди.
Мораль – це система поглядів, уявлень, норм, які регулюють поведінку людей і це є однією із форм суспільної свідомості.
Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль — суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль — ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі — суспільний осуд та критика.
Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:
виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;
мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;
є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;
сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.
Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.
За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний
|
характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.
За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.
За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. Ін.
За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.
Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право — це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не можна виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов'язані юридичні наслідки. До них належать оціночні поняття: «образа особистої гідності», «дії, що відзначаються особливим цинізмом чи особливою зухвалістю», «розумні строки», «неможливість спільного проживання», «низькі мотиви» та ін.