11. Філософський зміст і обґрунтування прав людини

Поряд з обґрунтуванням права взагалі як особливого нормативного порядку найважливішою проблемою правової антропології є обґрунтування ідеї прав людини. Як таке, що має безпосереднє відношення до з'ясування того, що таке право, воно включає три моменти: а) опис феномена прав людини як такого (аналітична задача); б) з'ясування статусу прав людини (легітимаційна задача); в) обґрунтування ідеї прав людини (нормативна задача).

З позицій філософії права-Права людини є одним з видів прав узагалі, з поняттям яких зв'язані деякі сприятливі, позитивно оцінювані стани їх власника. З позиції однієї з двох альтернативних теорій — теорії волі, права дають переваги волі їх власника над волею іншої сторони, що знаходиться з ним у конфлікті, з позицій іншої теорії — теорії інтересу, права служать захисту чи здійсненню інтересів їх власника. При цьому теорія природного права вважає, що юридичні права є різновидом моральних прав, у той час як юридичний позитивізм розглядає їх чимось сильно відмінним від моральних прав.

Права людини знаходяться в центрі політичного проекту сучасності, суть якого виражається в споконвічному і винятковому зв'язку влади і справедливості, тобто в такій організації публічної влади, щоб підпорядкованість її принципам справедливості не залишалася на розсуд можновладців. Ідея прав людини має нормативно-критичний характер. Являючи собою “опосередковані принципи справедливості” і “моральні критерії, якими повинен керуватися правопорядок” , права людини не можуть розглядатися в якості лише одного з юридичних понять. Вони виявляються в колі основних концептів сучасної практичної філософії (моральної, правової, політичної).

За своїм смислом права людини окреслюють простір, що забезпечує кожній людині умови її самореалізації, тобто простір її особистісної автономії.

З часів Просвітництва права людини іменувалися “природженими”, “священними”, “невідчужуваними”.У ліберальній перспективі права людини розуміються як такі права індивідів, що дають їм можливість захищатися від зазіхань на їхню волю з боку структур державної влади.

Права людини виступають немов би результатом обміну відмови від насильства на придбання безпеки, при цьому співвідношення між відмовою і придбанням є приблизно рівноцінним. Завдяки правам людини право виступає як умова участі кожного у суспільних справах. Отже, права людини слугують необхідними умовами людського існування та комунікації.

12.Правова аксіологія:ціннісні основи права.

Аксіологія виділяє 3 форми буття цінностей: 1)Суспільні цінності ідеали; 2)Предметно втілені цінності(КУ,ЗУ,н.п.а);3)Особисті цінності(ідеальні уявлення про право які особисто втілюються в життя)

Теорія цінностей (аксіологія) знаходить відповідне застосування також у сфері права. Правові цінності та оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення. Правові норми у свою чергу набувають значення цінностей і стають об'єктом оцінки, їм не можна дати точного і повного пояснення, не звертаючись до понять аксіології.

Як філософська категорія цінність — це те, що почуття і розум людей диктують визнати особливо вагомим з усього і до чого можна прагнути, ставитися з повагою і визнавати як обов'язкове. Спрямованість встановлення суб'єкта та його діяльності на певну цінність називається ціннісною орієнтацією; процедура вибору на основі цінності — оцінкою.

У кожній оцінці як підстави можуть виступати різні сторони діяльності: нормативна (відповідно до культурної специфічності визначеного суспільства), професійна (відповідно до стандартів і правил даної професії), операційна (набір і послідовність операцій для досягнення певної мети). Правотворчість і реалізація права (правозастосування, виконання і додержання права) являють собою області людської діяльності яскраво вираженого оцінювального характеру.

У філософії права утворюється відповідний теоретичний напрям — аксіологічний, чи правова аксіологія. Вона у свою чергу спирається на поняття загальної аксіології, на теоретичні положення про цінності взагалі.

Виникнення юридично-аксіологічного підходу пов'язано з появою природно-правових поглядів, з розходженням права природного і права позитивного. Право у своєму аксіологічному вимірі виступає як певна форма правових цінностей, як специфічна форма правової повинності, відмінна від усіх інших (моральних, релігійних тощо) форм повинності і ціннісних форм.