Тема 1.3. Початок української революції. Утворення Центральної Ради.
Мета:
Дидактична: визначити, як і за яких обставин була проголошена автономія України, а також розкрити зміст І та ІІ Універсалів та їх історичне значення;
Розвиваюча: розвивати в учнів уміння працювати з текстовими джерелами інформації, порівнювати їх зміст, вміння аналізувати та систематизувати матеріал, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки;
Тип заняття: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: роздавальні картки з текстовими джерелами інформації, схеми, таблиці.
Виховна: виховувати в учнів патріотичні почуття.
Основні поняття: «революція», «універсал», «автономія», «республіка», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний секретаріат».
Хід заняття
І. Актуалізація опорних знань
1.
Згадайте,
до складу яких держав належали українські
землі
в
роки Першої світової війни?
2. Якими були наслідки Першої Світової війни для Російської та Австро-Угорської імперій?
3. Давайте пригадаємо події березня 1917 року в Україні? Чи можна стверджувати, що вони мали характер національно-демократичної революції?
ІІ. Вивчення нового матеріалу
Активізація українського національного руху.
Утворення Центральної Ради. Початок українізації армії.
Український національний конгрес. Утворення Генерального секретаріату.
Проголошення Першого універсалу Центральної Ради. Другий універсал Центральної Ради.
Загострення стосунків Центральної Ради з Тимчасовим урядом.
Активізація українського національного руху.
Східна Галичина. Український національний рух активізувався в 1911р., під час виборів до австрійського парламенту. Його активісти вимагали реформування виборчої системи і забезпечення гідного представництва українців у вищому представницькому органі імперії. У Східній Галичині розвертався студентський рух за відкриття національного університету, який підтримувала Українська соціал-демократична партія Галичини і Буковини. Наступного року австрійська влада пішла на поетупки українським вимогам. Вона зайнялася розробкою проекту відкритгя українського університету, погодилася на реформу системи виборів до сейму.
Наддніпрянська Україна. У Наддніпрянській Україні національний рух став активізуватися з 1910 р. Проявом масової незгоди українців з національною політикою російської влади стали події осені 1912 р. Тоді похорон видатного композитора Миколи Лисенка перетворилися в стотисячну демонстрацію представників різних регіонів України, у тому числі Схід-ної Галичини і Північної Буковини.
У 1914 p., незважаючи на активну протидію офіційної влади, а також різних чорносотенних організацій, уся Україна урочисто відзначала сторіччя з дня народження свого геніального сина Т. Шевченка. Святкування відбулися в Катеринославі і ще декількох містах. У Києві, незважаючи на заборону ушановування ювілею великого поета, студєнтський комітет організував 10-11 березня 1914 р. вуличну демонстрацію. Проти демон-странтів виступили чорносотенці, влада застосувала силу - кінну поліцію і загони козаків.
Найважливішими передумовами активізації національного руху в Російській імперії були:
- прагнення влади всіма доступними засобами зберегти «єдину і неподільну» Російську імперію;
- відсутність політичних прав і демократичних свобод в українців, як і в інших народів імперії;
- систематичне обмеження економічних і соціальних прав українців з боку царського режиму;
- антиукраїнська політика центру в сфері культури й освіти;
- зростання інтересу серед українців до національної історії та культури;
- вплив активізації національно-демократичного руху в Європі;
- загострення соціально-економічних проблем, особливо на селі;
- активізація діяльності російських шовіністичних організацій в Україні.
Розкол українських національних сил. Сплеск національних почуттів українців відбувся в умовах Першої світової війни, коли українці змушені були воювати у складі двох ворогуючих військово-політичних блоків - Антанти і Троїстого союзу. У результаті українські національні сили були розколоті. Можна визначити кілька позицій різних політичних сил в оцінці війни.
«Оборонна» позиція з орієнтацією на Росію. Прихильники «оборонної» позиції орієнтувалися на Росію, прагнули за її допомогою об'єднати всі українські землі і домогтися автономії України. Ці політичні кола обґрунтовували свою позицію тим, що після розгрому Австро-Угорщини та її союзників Росія буде змушена задовольнити національні вимоги українців. Ця позиція домінувала в Наддніпрянщині.
Ставка на перемогу Німеччини й Австро-Угорщини з метою державотворення під їхнім протекторатом була поширена в Східній Галичині. Ще в 1912 р. відповідне рішення було прийняте на засіданні керівництва трьох провідних партій регіону - Русько-української радикальної, Української національної демократичної, Української соціал-демократичної. Через півроку, на II Всеукраїнському студентському з'їзді, Д. Донцов висунув ідею політичного відокремлення, «сепарації» від Росії, орієнтації на Німеччину й Австро-Угорщину.
Висновки: основними рушійними силами українського національного руху цього періоду були національна інтелігенція, студентська та учнівський молодь. Незважаючи на певні ідеологічні розбіжності українських національних партій, організацій і груп у Східній Галичині та Наддніпрянській Україні в період Першої світової війни, усі вони прагнули врахувати зовнішньополітичні умови для державотворення.