ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

1. Поняття зовнішньої торгівлі та об’єктивна необхідність її регулювання

2. Механізм регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

3. Основні форми, методи та принципи системи регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка проведення політики регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

2.1 Оцінка сучасних методів регулювання зовнішньої торгівлі

2.2 Аналіз впливу митно-тарифного регулювання на посткризовий розвиток зовнішньої торгівлі України

2. Зарубіжний досвід регулювання міжнародної торгівлі

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення державної політики регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

3.1. Заходи щодо оптимізації методів державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

3.2

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Вивчення питань регулювання зовнішньої торгівлі є одним з найважливіших напрямів сучасної економічної науки. Воно має велике значення не тільки в теоретичному, але й у практичному плані, оскільки результати регулювання зовнішньої торгівлі в значній мірі обумовлюють ефективність здійснення ринкової трансформації економіки України, її виведення з економічної кризи та інтеграцію у світове господарство.

Після проголошення незалежності Україна стала на новий шлях розвитку – побудови демократичної правової держави. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, скасування монополії зовнішньої торгівлі зумовили необхідність формування нової державної політики в цій сфері. Пріоритети сучасної зовнішньоторговельної політики призвели до необхідності реформування засад здійснення зовнішньоторговельної діяльності. Запорукою якісного проведення реформи в сфері зовнішньої торгівлі є належне її державне регулювання. Саме органи державної влади мають забезпечити втілення в життя зовнішньоторговельної політики держави, ефективність якої є однією з умов утвердження країни в міжнародній економічній системі. Важливою умовою належної організації діяльності органів державного регулювання зовнішньої торгівлі є удосконалення законодавчого забезпечення цієї сфери. Здійснення зовнішньої торгівлі забезпечується за допомогою її державного регулювання, що реалізується державними органами з різним правовим статусом та повноваженнями. Досі не створені механізми взаємодії цих органів державного регулювання зовнішньої торгівлі, що послаблює позиції держави на шляху інтеграції в міжнародну систему господарських зв’язків.

Актуальність курсової роботи обумовлена необхідністю невідкладного вирішення низки проблем з регулювання та контролю зовнішньоторговельної діяльності для забезпечення: - збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; - стимулювання прогресивних структурних змін в економіці держави; - створення умов для залучення економіки України до світового поділу праці; - наближення соціально-економічного розвитку до рівня розвинених держав; - дієвого механізму захисту економічних інтересів країни у зовнішній торгівлі. Отже, за таких умов, потреба у всебічному й системному аналізі аспекту державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні, є нагальною і досить актуальною.

Метою курсової роботи є аналіз теоретичних засад для вивчення системи регулювання зовнішньої торгівлі, та розроблення рекомендацій і пропозицій щодо її вдосконалення. Реалізація мети потребує вирішення таких завдань:

1. визначення економічної сутності поняття «державне регулювання зовнішньої торгівлі»;

2. визначення мети, завдань,принципів та методів регулювання зовнішньої торгівлі;

3. здійснити аналіз політики державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні;

4. оцінити сучасні методи регулювання зовнішньої торгівлі ;

5. проаналізувати зарубіжний досвід здійснення державного регулювання міжнародної торгівлі.

Об'єктом дослідження є регулювання зовнішньої торгівлі в Україні. Предметом дослідження є система економічних відносин, що складаються при здійсненні державного регулювання зовнішньої торгівлі як одного з напрямів діяльності держави.

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

1.1 Поняття зовнішньої торгівлі та об’єктивна необхідність її регулювання

Зовнішня торгівля (ЗТ) є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю. В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків. Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Зовнішня торгівля – це один із видів зовнішньоекономічної діяльності – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів.

Зовнішня торгівля поділяється на:

- ввізну (імпортну) - яка здійснюється між іноземними виробниками і вітчизняними споживачами;

вивізну (експортну) – яка здійснюється між вітчизняними виробниками і іноземними споживачами;

транзитну – між іноземними виробниками і іноземними споживачами.

Зовнішня торгівля (ЗТ) є основним напрямом господарської діяльності суб'єктів ЗЕД. Зовнішньоторговельні операції складають 80% всіх операцій, які включає ЗЕД суб'єктів світового господарства. Це означає, що у зовнішній торгівлі насамперед, і розкривається головний зміст господарської діяльності суб'єктів ЗЕД.

Зовнішня торгівля - це відносини між суб'єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Конкретний зміст зовнішньої торгівлі знаходить свій прояв у діяльності різних суб'єктів світового господарства.

По критерію суб'єктів, що здійснюють зовнішньоторговельні операції можна виділити:

1. Зовнішня торгівля держави - це сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни.

2. Зовнішня торгівля окремих суб'єктів ЗЕД - це сукупність експортно-імпортних операцій, який здійснює кожний з них окремо.

Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об'єктами зовнішньої торгівлі є товари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та не митні. Серед них розрізняють ті, які стимулюють експорт - прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, що обмежують імпорт - мито, квоти, ліцензії тощо, тобто торгівельні обмеження.

В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство (вільна торгівля).

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак, вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.

Політика вільної торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.

Мито виконує захисну та фіскальну функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції.

Розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване (за способом обчислення); експортне, імпортне, транзитне (за характером об'єкта) мито.

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об'єму). Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита. Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Політика протекціонізму реалізується шляхом квотування і ліцензування.

Квотування означає обмеження, кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування - видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є експортні субсидії - пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують І % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, СОТ забороняє їх використання.

Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як демпінг - встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.

За правилами СОТ, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.

Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торгівельних обмежень та інших адміністративних стягнень.

У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, за допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.

Торговельне ембарго - це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.

Слід пам'ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торгівельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торгівельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.

Серед основних причин, які стимулювали розвиток зовнішньої торгівлі, можна виділити, перш за все, нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Ці розбіжності полягають в тому, що кожна держава проводить свою власну економічну політику, яка базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування та інших галузей суспільного господарства, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати певні переваги. Тут не можливо не враховувати відмінності в сировинних ресурсах, адже більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для повного задоволення внутрішніх потреб; відмінності в людських та фінансових ресурсах; різний рівень науково-технічного розвитку. Дуже важливим в міжнародній торгівлі є характер політичних відносин між країнами та специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов. Необхідно зауважити, що на певному етапі розвитку економіки виникла тенденція до безмежного розширення виробництва в розвинутих країнах. В результаті, враховуючи той факт, що ємність внутрішнього ринку обмежена обсягами платоспроможності населення, підприємці змушені були додатково боротися за зовнішні ринки. Таким чином, історична необхідність існування зовнішньої торгівлі обумов­люється тим, що різні країни маючи різні виробничі умови можуть вирі­шувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та добробут населення.

На сучасному етапі зовнішня торгівля характеризується такими особливостями: небувалий розмах міжнародного товарообміну, що зумовлений науково-технічною революцією; зміни в географічному розподілі руху товарів; динамічність розвитку торгівлі товарами та послугами в останні десятиріччя; встановлення під впливом НТП стійких технологічних зв’язків між підприємствами різних країн в певних галузях та ін.

Отже, сучасна зовнішня торгівля поступово втрачає початкові, притаманні їй риси простої реалізації на зовнішньому ринку певного надлишку продукції і все більше зводиться до попередньо узгоджених поставок товарів між підприємствами різних країн, що кооперуються.

Оборот зовнішньої торгівлі складається з двох протилежно спрямо­ваних товарних потоків: експорту (вивезення) та імпорту (ввезення). Зіставлення цих двох показників визначає баланс зовнішньої торгівлі. В ідеальному варіанті розміри експорту та імпорту повинні збігатись та зрівноважувати один одного. На практиці така рівновага існує не часто. Для характеристики цього співвідношення використовується такий показник, як сальдо торговельного балансу. Воно може бути позитивним, коли експорт перевищує імпорт, або негативним, коли країна ввозить більше ніж вивозить. Але зовнішня торгівля не може здійснюватися сама по собі. В умовах ринкової економіки держава має виконувати певні функції, які допомагають регулювати ті сфери господарського життя, в яких ринок є безсилим.

На думку російського економіста О.Киреєва, державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути:

• одностороннім, коли урядом країни застосовуються інструменти державного регулювання в односторонньому порядку без узгодження і консультацій з її торговельними партнерами. Як правило, односторонні заходи застосовуються у відповідь на аналогічні дії інших країн і призводять до виникнення політичних напружень між торговельними партнерами. Прикладом такої ситуації є застосування Україною антидемпінгових заходів до російський сірників у 2006 році, у відповідь на що Російська Федерація ввела технічні бар’єри на українську м’ясо- молочну продукцію;

• двостороннім, коли заходи торговельної політики узгоджуються між країнами-торговельними партнерами. Наприклад, сторони можуть узгоджувати технічні вимоги до маркування товарів, їх пакування, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості тощо;

• багатостороннім, коли торговельна політика узгоджується і регу­люється багатосторонніми угодами. Наприклад, Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), торговельні угоди країн-членів Європейського співтовариства (ЄС).

Для виконання функцій, пов’язаних із регулюванням зовнішньої торгівлі, в кожній країні створюється відповідна система державних органів, чітко визначаються їхні завдання, функції та повноваження; держава здійснює економічну політику, яка полягає в забезпеченні країни суспільними благами, підтримці досконалої конкуренції та боротьбі з монополізмом, регулюванні зовнішньоекономічного сектору та ін.

Важливою складовою економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Українські вчені В. Науменко, П. Пашко, В. Руссков, С. Тере­щенко та інші дають майже однакове визначення останньої, характе­ризуючи її як систему заходів, що здійснюються країною, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів []. О.Гребельник визначає зовнішньоекономічну політику як сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника [].

Тож, основним завданням зовнішньоекономічної політики будь-якої держави є стимулювання чи обмеження експорту або імпорту товарів для утворення позитивного сальдо та забезпечення додаткового надходження коштів для розвитку національної економіки.

В свою чергу зовнішньоекономічна політика, як основа забезпечення зовнішньої торгівлі будь-якої країни, формується з трьох основних взаємопов’язаних складових: особливості зовнішньоторговельної полі­тики держави, національні форми та інструменти реалізації зовнішньої торгівлі.

Причин регулювання зовнішньої торгівлі існує багато, але головною з них є те, що без підтримки держави розвиток національного виробництва неможливий, а безмитна торгівля з її гострою конкуренцією в умовах світового господарства унеможливлює створення національної промисло­вості.