Контрольні питання

1. Дайте визначення терміну «корпорація». Яка основна функція корпорацій у сучасному бізнесі?

2. Якого вигляду набула корпоративна форма відносин в Україні? Як виглядає корпорація в Україні?

3. Яким було корпоративне управління в давнину; якого вигляду воно набуло у ХХ столітті та сьогодні?

4. Назвіть три основні завдання сучасної корпорації та поясніть вплив кожного з них на продуктивність як окремої компанії, так і держави.

5. Яка головна цільова аудиторія корпорації? Що являє собою система стосунків між компанією та зовнішнім середовищем?

6. Дайте визначення терміну «корпоративне управління». Що таке система корпоративного управління.

7. Що виступає предметом корпоративного управління?

8. Поясніть суть терміну «корпоративний менеджмент». Чим корпоративний менеджмент відрізняється від корпоративного управління?

9. У чому полягає механізм реалізації корпоративного менеджменту? Які питання вирішує корпоративне управління та корпоративний менеджмент у межах організації?

10. Поясніть, у чому полягає завдання сучасної системи корпоративного управління.

11. Суть визначення корпоративного управління, запропонованого Організацією економічного співробітництва і розвитку.

12. Опишіть детально суть 5 головних принципів корпоративного управління, запропонованих Організацією економічного співробітництва і розвитку.

13. Перелічіть найбільш відомі стандарти корпоративного управління національного рівня.

14. Поясніть, у чому полягає важливість корпоративного управління для товариств та держави.

15. Поясніть, чим викликана поява загальноприйнятих стандартів з корпоративного управління.

16. Розкажіть про ті риси та переваги корпоративного управління, які сприяють найбільшому зацікавленню у інвесторів.

17. Зазначте проблеми, які існують у сфері управління акціонерним товариством.

18. Суб’єкти та об’єкти корпоративного управління.

19. Суть американської моделі корпоративного управління.

20. Суть європейської та японської моделей корпоративного управління.

2 Корпоративний менеджмент

2.1 Етапи розвитку теорії управління організацією

Еволюція розвитку теорії організаційного управління може бути умовно поділена на декілька етапів. Кожний з цих етапів обмежений тимчасовими рамками і має характерні ресурси (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1 — Основні етапи розвитку системи

Організаційного управління

Характеристика етапу	1-й етап 1900-1930 рр.	2-й етап 1930-1960 рр.	3-й етап 1960-1980 рр.	4- й етап 1980 рр. - …
Характер системи	Закрита	Закрита	Відкрита	Відкрита
Кінцеві цілі	Раціональні	Соціальні	Корпоративні	Соціально-політичні
Рушійні сили	Ефективність	Людські відносини	Стан зовнішнього середовища	Влада і політика

Перший етап розвитку управління організацією, який дістав назву «класичного» і збігається з початком етапу індустріалізації в розвинутих країнах. Він також був названий «школою управління». Найбільш відомими принципами «наукового управління» американського дослідника Ф. Тейлор в 20-30 роках минулого століття були:

• заміна наказових методів управління («правило вказівного пальця») науковим обґрунтуванням кожного елемента роботи;

• науковий підбір і навчання робочої сили;

• співробітництво керівників і працівників для досягнення цілей організації на основі досягнень науки управління;

• поділ відповідальності між управлінцями та робітниками, коли одні виконують функції планування, спостереження, контролю, а інші відповідають за безпосереднє виконання робіт.

Результати наукових досліджень Ф. Тейлора були співзвучні досвіду практичної роботи французького інженера А. Файоля, який сформував основні принципи управління.

Перший етап розвитку теорії організації управління пов'язаний з бюрократичною моделлю, розроблену німецьким соціологом М. Вебером. Також форма організації управління припускала жорстко відпрацьовані формальні процедури управління, сувору ієрархію влади, деталізовані правила, норми та безособові відносини.

Спроби виправити протиріччя, що накопичуються пов’язані із започаткуванням другого етапу в розвитку теорії організаційного управління, де домінує «школа людських відносин». Загальний напрямок був зорієнтований на соціальну природу організації, її характеристики. Дослідження в цій галузі привели до висновку про сильний вплив психологічних та соціальних чинників на ріст продуктивності, аніж механізації.

Теорія виробництва (теорія Дж. Міллера) розглядала людські аспекти управління як основну характеристику діяльності індивідів, первинних груп і організацій. Праці теоретиків 50-60 років з теорії мотивації, лідерства, індивідуальної та групової поведінки привели «школу людських відносин» до сучасної теорії організаційної поведінки.

Теорія організаційної поведінки заснована на концепції поведінки людини в організаційній системі. Ця концепція розглядає такі аспекти як стимули, реакції, потреби та мотиви працівників на різних рівнях організаційної структури. «Наука про поведінку» сягає своїми коренями фізіології, психології, соціології, використовуючи досягнення цих галузей знань і застосовуючи їх до вирішення проблем економічних організацій. Реалізація на практиці поведінкової концепції у чистому вигляді трапляється вкрай рідко, тому що організація є відкритою системою, на яку впливають не тільки «людський чинник», але й навколишнє середовище, технології та інформаційні процеси.

У 70-80-ті роки ХХ ст. накопичений досвід управління прибутковими і неприбутковими організаціями поклав початок третьому етапу розвитку теорії організаційного управління – «ситуаційному проектуванню» як різновиду системного підходу.

Теорія ситуаційного управління займається розробленням моделей ситуацій і рішень на основі узагальнення результатів емпіричних та статистичних досліджень великої кількості однорідних об’єктів. Поштовхом для розвитку даної теорії була невизначеність зовнішнього середовища в умовах економічних криз. Вперше досліджувалися різні типи навколишнього середовища і були запропоновані нові методи адаптації.

Розвиток теорії організації і управління в 80-90 роки засновано на політичному (інституціональному) підході. Лауреат Нобелівської премії Д. Норт розробив модель ринку як сукупності різних інститутів: формальних (закони, конституція) і неформальних (договори, правила поведінки, процедури взаємодії контрагентів ринку), обмежених у своїх діях навколишнім політичним, економічним, і соціальні середовищем. У взаємодії організації та інструментів відбувається, на думку Д. Норта, економічний розвиток суспільства.

Останнім часом дослідження в галузі економічної теорії, теорія управління, системного аналізу і теорії трансакційних витрат призвели до створення сучасного «реформованого» напрямку теорії організації, відомого як нова інституціональна теорія. Фундаментальна основа цього напрямку полягає у розгляді взаємозв’язку та взаємозалежності інституціонального середовища та інституціональних угод з метою максимально ефективної підтримки виробництва і господарських відносин між ринковими агентами.