1.2 Принципи, важливість та проблеми сучасних підходів до корпоративного управління

У квітні 1999 р. в спеціальному документі, схваленому Організацією економічного співробітництва і розвитку, яка об'єднує 29 країн з розвиненою ринковою економікою, було сформульовано наступне визначення корпоративного управління: «Корпоративне управління відноситься до внутрішніх засобів забезпечення діяльності корпорацій і контролю над ними Корпоративне управління включає в себе комплекс стосунків між правлінням (менеджментом, адміністрацією) компанії, її радою директорів (наглядовою радою), акціонерами і іншими зацікавленими особами (стейкхолдерами). Корпоративне управління також визначає механізми, за допомогою яких формулюються цілі компанії, визначаються засоби їх досягнення і контролю над її діяльністю». Там само було детально описано п'ять головних принципів належного корпоративного управління:

1. Права акціонерів (система корпоративного управління повинна захищати права власників акцій).

2. Рівне відношення до акціонерів (система корпоративного управління повинна забезпечувати рівне відношення до всіх власників акцій, включаючи дрібних і іноземних акціонерів).

3. Роль зацікавлених осіб в управлінні корпорацією (система корпоративного управління повинна визнавати встановлені законом права зацікавлених осіб і заохочувати активну співпрацю між компанією і всіма зацікавленими особами в цілях примноження суспільного багатства, створення нових робочих місць і досягнення фінансової стійкості корпоративного сектора).

4. Розкриття інформації і прозорість (система корпоративного управління повинна забезпечувати своєчасне розкриття інформації про всі істотні аспекти функціонування, включаючи відомості про фінансовий стан, результати діяльності, склад власників і структуру управління).

5. Обов'язки ради директорів (рада директорів забезпечує стратегічне керівництво бізнесом, ефективний контроль над роботою менеджерів і зобов'язана звітувати перед акціонерами і компанією в цілому).

Базові поняття корпоративного управління можна сформулювати таким чином: справедливість (принципи 1 і 2), відповідальність (принцип 3), прозорість (принцип 4) і підзвітність (принцип 5).

Діяльність Міжнародній Мережі з Корпоративного Управління (ММКУ) полягає у:

• постійній оптимізації доходів акціонерів;

• забезпеченні довгострокової життєздатності корпорації шляхом забезпечення ефективного управління та врахування інтересів усіх зацікавлених осіб.

Найбільш відомими стандартами національного рівня є такі стандарти, як:

1. Створений Радою інформації Лондонської фондової біржі Кодекс Кедбері.

2. Підготовлений німецьким практиками Кодекс найкращої практики для корпоративного управління.

3. Запропоновані Національною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств, а також Рухом французьких підприємств Рекомендації комітету з питань корпоративного управління.

4. Запропоновані Каліфорнійським пенсійним фондом цивільних службовців Основні принципи та напрямки корпоративного управління в США.

Важливість корпоративного управління для товариств полягає у його внеску до підвищення їх конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню:

• належної уваги до інтересів акціонерів;

• рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин;

• фінансової прозорості;

• запровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю.

Важливість корпоративного управління для держави обумовлена його впливом на соціальний та економічний розвиток країни через:

• сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості і підвищення довіри інвесторів;

• підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств;

• урахування інтересів широкого кола заінтересованих осіб, що забезпечує здійснення товариствами діяльності на благо суспільства та зростання національного багатства.

Хоча у світі немає єдиної моделі корпоративного управління, але існують загальноприйняті принципи (стандарти), які лежать в основі ефективного корпоративного управління і можуть бути застосовані у широкому діапазоні правових, економічних та політичних умов. Поява загальноприйнятих стандартів корпоративного управління обумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталу. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих в усьому світі «правил гри» на фінансовому ринку. Розроблення міжнародних стандартів корпоративного управління є також відповіддю суспільства на світові фінансові кризи та прагненням до стабільності фінансових ринків.

Говорячи також про суть корпоративного управління виділимо декілька характерних рис – свого роду переваг, які сприяють найбільшому зацікавленню у інвесторів:

• самостійність корпоративного підприємства як юридичної особи;

• централізована система управління;

• отримання прибутку пропорційно до вкладених коштів;

• обмежена відповідальність, яку несуть індивідуальні інвестори;

• можливість передачі акцій (тобто частини права власності на підприємство) іншим особам.

Особливе значення набуває обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів. Розмір такої відповідальності обмежений обсягом внеску інвесторів у корпорацію. Відповідно, їх імовірні втрати не можуть перевищувати їхнього внеску. Проте, перевага обмеженої відповідальності досягається за рахунок втрати частини контролю за діяльністю корпорації. Інвестори (акціонери) передають право управління підприємством менеджерам, тобто делегують право приймати рішення.

Існує також і ряд проблем корпоративного управління, серед яких основною є суперечність функцій володіння та управління діяльністю корпорації. Іншою проблемою корпоративного управління є пасивність акціонерів щодо участі в управлінні корпорацією у випадку високої розпорошеності капіталу між значною кількістю власників. Суть проблеми зводиться до того, що акціонери як група прагнуть здійснювати контроль за управлінням корпорацією. Проте, коли число власників велике і частка окремого акціонера незначна, в кожного з них окремо мало бажання займатись контролем діяльності корпорації, оскільки ніхто не бажає брати турботу управління на себе, у той час як отримані вигоди розподіляється між усіма рівномірно. Як наслідок, таке ставлення з боку акціонерів може призвести до того, що управління діяльністю корпорації вийде з-під їхнього контролю.