6.2 Перша публічна пропозиція

Перша публічна пропозиція, дедалі частіше використовується у фаховій літературі під абревіатурою АйПіО або ІРО (англ. Initial Public Offering, ІРО) – перший публічний продаж акцій приватної компанії, у тому числі у формі продажу депозитарних розписок на акції. Продаж акцій може здійснюватися як шляхом розміщення додаткового випуску акцій шляхом відкритої підписки, так і шляхом публічного продажу акцій акціонерами приватної компанії.

Фінансова криза змушує компанії віддавати перевагу інструментам фондового ринку, а не борговим інструментам (облігаціям). За даними досліджень 57 % українських компаній вже зараз готові продати частину себе приватному інвестору. У більшості випадків це розглядається як крок до IPO.

Переваги першої публічної пропозиції (ІРО):

1. Збільшення потенційного об'єму інвестування. Доступ до більш ємкого (у сотні разів) фондового ринку. Так, міжнародний ринок характеризується більш ефективною організацією, володіє незрівнянно ширшим інструментарієм і механізмами фінансування, що дозволяє отримувати необхідне інвестування навіть невеликим за розмірами компаніям.

2. Безкредитне та безвідсоткове фінансування. Можливість уникнення зовнішнього боргу при залученні додаткового фінансування, оскільки акціонерне фінансування не створює зовнішньої заборгованості і позбавляє необхідності виплачувати відсотки. Проте, залучення акціонерного капіталу в Україні підлягає оподаткуванню, що продовжує непокоїти українських бізнесменів. Крім того, продані акції мають бути забезпечені, і з них необхідно одразу ж виплачувати дивіденди.

3. Більш висока ринкова оцінка. Отримання реальної ринкової оцінки компанії, часто вищої у порівнянні із українською оцінкою.

4. Створення ліквідного бізнесу. Поява динамічних змін у структурі володіння бізнесом. Цей факт робить можливим для власників бізнесу динамічно змінювати свою долю в ньому і навіть повністю вийти з бізнесу, отримавши компенсацію.

5. Підвищення статусу компанії. Автоматичне підвищення статусу компанії, а також рейтингу довіри (у тому числі кредитного).

6. Залучення більш дешевших кредитних засобів. Можливість залучення позик за кордоном, які іноді є дешевшими, ніж в Україні.

7. Диверсифікація ризиків. Зниження ризиків власників компанії завдяки їх переведення у міжнародну сферу.

Вимоги до компанії, яка бажає здійснити ІРО:

1. Успішна фінансово-економічна діяльність, стабільне зростання фінансових показників (обороту, активів), долі ринку, а також ліквідний баланс, не обтяжений надмірною кредиторською заборгованістю.

2. Розмір активів і річного обороту не менше 5-10 млн. доларів Оптимальним розмір активів вважається від $25 млн., а на думку деяких експертів, виводити акції на міжнародний ринок не має сенсу, якщо 15-30 % статутного капіталу, запропоновані при IPO, коштують менше ніж 50-200 млн. доларів.

3. Проходження аудиту за міжнародними стандартами, наявність звітності, підготовленої за міжнародними формами.

4. Приваблива сфера бізнесу. Здійснення діяльності організації в привабливих для інвесторів секторах економіки (для високотехнологічних компаній рекомендується мати зареєстровані ноу-хау).

5. Наявність стратегічного бачення, довгострокової конкретної і зрозумілої стратегії розвитку бізнесу, а також кваліфікованого управлінського корпусу, що довів свою компетентність впродовж декількох останніх років діяльності компанії.

6. Повна прозорість – розкриття інформації про акціонерів, про прозору структуру власності, а також про історію управління компанією.

З одного боку, данні вимоги можуть здаватися досить жорсткими. З іншого боку, якщо ж подивитися на них уважно, стане зрозуміло, що окрім пункту «розмір компанії», усі інші вимоги є лише характеристиками успішної і цивілізованої компанії, яка має сильну стратегію розвитку та претендує на міжнародний рівень якості ведення бізнесу. Сумне спостереження сумне спостереження полягає в тому, що українські компанії досить часто все роблять навпаки: за допомогою чинника «розмір компанії», який, будучи статичною величиною, що сама по собі нічого не говорить про ефективність і конкурентоспроможність, «підганяють» усі інші чинники під вищевказаний. Проте, фінансово-економічне зростання підробити досить важко, тому за допомогою IPO компанії з такими намірами автоматично відсіюються.

Зазначимо також і те, що одним з «болючих моментів» слов'янської національної ментальності щодо IPO є небажання усвідомити, що акціонерний капітал має ряд особливостей, коли обертається на міжнародних біржах. Це не лише публічність, яку більшість українських акціонерів та топ-менеджерів до цих пір вважають мало не особистою образою, але і так звана диференціація таких понять, як «компанія» та «власники». Так, досить непросто звикнути до того, що вже не можна «творити зі своєю компанією все що спаде на думку», оскільки майно акціонера – це акції, а не компанія, яка тепер стає самостійним живим організмом, навіть якщо основний власник зберігає контрольний пакет.

Стратегія виходу компанії на ІРО описана нижче у восьми «пакетах», які являють собою зразок алгоритму.

Пакет перший. «Формування і дотримання стратегії».

1. Розробити місію, бачення, стратегію і цілі компанії. Переглянути документи де останні зафіксовані та внести до них зміни відповідно до змін ситуації. Доводити зміст місії, стратегії і цілей до кожного працівника компанії.

2. Здійснювати заходи щодо об'єднання працівників компанії в команди та робочі групи; зміцнювати корпоративний дух працівників.

3. Досліджувати можливості використання НДДКР в роботі компанії, а також доцільність проведення нею самостійних досліджень. Приймати відповідні рішення і реалізовувати їх.

Пакет другий. «Опис діяльності компанії».

1. Провести дослідження і знайти партнерів, які супроводжуватимуть компанію в процесі її діяльності: юридична та консалтингова допомога і т.п.

2. За допомогою обраних партнерів (або своїми силами, виділивши необхідних фахівців в окрему робочу групу) провести self due diligence (процедура формування об’єктивної уваги про об’єкт інвестування, тобто комплексна перевірка), при якій особливу увагу приділити оцінці менеджменту, договорів і угод компанії, юридичного середовища фірми, фінансової і податкової звітності, сценаріїв розвитку бізнесу.

3. Затвердити документально результати проведених досліджень та обновляти інформацію по мірі вступу (наприклад, при придбанні компанією нових виробничих потужностей необхідно включити таку інформацію в опис її діяльності.

4. Фіксувати усі значні події, що відбуваються в житті компанії.

Пакет третій. «Навчання персоналу».

1. Регулярно проводити навчання персоналу з метою підвищення його професійного рівня.

2. Навчати вищу та середню ланку менеджменту компанії.

3. Залучати до оцінки діяльності компанії сторонніх спеціалістів.

Пакет четвертий. «Просування і популярність».

1. Регулярно брати участь в PR-заходах, налагодити контакти зі ЗМІ, влаштовувати PR-акції, тобто робити всі можливі заходи задля впізнання компанії на ринку.

2. Створювати, підтримувати, наповнювати і розвивати корпоративний сайт.

Пакет п'ятий. «Забезпечення фінансової стабільності».

1. Вести таке фінансове управління компанією, яке забезпечить ліквідність її балансу і свободу від надмірної кредиторської заборгованості.

2. Досліджувати можливості диверсифікації бізнесу, а також робити інвестиції в привабливі сфери бізнесу, що швидко розвиваються.

3. Чітко прослідковувати розподіл прибутку.

Пакет шостий. «Сертифікація за міжнародними стандартами».

1. Навчити працівників правилам сертифікації і поступово вводити в практику ведення обліку за міжнародними стандартами.

2. Здійснювати сертифікацію за системами міжнародних стандартів якості.

Пакет сьомий. «Диверсифікація ризиків».

1. Диверсифікувати ризики, пов'язані із залежністю від груп клієнтів/постачальників – вести і розвивати їх бази.

2. Ретельно прослідковувати ризики діяльності, скласти матрицю SWOT-аналізу.

Пакет восьмий. «Забезпечення можливостей залучення капіталу».

1. Якщо компанія не є акціонерним товариством, слід дослідити можливість її реорганізації.

2. Проаналізувати конкурентів і партнерів по бізнесу, дослідити можливість створення стратегічних альянсів.

Такі стратегічні поради доводиться виконувати неодноразово, оскільки має місце постійний кропіткий процес. Саме на цих етапах потрібно довести, що компанія має потенціал і намір не розтратити інвестиції, а примножити їх.

Впровадження змін в багатьох компаніях проводиться за моделлю використання двох циклів:

1. РDCA – цикл Демінга (плануй → дій → перевіряй → впливай);

2. SDCA – цикл «Кайдзен» (стандартизуй → дій → перевіряй → впливай).

При поєднанні двох циклів ми отримуємо модель управління змінами і процесами вдосконалення на стратегічному, тактичному і операційному рівнях Товариства.