2.6 Корпоративна соціальна відповідальність

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ, також синонімами є корпоративна відповідальність, корпоративні соціальні можливості, корпоративне громадянство) – це добровільний відгук організації на проблеми соціуму. За документом, який носить назву «Стратегія ЄС з корпоративної соціальної відповідальності на 2011-2014 рр.» корпоративна соціальна відповідальність визначається як відповідальність бізнесу за свій вплив на суспільство. Поняття корпоративної соціальної відповідальності виникло в кінці XX століття. Суть корпоративної соціальної відповідальності полягає в тому, що бізнес повинен поводитися пристойно щодо власних працівників, держави, суспільства, довкілля і споживачів. Вищим рівнем КСВ визнається добродійність і меценатство, базовим рівнем – дотримання законів і сплата податків.

Корпоративна соціальна відповідальність включає в себе:

• етичну поведінку (чесну рекламу, відповідальний маркетинг, антикорупційні практики, взаємодію з профспілками тощо);

• прозорість (організація повинна бути прозорою у своїх рішеннях і діяльності, яка впливає на суспільство з навколишнім середовищем);

• підзвітність (відповідальність за дотримання законів та нормативних актів);

• діалог з усіма на кого впливає діяльність компанії (стейкхолдери);

• дотримання прав людини (відсутність будь-якої дискримінації та адекватні умови праці).

Ідея корпоративної соціальної відповідальності набула закінченого вигляду декілька десятків років тому, коли на всесвітньому економічному форумі в Давосі Генеральний секретар ООН Кофі Анон звернувся до лідерів найбільших компаній світу із закликом приєднатися до міжнародної ініціативи – Глобального договору, в рамках якого створюються умови для співпраці бізнесу з установами ООН, профспілками, неурядовими організаціями для втілення в життя загальних принципів соціальної рівності та збереження довкілля. Спираючись на перевагу спільних дій, Глобальний договір поставив завдання розвитку принципів соціальної відповідальності бізнесу, забезпечення його участі у вирішенні найгостріших проблем глобалізації. Таким чином, приватний бізнес, приєднавшись до договору в співпраці з іншими соціальними партнерами, зможе сприяти реалізації ідеї формування стійкої і відкритої глобальної економіки.

Як тільки поняття КСВ стало входити в українське бізнес-середовище, бізнес-середовище перетворило КСВ на піар, засмітивши інформаційний простір чисельними повідомленнями про свої вчинки на ниві добродійності і меценатства, продовжуючи, при цьому, порушувати податкове, трудове, природоохоронне і інші види законодавства. Держава ж стала вимагати від бізнесу так званої нефінансової звітності – ставити в обов'язки те, що повинно робитися організацією «за велінням серця». Українські підприємці почали скаржитися, що впровадження західних стандартів корпоративної соціальної відповідальності вимагатиме від них додаткових витрат, знизивши і так невисоку конкурентоспроможність української продукції. Звідси, практика КСВ в Україні є предметом чисельних суперечок і критики. Захисники стверджують, що корпорації отримують переваги від того, що працюють на перспективу, а не на миттєвий короткостроковий прибуток. Критики зазначають, що КСВ відводить вбік увагу від фундаментальної економічної ролі бізнесу та є «прикрашенням дійсності».

Існує дві традиційні моделі до практики КСВ – американська і європейська. У американській моделі переважає ухил у філантропію, коли компанія ділиться частиною свого прибутку, інвестуючи її в суспільні ініціативи. Вважається, що чим менше можливість прослідкувати зв'язок між соціально-відповідальними компаніями і досягненням її бізнес-цілей, тим краще.

У європейській моделі соціально відповідальна діяльність компанії безпосередньо пов'язана з досягненням її бізнес-цілей і є частиною стратегії створення додаткової вартості. Всі ініціативи, що фінансуються компанією в рамках такої моделі, мають пряме відношення до отримання прибутку і реалізації продукції/послуг.

Корпоративна соціальна відповідальність керується такими теоріями:

1. Теорія розумного егоїзму: у 1971 році знаменитий економіст М. Фрідман заявив, що єдина відповідальність бізнесу – це отримання прибутку. Менеджери не повинні витрачати ресурси компанії ні на що, окрім задоволення інтересів власників акцій. Мета бізнесу існує в самому бізнесі, а пошуком засобів на соціальні потреби повинні займатися уряд і муніципальні органи.

2. Теорія альтруїзму: корпорації зобов'язані робити значний внесок щодо поліпшення якості життя в країні.

3. Центристська теорія розумного егоїзму: витрачаючи гроші на соціальні програми, корпорація скорочує прибуток, проте підвищує стабільність отримання цього прибутку в перспективі (чимось нагадує приказку: тихіше їдеш – далі будеш).

В цілому соціальна відповідальність теоретично забезпечує компанію такими перевагами:

• скорочення текучості персоналу;

• збільшення продуктивності праці;

• покращення іміджу компанії, формування позитивної репутації;

• стабільність розвитку компанії в довгостроковій перспективі;

• більше можливостей для залучення інвестицій;

• можливість отримання податкових пільг.

Причинами уваги бізнесу до соціальних питань є:

• глобалізація і загострення конкуренції;

• зниження «ваги» та впливу урядів різних країн;

• війна за таланти;

• зростання активності громадян;

• зростаюча роль нематеріальних активів.

Соціальна відповідальність діє в економічному, екологічному та соціальному аспектах, де останній можна розглядати у якості особливого внутрішнього піклування про працівників. Аналогічні напрямки діяльності якраз виступають головними віхами Міжнародної організації праці (МОП) – спеціалізованого закладу ООН. Дії соціально-відповідальної організації щодо держави передбачають своєчасну сплату податків, створення умов для прозорості бізнесу та функціонування бізнес-процесів у відповідності до світових стандартів бізнес-етики. Соціальна відповідальність організації по щодо персоналу означає задоволення його потреб, а саме: наявність справедливого доходу працівника, безпека на робочому місці, соціальний захист, перспективи особистого розвитку, активна участь у прийнятті управлінських рішень та однакові стартові позиції для чоловіка та жінки.

Дослідження, яке було проведено ООН в Україні свідчить, що практично 50 % українських компаній відносять вирішення соціальних питань виключно до функцій державних структур. Цю думку поділяють представники малого та середнього бізнесу, для яких нагальною проблемою являється проблема вчасного отримання прибутку, тобто проблема виживання. Саме тому соціальна відповідальність здійснюється великими публічними організаціями у більшості випадків з іноземним капіталом та топ-менеджментом.

У 2010 р. Центр «Розвиток КСВ» провів дослідження за результатами якого у 19 % українських компаніях головним стимулом для запуску програм з корпоративної соціальної відповідальності назвали дії конкурентів. За 2011 рік доля таких програм збільшилася у два рази.

Оскільки інформація про катастрофічну недостатність ресурсів на планеті вже давно є надбанням гласності, деякі компанії, на кшталт Marine Stewardship Council ініціюють проекти з метою захисту навколишнього середовища. Вищевказана компанія розробила схеми співвідношення показників прибутку акціонерної вартості із очікуваннями споживачів та відповідальністю у сфері навколишнього середовища. За французьким законодавством, звіти публічних компаній мають містити данні щодо їх ставлення до соціуму та навколишнього середовища. В Англії існує «1%-Клуб», члени якого відраховують один відсоток від неоподаткованого прибутку на соціальні проекти. Вдалим прикладом використання соціальної відповідальності також може виступати застосування концепції екологічної ефективності – екологічного менеджменту, метою якого є об’єднане управління розвитком виробництва та екологічними процесами. Базові принципи екологічного менеджменту закріплені за серією міжнародних стандартів ISO 14000 та орієнтовані не на кількісні параметри, якими є об’єм викидів, концентрація речовини та інші параметри традиційного екологічного управління, а є суто добровільними. Добровільність впровадження стандартів екологічного менеджменту стає причиною покращення іміджу організації, передбачає економію енергії та ресурсів і сприяє збільшенню оціночної вартості основних фондів організації, чим дає можливість організації вийти на міжнародні ринки.

Вплив впровадження програм з корпоративної соціальної відповідальності на різні сектора економіки подано у табл. 2.6.

Таблиця 2.6 ― Вплив впровадження програм з корпоративної соціальної відповідальності на різні сектора економіки

Профіль діяльності компанії	Результат від провадження програми з КСВ
Виробництво споживчих товарів	Розвиток співтовариств та суспільства в цілому, покращення ставлення працівників до компанії
Будівельні компанії	Покращення стосунків з інвесторами, впровадження інновацій, розвиток співтовариств, покращення ставлення працівників до компанії
Підприємства, які виробляють сільськогосподарську продукцію	Налагодження відносин з основними бізнес-партнерами
ЗМІ	Покращення репутації компанії та ставлення до неї працівників; покращення фінансових показників та впровадження інновацій
Підприємства зв’язку	Покращення репутації компанії та ставлення до неї працівників, допомога у налагодженні стосунків з владою
Компанії, які надають фінансові послуги	Налагодження стосунків з місцевими общинами і некомерційними державними організаціями

Продовження таблиці 2.6

Підприємства, які виробляють продукцію промислового значення	Покращення економічних показників та репутації компанії
Підприємства, які надають консалтингові та юридичні послуги	Покращення репутації компанії та ставлення до неї працівників; покращення фінансових показників, впровадження інновацій
Ресторанний та готельний бізнес; туризм	Покращення репутації компанії та ставлення до неї працівників; покращення фінансових показників, впровадження інновацій

(Джерело: Компаньон № 40. 2012)

Яким чином можна оцінити програму з КСВ? Свого роду «класикою» оцінки програм корпоративної соціальної відповідальності є врахування таких факторів: вклад, кількісні результати, якісні результати і вплив. Сюди ж відносяться плани, засновані на результатах оцінки: «що змінити в проекті?» та «як впливають результати на соціальні інвестиції компанії?» Ключові інструменти оцінки – якісні та кількісні індикатори. Так, компанія British American Tobacco використовує фокусування на якісних індикаторах, підкріплених кількісними показниками. Наприклад, стейкхолдери повинні заповнити анкету, в якій потрібно оцінити наслідки проекту особисто для себе і організації, а також прокоментувати зміни по кожному показнику.

В цілому показниками, які можуть використовуватися при оцінці проектів розвитку співтовариств/громад, виступають:

• кількість побудованих, модернізованих об’єктів, які знаходяться на балансі компанії;

• кількість постійних/сезонних робочих місць;

• кількість членів різних товариств/громад, які проходили навчання в компанії або за гроші компанії;

• кількість працівників на підприємствах, яких підтримує компанія;

• щорічний обіг підприємств, які підтримує компанія;

• кількість створених підприємств або тих, які знаходяться на балансі компанії;

• кількість побудованих, модернізованих будинків, які знаходяться на балансі компанії;

• скорочення викидів парникових газів;

• величина зекономленої електроенергії;

• обсяг зібраного/переробленого сміття;

• рівень задоволеності стейкхолдерів.

Контроль подібних індикаторів дозволяє оцінити, наскільки ефективні не тільки проекти розвитку громад/товариств і т.п., але й наскільки ефективна бізнес-стратегія компанії в цілому.