2.4 Вимоги часу та орієнтири управління сучасними організаціями

Серед назв економік «інформаційна», «інтелектуальна», «нова», «нематеріальна», «високотехнологічна», а також «економіка щоденної технологічної революції», термін «економіка знань» (англ. knowledge-based economy), слід вважати найбільш перспективним через формування «суспільства знань». Суспільство такого роду характеризується великою ступеню розвитку творчого потенціалу окремої особистості і ґрунтується на пріоритетному використанні інтелекту. Відтак, виграють ті компанії, де фізична праця працівників мінімізована, а вільний час витрачається на створення, аналіз та втілення геніальних ідей – продукту інтелектуальної праці, ціна на який постійно зростає.

Відомі швецькі економісти-філософи К. Нордстрем та Й. Ріддерстрале справедливо зазначили, що світ рухається до техніко-економічного паритету – рівноправного представництва сторін у підприємницькій діяльності. Відтак все менше знань, технологічних процесів і товарів залишаються недоступними в менш розвинених місцях земної кулі, оскільки розвинені країни вже не мають монополії на знання, які вільно перетинають кордони країн. Бізнес-олімпіада, де виграють найталановитіші носії інтелекту незалежно від місця проживання є єдиним шляхом розвитку української економіки та ліквідації кризових явищ в управлінні персоналом українських організацій. Однією з умов успіху на такій олімпіаді стає унікальність та креативність, втілена у продуктах та послугах.

Звертаючись до історичного минулого кожен спостерігає той факт, що благополуччя країн історично будувалося на поєднанні природних, фінансових і трудових ресурсах. Сьогодні вже важко досягти благополуччя лише шляхом використання природних ресурсів. В одній із своїх робіт Папа Римський Іоанн Павло II зазначив, що земля та капітал були вирішальними факторами виробництва, однак сьогодні вирішальним фактором розвитку у всіх сферах науки і не тільки є людина з її знаннями.

Відомо і те, що в минулому доступ до знань був спеціальним чином обмежений за допомогою кланово-кастових обмежень прав на ведення тої чи іншої діяльності (виловлювання риби, право на полювання і т.п.) а також на споживання тих чи інших благ, що, в кінцевому підсумку стримувало розвиток суспільного виробництва, міжнародну торгівлю та культурний обмін. Сьогодні ж знання стають доступними значній частині населення земної кулі завдяки розвитку сучасних інформаційних технологій. Наприклад, усуваючи територіальні перепони, всесвітня мережа Інтернет робить інформацію доступною для всіх людей з різним рівнем освіти, кваліфікації та бажанням їх використовувати, а значить створює нові можливості для ведення бізнесу. Це призвело до появ нових форм активності: інтернет-аукціонів, інтернет-енциклопедій, спілкування через Інтернет, що сприяло збільшенню взаємодії окремої особи з іншими особами. Якщо ж організації «не існує» в всесвітній мережі, то її практично не існує в реальному світі.

Надзвичайно важливим є поява терміну «нетократ», авторами якого є А. Бард та Я. Зодерквіст. Згідно з твердженнями авторів, «нетократія» (англ. netocracy) є формою управління суспільством в ХХІ ст. при якій роль базової цінності переходить від матеріальних предметів (нерухомості, грошей і т.п.) до інформації, повний і швидкий доступ до якої та подальша маніпуляція якою забезпечує владу над іншими соціальними утвореннями: соціальними групами, організаціями і навіть державами. Так, зміна економічних відносин є причиною зміни соціально-економічної піраміди людства: верхівка окуповується нетократами, здатними зацікавити прогресивне інтелектуальне суспільство актуальними знаннями, а пануючий економічний клас (так звані, «капіталісти») та середній клас переміщається до фундаменту піраміди, де йому пропонується «інформаційні відходи» та реклама з метою інтенсифікації споживання товарів та послуг. Істинність цього підтверджується швидкоплинними соціально-економічними змінами: ні окремі особистості, ні суспільство зі своїми інститутами не встигають оперативно адаптуватися до обставин, що виникають в умовах стиснення історичного часу та зміни простору, де багатство накопичується. Нездатність до такої адаптації відображено у кризі свідомості як окремої особистості і сім’ї, так і суспільної свідомості.

Сьогодні корпоративне управління багатьох соціально-економічних систем характеризується такими болючими проблемами як:

• хижацьке ставлення вищої та середньої ланки менеджменту до ресурсів організації, в т.ч. людських ресурсів. Використання в практиці управління «жорстких» доводів, логіки та аналізу, унеможливлює тим самим використання «м’яких» факторів – людських відносин, «емоційного інтелекту», а також «духовного інтелекту організації»;

• наявність у політиці, господарському управлінні, підприємництві та інших галузях національного господарства людей зі старими типами лідерства, особистими зв’язками (кардоцентризмом, кумівством), а також ручним управлінням організаційними процесами, які в силу тих чи інших обставин отримавши владу, намагаються постійно «демонструвати» необхідні якості і характеристики лідерів.

Такі проблеми характерні не лише для українських підприємств. Свого часу Б. Обама звернув увагу на те, що у 1980 р. середньостатистичний виконавчий директор отримував у сорок два рази більше, ніж середньостатистичний працівник. У 2005 році це співвідношення досягло двохсот шістдесяти двох до одного.

На порозі ХХІ сторіччя світ опинився в умовах швидких змін і великої невизначеності, що є результатом науково-технічного прогресу й еволюційного (іноді й революційного) розвитку людського суспільства. У цих умовах стало дуже важко використовувати звичні методи управління підприємствами й організаціями. Які ж події (явища) варто вважати визначальними в розвитку людського суспільства і суспільного виробництва?

Пітер Друкер називає такі 5 основних явищ, які можна вважати визначальними щодо їх впливу на процес управління:

• різке зниження народжуваності в розвинутих країнах;

• зміна самого поняття ефективності;

• глобалізація конкуренції;

• зростаюча невідповідність між економічною інтеграцією і політичною роз'єднаністю;

• зміна пріоритетів у процвітаючих галузях виробництва.

У свою чергу, філософ і футуролог Елвін Тоффлер у своїй праці «Нова хвиля багатства» виділяє такі тези-тенденції:

• розхитування принципів індустріалізму;

• знання набуває все більшого значення в управлінні;

• збільшення варіацій існування різноманітних сімейних формацій;

• нові види горизонтальних мережевих зв’язків;

• часте використання тимчасових команд для виконання різних задач;

• нефункціональність основних інститутів влади;

• збільшення просторової турбулентності – все переміщується туди, де праця коштує дешево;

• збільшення часової турбулентності – часового зсуву від періодичних операцій до безперервних (наприклад, так працюють більшість підприємств сфери обслуговування);

• поступове розмиття національних кордонів;

• створення кіберпростору з поступовим переміщенням економічних функцій у цифровий формат;

• ліквідація тихого та ситого життя в більшості країнах з переходом до ери хаосу і жаху.

Окремо Е. Тоффлер підкреслює часовий зсув процесу отримання результатів праці; простір як місце формування багатства, а також знання як інструмент накопичення багатства, яке не зменшується, а збільшується від використання. Така революційна система накопичення багатства шляхом використання творчої інтелектуальної праці радикальним чином змінює основи і шляхи отримання прибутку, в той час як більшість країн, будуючи передову економіку, забувають про те, що передова економіка потребує прогресивного суспільства, оскільки економіка є продуктом суспільства та залежить від його головних інституцій. Саме тому більшість інституцій сьогодні можна вважати «нефункціональними» саме через «інформаційну асиметрію», оскільки значна частина класичних економічних законів побудована на симетричному розподілі інформації між учасниками ринку. Звідси, інформація є товаром, який не підкоряється логіці «традиційного» матеріального виробництва: реальну цінність визначає спосіб її використання, а не вкладені можливості.

У контексті цього, потреба в інформації – необхідна умова існування акціонерного товариства. В корпоративному управлінні релевантна та своєчасна інформація потрібна для:

1. Акціонерів та кредиторів:

• основне джерело інформації;

• можливість оцінити діяльність керівництва/менеджменту.

2. Потенційних інвесторів – можливість порівняти результати роботи (продуктивність) однієї акціонерної компанії з іншими.

3. Державних та місцевих органів – підтвердження дотримання законодавства.

4. Для громадськості – розкриття інформації підвищує довіру до акціонерного товариства, збільшує її репутаційний капітал.

У той самий час ХХ століття породило таку процвітаючу галузь, як індустрія інформації. Стає реальністю інформаційне суспільство – нове поняття, нова суспільно-політико-економічна категорія, що характеризує новий етап у розвитку людської цивілізації. Окрім цього, світова економіка дедалі частіше розглядається не стільки через призму постіндустріальної чи то інноваційної, скільки «економіки стресу». Остання характеризується не лише затяжною фінансовою кризою, але й ескалацією конфліктів в Північній Африці та на Близькому Сході, твітерними революціями, погіршенням економічної ситуації в США, аваріями на Саяно-Шушенській ГЕС, в Мексиканській затоці, на АЕС в Японії вкупі із чисельними землетрусами та активізацією вулканів. Такий стан справ лише підтверджує тезу про необхідність адекватних управлінських технологій задля забезпечення продуктивності сучасної соціально-економічної системи.

Інформаційна економіка змінила як правила ведення бізнесу, так і сам бізнес. У наведеній нижче порівняльній таблиці передусім спостерігається зміна виробництва, де його головним фактором стає інтелектуальна праця (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3 — Правила ведення соціально-економічною системою господарської діяльності (бізнесу)