Житомирський національний аграрний університет

Контрольна робота

на тему:

Виробничі ресурси і фактори виробництва

Виконав: студент 4 курсу,

Інженерно-технічного

Факультету

Герасимчук Ю.В.

Житомир

2013 рік

ЗМІСТ

Вступ

1. Виробничі ресурси та їх особливості

2. Виробничі ресурси і фактори виробництва

3. Продуктивні сили суспільства

4. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору

Задача

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до нового етапу економічної системи, яка ґрунтується на взаємодії різних соціальних типів господарств, пов'язаний з існуванням протиріч між максимізацією добробуту і умовами переходу до змішаної ринкової економіки. Перехідний період завжди супроводжується погіршенням життєвого рівня народу, оскільки відсутній налагоджений господарський механізм, який забезпечував би раціональне використання виробничих ресурсів. Тому завдання перехідного періоду зводиться, на нашу думку, до вирішення питання: як із усіх можливих ситуацій зуміти вибрати найкращу, найменш болісну для народу?

Ми вважаємо, що одним із основних завдань, які стоять перед Україною в умовах кризи, є створення за допомогою ринку надійних джерел доходів для більшості населення, а також адекватна оцінка фактора трудових ресурсів. З одного боку, реальний перехідний період поглиблює протиріччя між добробутом і методами створення ринку, з іншого — оптимізує вибір.

Відомо, що економічний розвиток і високий рівень використання ресурсів органічно пов'язані з приватною ініціативою. Ринок, суб'єктивні стимули гарантують рівновагу економіки. Умовами досягнення рівноваги є забезпечення повної зайнятості, відсутність надлишкового капіталу, гнучке реагування цін і заробітків на зміни кон'юнктури і очікувань економічних агентів.

1. Виробничі ресурси та їх особливості

Процес виробництва має свої причини, або чинники, які економісти називають виробничими ресурсами, або факторами виробництва.

Сучасна економічна наука виділяє чотири групи виробничих ресурсів:

- капітал у виробничій формі (засоби праці);

- праця (робоча сила);

- земля, або природні ресурси (власне земля, предмети праці і деякі засоби праці –зокрема, паливо і енергія);

- підприємницькі здібності (здібності до особливого виду праці – по управлінню виробництвом та його організації).

Як правило, чинники виробництва групують у два фактора виробництва – матеріально-речовий і особистий. Матеріально-речовий фактор – це засоби виробництва (засоби праці і предмети праці), а особистий фактор – робоча сила (праця)людини та її підприємницькі здібності.

Важко переоцінити роль особистого фактора у виробництві. По-перше, людина з її здатністю до праці, як уже відомо, є вирішальною рушійною силою виробництва, яка оживляє у його процесі мертві засоби виробництва (засоби і предмети праці). По-друге, усі засоби виробництва є результатом розуму і творчої праці людини. По-третє, від кваліфікації, вміння, творчості працівників залежить ефективність використання матеріально-речового фактора, а відтак – і результати виробництва.

Найважливішою особливістю виробничих ресурсів є їх обмеженість, або рідкісність, як називають цю особливість в економічній теорії. В економіці діє закон рідкісності виробничих ресурсів.

Обмеженість (рідкісність) ресурсів виробництва визначається різноманітними причинами – природними, економічними і соціальними.

Природні причини полягають в обмеженості нашої планети в цілому, її грунтів, надр, вод, атмосфери, населення. Економічні причини визначаються тим, що безмежний розвиток виробництва вимагає безмежного зростання кількості ресурсів. Соціальні причини зумовлюються умовами і темпами зростання населення, народжуваності і смертності людей, тривалості життя, набуття відповідних фаху і кваліфікації.

Водночас, рідкісність (обмеженість) ресурсів потрібно розуміти не у фізичному плані (хоча й він має значення), а як неможливість одночасного задоволення постійно зростаючих людських потреб. Неспівпадання потреб і можливостей їх втамування внаслідок обмеженості виробничих ресурсів змушує як окремих людей чи їх групи, так і суспільство в цілому вирішувати, які потреби задовольнити негайно, а втамування яких відкласти на той чи інший час.