6.3 Визначення потреби в оборотних засобах

Визначення обґрунтованої величини оборотних засобів має важливе значення для забезпечення діяльності підприємства. Цей процес називають нормуванням оборотних засобів.

Нормування – це процес обчислення економічно обґрунтованої величини оборотних засобів, необхідних для забезпечення нормального безперервного процесу виробництва та реалізації продукції підприємства.

Основним завданням нормування є встановлення норм і нормативів оборотних засобів.

Норма оборотних засобів – показник, що визначає розмір запасу ресурсів даного виду за умов нормальної діяльності підприємства.

Для окремих видів оборотних засобів норма розраховується в абсолютних вимірниках (гривнях або натуральних чи інших величинах), для інших норма виражається у відносних величинах – у днях, відсотках до обсягу випуску продукції (робіт, послуг).

Норми оборотних коштів слугують базою для розрахунку нормативів. Вони застосовуються протягом довготривалого періоду (ряду років) і переглядаються тільки при суттєвій зміні технологій, умов виробництва.

Норматив оборотних засобів – це плановий мінімальний розмір товарно-матеріальних цінностей у грошовому виразі, необхідний для нормальної роботи підприємства.

Норматив оборотних засобів – це конкретна величина, яка відображає мінімальну потребу підприємства в оборотних засобах на даний момент. Тому розміри нормативів оборотних засобів підприємства щорічно коригуються, і в цьому, власне, полягає їх нормування.

Нормування є нічим іншим, як застосуванням особливої процедури планування для розрахунку потреби підприємства в оборотних засобах.

Назва «нормування оборотних засобів» засвідчує те, що в основу цієї процедури має бути покладено використання принципів науки про нормування і управління матеріальними ресурсами.

Виходячи з цього процедура нормування оборотних засобів повинна базуватись на таких основних принципах:

1. Принцип самостійності. Підприємство на свій розсуд самостійно формує і управляє матеріальними і фінансовими ресурсами у рамках прав власності, господарського відання чи оперативного управління.

2. Принцип диференціації. Означає визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими їх елементами і підрозділами підприємства. Підходи до визначення величини окремих елементів оборотних засобів відрізняються передусім можливістю і доцільністю нормування.

3. Принцип оптимальності. Означає розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи підприємства.

4. Принцип прогресивності. Передбачає використання при нормуванні системи прогресивних норм і нормативів витрат матеріальних, енергетичних і фінансових ресурсів на основі технологічної і економічної обґрунтованості, сприйняття досягнень науково-технічного прогресу.

5. Принцип ресурсозбереження. Основні параметри процесу нормування повинні передбачати, що матеріальні витрати, матеріальні запаси повинні знаходитись на суспільно необхідному рівні.

6. Принцип раціональності. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

7. Принцип оперативності. Передбачає можливість коригування розрахованих і чинних норм та нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються.

8. Принцип неперервного контролю (контролінгу) – тобто постійний контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів, аналіз ефективності кругообігу коштів з метою прискорення їхнього обертання.

Для розрахунку нормативів використовують чотири методи:

1. Аналітичний метод (дослідно-статистичний).

2. Коефіцієнтний метод.

3. Метод експертних оцінок.

4. Метод прямого розрахунку.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає визначення потреби в певних видах МТР у розмірі їхніх середньорічних залишків за попередні періоди з урахуванням змін в обсягах виробництва. Для розрахунку нормативів беруться середні фактичні залишки оборотних засобів за останні 2-3 роки. Метод може застосовуватись лише на підприємствах, які функціонують більше року, мають відносно стабільну виробничу програму та її організаційне забезпечення, ведуть статистичний облік за попередні роки про зміни потреб в МТР. Швидкість розрахунку цим методом має недоліки і припущення, що мали місце в базисному періоді. Метод застосовується здебільшого при перспективних і прогнозних розрахунках.

Метод коефіцієнтів полягає в збільшенні або зменшенні нормативів чинних оборотних засобів залежно від змін обсягу виробництва та інших факторів за допомогою поправочних коефіцієнтів.

Метод експертних оцінок при нормуванні застосовують за відсутності норм витрат для нових видів МТР. У цьому випадку норматив встановлюється умовно, за аналогією, тобто за основу беруть норматив витрат для максимально наближеного за характеристиками ресурсу.

Найбільш точним є метод прямого розрахунку, який полягає у визначенні нормативів по кожному елементу оборотних засобів виходячи з норм на окремі види матеріальних ресурсів з урахуванням особливостей технології і організації виробництва, конкретних умов постачання і т.п. Тому він вважається основним і широко використовується для розрахунку нормативів найважливіших видів оборотних засобів, а саме: виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, готової продукції.

Однак необхідно зауважити, що у деяких випадках (відсутні норми витрат матеріалів, група оборотних засобів є маловартісною, використовується у невеликих кількостях, суттєво змінилися умови виробництва) доцільно використовувати й інші методи чи комбінацію методів. Наприклад, інколи добрі результати дає комбінація дослідно-статистичного методу та методу коефіцієнтів.

При застосуванні будь-якого методу оборотні засоби насамперед доцільно поділити на три групи:

1. Оборотні засоби, величина яких залежить від зміни обсягів виробництва підприємства:

- основні матеріали і комплектуючі вироби (бурові долота, глина і глинопорошок, хімреагенти при бурінні свердловин, обсадні труби, тампонажний цемент, вибухові матеріали при геологорозвідувальних роботах, водогазопровідні труби, металоконструкції, інші матеріали, які необхідні для спорудження вежі та привежових об’єктів);

- допоміжні матеріали (ремені, канати, деемульгатори, чорні і кольорові метали, лісоматеріали тощо);

• паливо (бензин, дизельне паливо, вугілля, дрова);

• незавершене виробництво;

• готова продукція (нафта і газ в ємностях підготовлені до реалізації, виконані, але ще не оплачені геологорозвідувальні роботи, інша готова продукція);

• інші залежні від обсягу виробництва оборотні засоби.

2. Оборотні засоби, величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягів виробництва. Це:

• малоцінні та швидкозношувані предмети (бурильні і насосно-компресорні труби, насосні штанги, нафтопровідні труби, свердловинні насоси, каротажний кабель, спецодяг, інструменти для ремонту свердловин, верстатів-гойдалок;

• запасні частини для ремонту;

• витрати майбутніх періодів.

3. Оборотні засоби, на які нормативи не розраховуються. Це:

• кошти вкладені у виконані, але не оплачені замовниками геологорозвідувальні роботи;

• кошти на поточних рахунках у банку;

• гроші в касі підприємства;

• дебіторська заборгованість;

• інші кошти, які перебувають у незакінчених розрахунках.

Другим, чи не найважливішим моментом при нормуванні, є встановлення науково обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів. Це актуальна і складна проблема, якою займається наука про нормування, що знаходиться на межі економічних і технічних наук. Вирішення цієї проблеми має велике значення не тільки при нормуванні оборотних засобів, а й при складанні калькуляцій, кошторисів витрат, планів матеріально-технічного постачання тощо, тобто для економіки підприємства загалом. Для встановлення норм використовують розрахунково-аналітичний, дослідно-експериментальний, звітно-статистичний та комбінований методи.

Розрахунково-аналітичний метод полягає у тому, що норми витрат кожного виду асортиментного ряду матеріально-технічних ресурсів встановлюються шляхом поелементних розрахунків на основі проектно-конструкторської, технологічної й іншої технічної документації. Розрахунково-аналітичний метод встановлення норм є найбільш прогресивним, оскільки поєднує техніко-економічні розрахунки з аналізом конкретних виробничих умов на підприємстві.

Дослідно-експериментальний метод — це спосіб визначення індивідуальних норм витрат шляхом проведення замірів їхніх витрат та обсягів готової продукції (робіт) в лабораторних і виробничих умовах. Його доцільно застосовувати при встановленні норм витрат допоміжних матеріалів, сировини та інструменту у виробництвах, які базуються на хімічних технологіях, а також на підприємствах видобувних галузей і в будівництві.

Звітно-статистичний метод заснований на використанні даних статистичної (бухгалтерської оперативної) звітності про фактичні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції за минулі періоди. Метод використовують, коли інші методи неможливо застосувати або для встановлення норм для порівняно дешевих або маловживаних матеріалів.

Комбінований метод полягає у комплексному використанні двох або трьох вищеописаних методів. Найбільш прогресивним вважається поєднання розрахунково-аналітичного і дослідно-експериментального методів.

Треба зауважити, що самостійно встановити науково обґрунтовані норми нафтогазовому підприємству буває важко (для цього треба або мати у своєму складі спеціалізовані наукові підрозділи, або залучати за договорами науко-дослідні установи). Окрім того, це вимагає додаткових коштів, а головне, потребує значних витрат часу. Тому при нормуванні доцільно широко використовувати норми витрат МТР, які є у збірниках укрупнених кошторисних норм на геологорозвідувальних роботах (ЗУКН), збірнику одиничних кошторисних розцінок «Свердловини на нафту і газ», галузевих інструкціях з формування цін на продукцію, планування, обліку і калькулювання собівартості при будівництві свердловин, видобуванні нафти і газу.

Не менш важливе значення при нормуванні має встановлення норм запасів матеріальних ресурсів.

Норма запасу – це планова величина мінімального запасу матеріальних ресурсів, необхідна для забезпечення безперебійного процесу виробництва.

При розробці норм виробничий запас кожного виду асортиментного ряду МТР умовно ділять на поточний, страховий, транспортний, підготовчий. Норма виробничого запасу по кожному виду МТР визначається за формулою:

n_д = З _пот + З _стр + З _тр + З _під, (6.1)

де n_д – норма запасу, у днях; З_пот – поточний запас; З_стр – страховий запас; З_тр – транспортний запас; З_під — підготовчий запас.

Поточна частина норми виробничого запасу З_пот використовується для врахування часу перебування МТР на складі у вигляді поточного запасу. Поточний запас створюється для задоволення потреби виробництва в і-му виді МТР між двома черговими поставками. Забезпечує безперебійну роботу підприємства в цей проміжок часу. Загалом за норму поточного запасу беруть половину середньозваженого інтервалу між поставками. Якщо розрахунок норми поточного запасу ведеться на основі даних поставок за графіком, що склався в минулі періоди, то середньозважений інтервал визначається за формулою:

З_пот= , (6.2)

де Mi – обсяг і-тої поставки; Ті – інтервал між поставками, у днях; п – кількість поставок за минулі періоди.

Страхова частина норми виробничого запасу (З_стр) – додаткова до поточної частини величина, яка призначена для підвищення надійності забезпечення підприємств МТР і враховує можливості варіації обсягів та термінів постачання. Перебуває на складі у вигляді страхового запасу, який створюється на випадок збоїв у постачанні і-го виду МТР або збільшення обсягу виробництва, де він використовується, що впливає на потребу в ньому.

Страховий запас здебільшого встановлюють:

• на рівні 20% від поточного запасу для МТР з високою та близькою до високої точності прогнозу споживання;

• на рівні 50% від поточного запасу для МТР зі стохастичним (малопрогнозованим) споживанням.

У сучасних ринкових умовах при визначенні страхового запасу доцільно враховувати додаткові обсяги окремих оборотних засобів, які пов’язані з наступними ризиками:

- ризики втрат часу у зв’язку з проведенням тендерів на закупівлю у випадках, коли закупівельна продукція специфічна (підприємства нафтогазової галузі);

- ризики від неякісного обслуговування умов договору постачальниками (зрив поставок, низька якість продукції та інше);

- ризики якості позичкових ресурсів (повернення кредиту та його обслуговування).

Транспортна частина норми виробничого запасу (З_тр) передбачена для забезпечення потреби в і-му виді МТР під час знаходження МТР у дорозі. Вона встановлюється за необхідністю лише при транзитній формі забезпечення, коли МТР перебувають у дорозі більше як одну добу.

Для високовартісної номенклатури МТР, кількість постачальників якої обмежена, транспортний запас (Зтр) обчислюється прямим методом за формулою:

Зтр = t₁ – t₂ – t₃ – t₄ – t₅, (6.3)

де t₁ – проміжок часу на проходження вантажу від постачальника до одержувача (визначається за підсумками минулого періоду); t₂ – час на оформлення платіжних документів; t₃ – час на перебіг платіжних документів від банку постачальника до банку одержувача; t₄ – час на обробку документів у банку одержувача; t₅ – час на акцепт.

Підготовча частина норми виробничого запасу (З_підг) – частина виробничого запасу МТР, який передбачається для забезпечення підприємств у період виконання операцій з розвантаження та приймання, сортування (звичайний підготовчий запас), а також спеціальної технологічної підготовки МТР до використання у виробництві з видобування, транспортування, підземного зберігання природного газу тощо (спеціальний підготовчий запас). Встановлюється для матеріалів, інтервал постачання яких не перевищує 90 днів. Підготовчий запас визначається безпосередньо з фактичних витрат часу, визначених фотохронометражем, або на базі звітних даних за попередній період. Час на підготовку МТР для виробництва обумовлено переліком відповідних операцій та умовами їхнього виконання. Якщо матеріал запускається у виробництво частками, то час на підготовку обмежується витратами на підготовку першої партії. Якщо в договорах з постачальниками обумовлено виконання відповідних операцій з підготовки МТР до виробництва, даний норматив не враховується.

Нарешті, зважаючи на те, що на підприємстві завжди є менші чи більші запаси різних матеріальних ресурсів, приступаючи до процесу нормування, необхідно встановити залишки наявних запасів оборотних засобів на початок планового періоду.

З врахуванням викладеного розрахунок нормативів оборотних засобів за найважливішими елементами оборотних засобів слід здійснювати з використанням таких методичних підходів.

Розрахунок нормативу оборотних засобів для окремих видів основних і допоміжних матеріалів. Для цієї групи оборотних засобів найбільш доцільним є використання методу прямого розрахунку.

При його застосуванні норматив виробничого запасу кожного окремого виду матеріальних ресурсів обчислюють за формулою:

Н_і = n_ді РМ _і , (6.4)

де n_ді – норма запасу в днях; PМi – середньодобова потреба в МТР і-го виду у вартісному вимірі, грн.

Більш точно норматив оборотних засобів може бути визначений ще таким способом. Спочатку визначається норма оборотних засобів у відсотках за формулою

, (6.5)

де n – норма оборотних засобів, у %; m – питома вага витрат матеріалів даного виду в річному обсязі випуску продукції, %; 360 – прийнята для економічних розрахунків такого типу середня кількість днів у році.

Далі розраховується норматив за формулою

, (6.6)

де Q – річний обсяг випуску продукції (виконаних робіт) у грошовому виразі, грн.

За відсутності норм витрат матеріальних ресурсів для маловартісних груп оборотних засобів можна використовувати дослідно-статистичний, експертний методи або комбінацію дослідно-статистичного та коефіцієнтного методів.

При встановленні планового обсягу оборотних засобів у частині матеріальних ресурсів також слід пам’ятати про такі обмеження: розмір запасу має бути достатнім для забезпечення безперервного процесу виробництва й обігу та мінімальним, оскільки утворення запасу означає іммобілізацію оборотних активів.

Також важливо враховувати залежність від об’єкта нормування. На нафтогазових підприємствах запаси повинні розглядатися як функція попиту обслуговуючого характеру для технологічних комплексів різноманітного призначенням, яка залежить від численних випадкових явищ, співвідношення яких виявляється лише в достатньо великій кількості елементів сукупності. Це означає необхідність постійного контролю за рухом такої самої кількості параметрів при відмовах устаткування технологічних комплексів. Тому нормування запасів кожного виду МТР – завжди статистичне дослідження, а його результат (норматив виробничих запасів) є деякою середньою величиною, яка нівелює випадкові та другорядні відхилення, і є закономірністю, що носить стохастичний характер.

Необхідно взяти до уваги і чинник, пов’язаний з можливістю складування та тривалого зберігання окремих видів матеріальних ресурсів. Усі матеріальні ресурси можуть підлягати переміщенню, але не всі підходять для складування. Беручи за критерії вразливість матеріальних ресурсів на умови й час складування, необхідно виділити такі матеріальні ресурси: неподатливі до складування; середньо податливі; податливі (стійкі). До неподатливих відносять ті матеріальні ресурси, період складування яких не перевищує 24 годин. Середньо податливими можна вважати ті матеріальні ресурси, період складування яких не перевищує одного місяця. Податливі матеріальні ресурси мають період складування понад один місяць. Звичайна більшість МТР, які надходять та зберігаються у складських господарствах підприємств нафтогазової галузі, є податливими до складування. Проте саме цій групі запасів необхідно приділяти особливу увагу, оскільки стійкість до складування породжує надлишки у запасах, а надалі зайві та непотрібні запаси. Особливо це стосується товарної групи «Запасні частини».

Враховуючи специфіку підприємств нафтогазової галузі, при розрахунку нормативів оборотних засобів у запасних частинах найчастіше застосовують комбінований метод, який охоплює елементи як дослідно-статистичного методу, так і методів експертних оцінок і методу коефіцієнтів.

Норматив запасу запасних частин визначається виходячи з кошторисів витрат на обслуговування та ремонти устаткування за попередні періоди, віднесених на одиницю залишкової вартості основних засобів або ремонтну одиницю. Для розрахунку нормативів беруться середні фактичні залишки оборотних засобів за останні 2-3 роки. Також здійснюється коригування на зміну умов виробництва у плановому періоді.

Норматив оборотних засобів у малоцінних і швидкозношуваних предметах (Н_мп) методом прямого розрахунку знаходиться як сума нормативу на малоцінні швидкозношувані предмети, що перебувають на складі , і малоцінні швидкозношувані предмети, що перебувають в експлуатації

. (6.7)

Визначення величини здійснюється за такою самою методикою, як і для матеріальних витрат.

Норматив оборотних коштів для малоцінних швидкозношуваних предметів, що перебувають в експлуатації, вираховується за формулою

, (6.8)

де К – малоцінних швидкозношуваних предметів, що перебувають в експлуатації, шт.; В – вартість одиниці інвентарю, грн.; k_зн – коефіцієнт зносу, який зазвичай приймається таким, що дорівнює 50%.

Для маловартісних малоцінних та швидкозношуваних предметів, а також тих, які вже тривалий час знаходяться у виробництві, а технології та умови виробництва суттєво змінилися, доцільне використання методу коефіцієнтів чи комбінації експертного та коефіцієнтного методів.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві (Ннв) залежить від обсягу випуску продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів та тривалості виробничого циклу. При цьому має бути враховане співвідношення собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової продукції, яке називають коефіцієнтом наростання витрат, що є значним на геологорозвідувальних роботах, у бурінні свердловин.

Норматив оборотних засобів визначається за формулою

(6.9)

де Q_K – річний обсяг виконаних геологорозвідувальних робіт у грошовому виразі, грн.; Тц – тривалість виробничого циклу в днях; Тп – тривалість планового періоду в днях; Ссд – середньодобові витрати на виконання геологорозвідувальних робіт, грн.; С_Р – собівартість робіт, грн.; kНВ – коефіцієнт наростання витрат, що визначається за формулою

. (6.10)

Для інших нафтогазових підприємств коефіцієнт наростання витрат може визначатись за формулою

k_нв (6.11)

де С_О – одноразові витрати у собівартості продукції, грн.; С_П – сума поточних витрат у собівартості продукції, грн.

Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів (Н_вмп) розраховується виходячи із залишку цих коштів на початок періоду з врахуванням величини подальшого їхнього погашення за рахунок собівартості продукції:

Н_вмп = В_пр + В – Ввс, (6.12)

де В_пр – сума витрат майбутніх періодів на початок планового року, грн.; В – сума витрат, які будуть здійснені у плановому році, грн.; В_вс – сума витрат, що включаються у собівартість продукції планового року, грн.

Окрім цього методу, для цієї групи оборотних засобів доцільним є застосування комбінації статистичного та коефіцієнтного методів.

Норматив оборотних засобів у залишках готової продукції (Н_гп) залежить від умов реалізації продукції, її обсягів, собівартості, тривалості підготовки продукції до реалізації та визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу в днях

Н_гп = Q_д n_гп, (6.13)

де Q_д – середньодобовий випуск товарної продукції у грошовому виразі; n_гп – норма в днях нагромадження готової продукції для забезпечення безперебійної реалізації, яка визначається за формулою

n_гп=Т_ів+Т_рд, (6.14)

де Т_ів – інтервал відвантаження в днях, Т_рд – кількість днів, необхідних для оформлення розрахункових документів, одержання короткострокових кредитів банку під відвантажені товари інше.

У цей норматив включаються також технічні запаси нафти у ємкостях та резервуарах та природного газу в газопроводах.

Сукупний норматив оборотних засобів на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених за окремими елементами оборотних засобів. Необхідно також здійснити коригування отриманого сукупного нормативу на залишки запасів оборотних засобів на початок планового періоду, які числяться на підприємстві за прийнятою обліковою політикою.

Отже, за описаними методами можна здійснити розрахунок нормативів з кожного елемента оборотних засобів на основі планових обсягів виробництва, з урахуванням портфеля договорів і замовлень, запланованого підвищення ефективності виробництва, змін в організаційно-технічному розвитку підприємства, транспортуванні МТР та діючій практиці розрахунків між підприємствами. Визначена таким чином потреба у виробничих запасах сприяє формуванню системи прогресивних складських норм і нормативів, яка може коригуватись з урахуванням змін у виробничій програмі та умов матеріально-технічного забезпечення. Цінність такого методологічного підходу полягає в тому, що обчислення ведуться окремо для кожного елемента складських запасів оборотних засобів, тому надалі внесення коректив у отримані нормативи не викликає труднощів.