6.2 Класифікація оборотних засобів

Склад і структура оборотних засобів визначається специфікою виробничого процесу та залежать від галузевих особливостей техніки, технології та організації виробництва, від місцезнаходження підприємств, умов забезпечення матеріально-технічними ресурсами (МТР). Тому важливе значення для економіки підприємства має класифікація оборотних засобів.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку за елементним складом оборотні засоби поділяють на три основні групи: запаси; витрати майбутніх періодів; кошти та розрахунки.

Запаси поділяють на: виробничі запаси, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, тварини на вирощуванні та відгодівлі, готову продукцію, товари. Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, що мали місце протягом поточного періоду, але належать до наступних звітних періодів. Кошти та розрахунки – це частина оборотних засобів, які функціонують у сфері купівлі-продажу і обслуговують процес руху готової продукції до реалізації (споживача).

Дещо іншою є класифікація оборотних засобів з позицій фінансового менеджменту, рис. 6.1.

Оборотні засоби підприємства

За функціональним призначенням

Оборотні фонди

Фонди обігу

За роллю в операційному циклі

Беруть участь Беруть участі

у виробничому циклі у фінансовому циклі

Готова продукція

З

Нормовані

Ненормовані

а особливостями планування

За джерелами формування

Власні

Позикові

Залучені

Рис. 6.1. Класифікація оборотних засобів

Важливим є те, що за основу такого поділу оборотних засобів, взяті їх найбільш істотні та важливі, з точки зору практичного управління оборотними засобами, ознаки.

Згідно з цією класифікацією за функціональним призначенням оборотні засоби поділяються на дві групи:

1) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства – дефініція «оборотні фонди»;

2) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства – дефініція «фонди обігу».

За характером участі в операційному (виробничому) циклі оборотні фонди як частина оборотних засобів виступають у вигляді виробничих запасів та засобів, які знаходяться безпосередньо у виробництві у формі незавершеної виготовленням продукції (незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів).

Оскільки сукупний запас засобів виробництва утворюється в двох основних формах: матеріально-технічні запаси у сфері виробництва та товарні запаси у сфері обігу, то до складу оборотних фондів належать виробничі запаси, а до складу фондів обігу – запаси готової продукції та товари для подальшої реалізації.

До фондів обігу відносять: готову продукцію на складах підприємства (упаковану, випробовану та готову до реалізації), продукцію, яка відвантажена та знаходиться в дорозі (в умовах передоплати ця складова відсутня), дебіторську заборгованість, грошові кошти та їхні еквіваленти, поточні фінансові інвестиції.

Відношення окремих елементів до загального обсягу оборотних засобів, виражене у відсотках, характеризує структуру оборотних засобів. Частка оборотних фондів від загального обсягу оборотних засобів підприємств у нафтогазовій промисловості становить близько 40%, а фондів обігу – 60%. У сфері будівництва свердловин головною частиною оборотних засобів є оборотні фонди. У сфері видобутку нафти та природного газу більше половини оборотних засобів зайнято у сфері обігу. Це пояснюється тим, що процеси видобутку нафти і газу нетривалі. Вони не вимагають великої кількості матеріалів і в той же час для обслуговування сфери реалізації потребують відносно великого обсягу оборотних засобів.

Найбільшу частину оборотних фондів становлять виробничі запаси, до яких відносять запаси: сировини, основних матеріалів, допоміжних матеріалів, придбаних комплектуючих та напівфабрикатів, палива, запасних частин, тари та тарних матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Виробничі запаси МТР – це продукція виробничо-технічного призначення, яка зберігається та обліковується у складських господарствах підприємства та підготовлена для виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

У нафтогазовидобувній промисловості запаси сировини відсутні. Видобута нафта та природний газ, як готова продукція, входять до складу фондів обігу. Однак у значному обсязі оборотні засоби в цій галузі зайняті під різні матеріально-технічні ресурси.

У виробництві вони діляться на основні та допоміжні. Основні – це предмети праці, які служать матеріально-речовинною субстанцією готової продукції, входять до її складу, їхні види залежать від характеру продукції, що виготовляється. Допоміжні – це предмети праці, які не входять до складу готової продукції, але використовуються при її створенні.

Основні матеріали та куповані напівфабрикати характерні для оборотних засобів підприємств, що займаються будівництвом свердловин. До них відносять обсадні труби, тампонажний цемент, глину, будівельні матеріали. У сферах видобутку нафти та природного газу і транспортуванні готової продукції до споживача основні матеріали використовуються для виготовлення різних деталей в механічних майстернях. Їхня частка в оборотних засобах незначна.

Допоміжні матеріали становлять найбільшу частку у сфері видобутку нафти та природного газу. До них відносять хімічні реагенти, глибинні насоси, ремені, канати, мастильні, вибухові матеріали, інше. Віднесення глибинних насосів до допоміжних матеріалів пояснюється тим, що термін їхньої служби становить менше одного року.

Паливо становить частину допоміжних матеріалів і використовується для технологічних і опалювальних цілей. Тара і тарні матеріали (бочки, бідони, ящики, мішки інше) не характерні для оборотних коштів нафтогазової промисловості, тому складають незначну частку.

Запасні частини для ремонту основних фондів і заміни зношених деталей обладнання, машин і транспортних засобів становлять найбільшу частину допоміжних матеріалів. У структурі оборотних фондів газовидобувних та газотранспортних підприємств на їхня частка становить 35-40%.

Малоцінні та швидкозношувані предмети – предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більший ніж один рік. Це господарський інвентар, інструменти та пристосування, технологічне оснащення, спеціалізований (формений) одяг та взуття тощо. З 1 липня 2004 р. введена вартісна ознака, що дозволяє віднести деякі активи до цієї групи незалежно від терміну корисного використання (менше 1 000 грн.). У нафтогазовій галузі малоцінні та швидкозношувані предмети – це також бурильні труби і замки до них, квадратні штанги, долота.

Незавершене виробництво – продукція у вигляді не закінчених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів, незакінчених технологічних процесів, а також вироби, що не укомплектовані та не пройшли випробувань і технологічного приймання, напівфабрикати власного виготовлення – вироби, що виготовляються в одних цехах, а використовуються в інших.

Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу. Незавершене виробництво безпосередньо у сфері видобутку нафти і природного газу відсутнє. У невеликому обсязі воно є лише в підсобно-допоміжних виробництвах. У геологорозвідці, будівництві свердловин, навпаки, його частка становить близько 40% всіх оборотних засобів. Сюди входять незавершені роботи в будівництві веж, монтажі та демонтажі бурового обладнання, не завершені освоєнням свердловини, інші. На транспортних підприємствах, враховуючи газотранспортні у нафтогазовій промисловості, та в інших сферах інфраструктури незавершене виробництво також майже відсутнє, а основних виробничих запасів та запасів готової продукції немає взагалі. Але близько 70% припадає на допоміжні виробничі запаси.

Витрати майбутніх періодів, з одного боку, є різновидом незавершеного виробництва та являють собою витрати, понесені у поточному періоді, але які будуть віднесені на собівартість продукції в наступному звітному періоді. З іншого боку, ці витрати відрізняються від незавершеного виробництва тим, що, будучи понесеними водночас, вони відносяться на собівартість не відразу, а поступово у наступних періодах і, як правило, є грошовими сумами. Це витрати, пов'язані з освоєнням нових видів продукції, пускові витрати тощо. До них належать витрати, пов’язані: з підготовчими роботами до проведення геологорозвідувальних робіт на нових площах, роботами в сезонних галузях промисловості, впровадженням нових технологій та агрегатів, проектуванням, організованим набором робочої сили, а також сплачені авансом орендні платежі, страхування.

Готовою продукцією вважається та, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим умовами договору або вимогами інших документів у випадках, встановлених законодавством, обробка якої завершена, вона укомплектована відповідно до стандартів, здана на склад чи передана замовнику.

Оскільки готова продукція є кінцевим результатом виробничого процесу, то в силу специфіки підприємств нафтогазового комплексу готова продукція представлена:

– сировинними ресурсами на підприємствах нафто- і газовидобування (нафта, природний газ, газовий конденсат), які зберігаються у цистернах та інших великих ємностях, нафто- та газосховищах або перебувають у трубопроводах;

– послугами з транспортування нафти, природного газу на нафто- та газотранспортних підприємствах та підприємствах автомобільного спецтранспорту;

– продуктами нафто- та газопереробки, що зберігаються як у спеціальних великих ємностях, так і у складських господарствах цих підприємств;

– виконаними обсягами ремонтно-будівельних робіт;

– посередницькими послугами тощо.

На геологорозвідувальних підприємствах вона буває, в основному, в підсобно допоміжних підрозділах у незначній кількості.

Товари – матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу. Ця група запасів характерна і найбільш важлива для торговельних підприємств.

Друга частина оборотних засобів – фонди обігу, які згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку називають коштами та розрахунками.

Кошти та розрахунки – частина оборотних засобів, які функціонують у сфері купівлі-продажу і обслуговують процес руху готової продукції.

Кошти та розрахунки складаються в основному з грошових ресурсів і поділяються на: грошові кошти, дебіторську заборгованість, векселі одержані, поточні фінансові інвестиції та витрати майбутніх періодів.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованості на певну дату юридичних та фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів.

Різновидом дебіторської заборгованості є векселі одержані – сума заборгованості юридичних та фізичних осіб за виконані геологорозвідувальні роботи, відвантажену продукцію, надані послуги, які забезпечені векселями (вексель – це безумовне письмове зобов’язання сплатити певну суму протягом визначеного періоду чи у встановлений термін на користь пред’явника векселя).

Грошові кошти та їхні еквіваленти, які за призначенням відносяться до коштів для обороту, за місцем зберігання поділяються на: готівку, грошові суми в касі підприємства у підзвітних осіб, грошові кошти в банку, у контрагентів (видані аванси), вкладені у еквіваленти цінні папери, акредитиви тощо.

Поточні фінансові інвестиції. Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів). До цього виду інвестицій належать вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості. Поточними фінансовими інвестиціями, крім того, вважаються векселі, якщо вони використовуються як цінні папери.

За особливостями планування оборотні засоби ділять на нормовані (відносно постійні за обсягом) і ненормовані (змінна частина оборотних засобів). До нормованих належать ті елементи оборотних засобів, обсяг яких може бути розрахований з достатньою точністю: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція на складі. До ненормованих належать ті елементи оборотних засобів, мінімальний обсяг яких буває важко встановити: грошові кошти, дебіторська заборгованість, відвантажена продукція, інші оборотні засоби.

За фінансовими джерелами формування оборотні засоби поділяються на власні, залучені та позикові.

Власні оборотні засоби – це засоби, які виділяються з власних ресурсів підприємств. Спочатку до власних оборотних засобів відносять засоби, які виділені засновником підприємства при його створенні. Ці кошти фіксуються як статутний фонд підприємства. Збільшення власних оборотних засобів, оновлення їхньої номенклатури підприємство може досягнути за рахунок: прибутку, асигнувань з держбюджету, фінансування з боку материнських компаній, вищестоящих організацій (міністерств, об’єднань), надходжень від реалізації надлишків матеріальних цінностей, інших власних ресурсів.

Протягом року потреба підприємства в оборотних засобах може змінюватися, і тому недоцільно повністю формувати їх за рахунок власних джерел. Це може призвести до утворення зайвих оборотних засобів і послаблення стимулів для їхнього економного використання. Тому додаткова потреба в оборотних засобах підприємств обслуговується позиковими оборотними засобами.

Залучені оборотні засоби – це такі, які юридично не належать підприємству, але за умовами розрахунків перебувають в його обороті. Їх ще називають прирівняними до власних, або стійкими пасивами. До залучених оборотних засобів відносять:

• заборгованість по заробітній платі працівникам, відрахування на соціальне страхування. Вони утворюються внаслідок розбіжності строків нарахування та виплати заробітної плати;

• резерв на покриття майбутніх платежів. Утворюється внаслідок існуючого порядку віднесення окремих видів витрат (кошти на оплату відпусток, винагороди за вислугу років і т.п.) на собівартість. Наприклад, суми заробітної плати на оплату відпусток списуються на собівартість виконаних робіт не в момент надання працівнику відпустки, а щомісячно рівними частинами протягом року;

• заборгованість підрядникам за рахунками по виконаних роботах. Утворюється в тих випадках, коли частина робіт передається для виконання іншим організаціям (підрядникам) на договірних засадах;

• заборгованість постачальникам. Утворюється через те, що оплата рахунків постачальників проводиться не відразу, а після одержання згоди (акцепту);

• тимчасово вільні кошти спеціальних фондів. Наприклад, фонд виробничого і соціального розвитку, оскільки частина сум цього фонду постійно перебуває в обороті підприємства і носить стійкий характер.

Всі ці залучені кошти до настання планових строків платежів використовуються в складі оборотних засобів підприємства.

Потреба підприємства у позикових оборотних засобах виникає як додаткова, у випадку нестачі власних оборотних засобів. Позикові кошти, на відміну від власних, знаходяться на підприємстві лише тимчасово. Це короткострокові кредити банків, аванси з держбюджету, аванси замовників на розгортання польових робіт, створення сезонних запасів та ін. Позикові оборотні засоби можуть витрачатись тільки для потреб, на які вони відпущені, і вони повинні бути повернені у встановлені строки. За користування кредитом підприємства платять певний відсоток, розмір якого підвищується при порушенні терміну повернення позики.

Нарешті, за рівнем ліквідності оборотні засоби поділяють на: високоліквідні (грошові кошти та їхні еквіваленти, поточні фінансові інвестиції); швидколіквідні (дебіторська заборгованість); повільноліквідні (виробничі запаси).

Це найважливіші класифікаційні ознаки, за якими переважно виділяють окремі групи оборотних засобів. Можливі інші класифікації.

Треба зазначити, що класифікація оборотних засобів має важливе значення, оскільки дає можливість фінансовим менеджерам підприємства визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів, а від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Співвідношення окремих елементів і груп оборотних засобів характеризує їхню структуру. Оптимальним є створення такої структури оборотних засобів у межах кожного підприємства, яка б враховувала особливості виробництва, матеріально-технічного забезпечення, збуту, а також існуючої на підприємстві системи розрахунків. Зважаючи на це структура оборотних засобів підприємств у різних галузях має значні відмінності, зумовлені технологією і формами організації виробництва.