2. Внутрішнє середовище організації.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми перемінними, тобто ситуаційними факторами саме організації. Ними, згідно думки американських економістів Мескона, Альберта та Хедоурі, основними внутрішніми змінними є:

1) Цілі організації – конкретний кінцевий стан чи бажаний результат, якого домагається організація. Під час процесу планування керівництво розробляє та повідомляє їх членам організації. Цей процес є могутнім механізмом координації, бо дає можливість членам організації знати, до чого вони повинні прагнути. Орієнтація на цілі визначає усі наступні рішення керівництва. Існує значна варіативність цілей залежно від характеру організацій. Крім того, великі організації мають багато цілей. Слід пам’ятати, що кожна служба і підрозділ мають свої цілі. Через відмінності у цілях підрозділів керівництво повинно здійснювати зусилля з їх координації з огляду на основні цілі організації. Цілі підрозділів повинні утворювати конкретний внесок у цілі організації як цілого.

2) Структура організації – логічні взаємовідносини рівнів управління, які виконують служби або підрозділи внаслідок вертикального поділу праці, і функціональних сфер, видів роботи, підрозділів (виникають внаслідок горизонтального поділу праці), побудовані таким чином, щоб найефективніше досягнути цілей організації.

При оцінюванні ефективності та дієвості структури організації слід врахувати чи вона дозволяє використовувати належним чином засоби, чи добре функціонують вертикальний і горизонтальний рівні спілкування в організації, чи має організація філії та де.

Рівні управління у промисловому підприємстві:

ІІІ-й (базовий) рівень – технологічний – операційні управлінці (майстер)

ІІ-й (проміжний) рівень – управлінський – управлінці середньої ланки (начальники цехів, відділів)

І-й (горішній) рівень – інституційний – управлінці вищої ланки (директор, його заступники, головний інженер, головний бухгалтер)

3) Завдання організації - види робіт, які потрібно виконати певним способом в обумовлений термін. Завдання ставляться не робітнику, а його посаді. Кожна посада має низку завдань, які розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації. Вважається, що, якщо завдання виконувалися належним чином у належний термін, то організація діє успішно. Спеціалізація завдань підвищує продуктивність та зменшує витрати на виробництво. Види завдань:

1. робота з людьми

2. робота з предметами і засобами праці

3. робота з інформацією

4) Технології – засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалася у процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застуванням конвеєрних складальних систем.

Наступні типи технологій подано у системі британської дослідниці Джоани Вудворд:

1. технології одиничного, індивідуального і дрібносерійного виробництва

2. технології масового (або великосерійного) виробництва

3. технології неперервного виробництва

Американський соціолог Джеймс Томпсон виділяв:

1. багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля)

2. посередницькі технології (банківська справа)

3. інтенсивні технології (монтаж кінофільму)

В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, велико серійні, масові, масово-поточні технології.

5) Трудові ресурси (люди) – найважливіший ситуаційний фактор організації. При оцінюванні цього фактору враховується чи достатньо організація має співробітників, який рівень їхньої кваліфікації, яка їхня мотивація. Його роль визначається:

• здібностями,

• обдарованістю,

• потребами,

• знаннями (фаховістю),

• поведінкою,

• ставленням до праці,

• позицією,

• розумінням цінностей,

• оточенням (склад групи, до якої входять),

• наявністю якостей лідера тощо.

Також на трудові ресурси впливають:

1. поведінка окремих людей

2. поведінка людей в групах

3. поведінка керівника і його вплив на окремих людей та групи