Ііі. Фактори забезпечення ефективної діяльності груп.

Крім основного завдання управління неформальними організаціями з мстою зниження їх негативного впливу, керівництво, очевидно, повинно також підвищувати ефективність керівних груп і комітетів.

Функціонування груп можливе шляхом реалізації функцій менеджменту: планування, організації взаємодії, мотивації і контролю. Центральним елементом функціонування будь-яких груп е збори, на яких розв'язуються проблеми і приймаються рішення. Тому важливо чітко визначити періодичність Їх проведення, зміст проблем, які будуть розглядатись, перелік учасників, технічні засоби, які будуть застосовуватися тощо.

Для забезпечення ефективності проведення зборів доцільно скористатися рекомендаціями американського спеціаліста Бредфорда :

• складати конкретний порядок денний;

• забезпечувати вільний обмін інформацією між членами групи;

• повністю використовувати здібності її членів (компетентність, досвід, знання, підприємливість, талант, ідеї тощо );

• створювати атмосферу довіри, самовираження;

• розглядати конфлікт як позитивний фактор і управляти ним;

• за результатами зборів підводити підсумки й накреслювати майбутні захід;

• з метою боротьби з однодумством забезпечувати вільне передавання інформації;

• призначати "опонента" для висунення альтернативних ідей та "адвоката" для захисту навіть неправедного діла;

• забезпечувати вислуховування різних поглядів, їхню критику;

• організовувати збір усіх пропозицій та їхнє обговорення;

• вислуховувати ідеї підлеглих.

Група зможе більш або менш ефективно реалізовувати свої функції в залежності від впливу таких основних факторів: розмір (чисельність) групи, склад групи, групові норми, згуртованість членів групи, групова однодумність, конфліктність в середині групи, статус членів групи, ролі членів групи та інших факторів таких , як; механізм прийняття компромісних рішень, забезпеченість групи інформацією, взаємини групи з керівництвом організації та її підрозділами, формування витрат, наявність певних прав та обов'язків у членів групи, швидкість прийняття та виконання рішень.

1. Розмір (чисельність) групи. Автори школи адміністративного управління вважали, що формальна група повинна бути порівняно невеликою. На думку Ральфа К. Девіса, ідеальна група повинна складатися з 3-9 людей. Його думку поділяє Кіт Девіс, який вважає, що найбільш підходящою є кількість членів групи - 5 чоловік. Деякі дослідження довели, що групи, які нараховують від 5 до 11 членів, як правило, приймають більш точне рішення, ніж ті, які виходять за рамки цієї чисельності.

2. Групові норми. Як було виявлено першими дослідниками груп в трудових колективах норми, прийняті групою, здійснюють сильний вплив на поведінку окремої особистості і на те, в якому напрямку буде працювати група: на досягнення цілей організації чи на противагу їм. Норми повинні допомагати членам групи у вирішенні будь-яких питань. Групові норми включають: гордість за свою роботу, бажання досягнути цілі та забезпечити прибутковість, принципи колективної праці, професійна підготовка, ставлення до нововведень, стосунки з замовниками, способи захисту чесності, стосунки між членами колективу, методи розподілу заробітків тощо.

3. Склад групи. Під складом групи в даному випадку розуміється ступінь подібності особистостей і точок зору, підходів, які вони використовують при вирішенні проблем. Важливою причиною винесення питання на розгляд групою, являється використання різних позицій для прийняття оптимального рішення. Тому і не дивно, що на основі досліджень рекомендується, щоб група складалася з неподібних людей, людей з різними позиціями, ідеями, способами мислення тощо.

4. Згуртованість членів групи. Це міра тяжіння членів групи один до одного і до групи в цілому. Сильно згуртована група - це група, члени якої відчувають сильний потяг один до одного і вважають себе схожими. Оскільки згуртована група добре працює в колективі, високий рівень згуртованості може підвищити ефективність всієї організації, якщо цілі і тієї і іншої узгоджуються між собою. У сильнозгуртованих груп, як правило, буває набагато менше проблем в спілкуванні, і навіть ті, що виникають, є менш серйозними, ніж у інших, В них менше непорозуміння, напруженості у відносинах, ворожнечі і недовіри, а продуктивність їх праці вища, ніж в не згуртованих групах. Але, якщо цілі групи і всієї організації не узгоджуються, то високий рівень згуртованості негативно вплине на продуктивність праці всієї організації,

5. Групова однодумність. Це тенденція придушення окремою особистістю своїх дійсних поглядів на яке-небудь явище з тим, щоб не порушувати гармонію групи. Члени групи вважають, що непогодження підриває їх почуття приналежності, і тому незгоди слід уникати. В атмосфері групової однодумності першочерговим завданням для окремої особистості е необхідність дотримуватися загальних правил в обговоренні, навіть якщо він або вона володіють іншою інформацією або твердженням.

6. Конфліктність в середині групи. Вище згадувалось, що різноманітність у поглядах, як правило, призводить до більш ефективної праці групи. Однак, воно також підвищує можливість виникнення конфлікту. Хоча активний обмін точками зору є корисним, він може також спричинити внутрішньо-групові спори та прояви відкритого конфлікту, які завжди е згубними для групи. Основною причиною конфліктності є різниця у поглядах або думках.

7. Статус членів групи. Визначається старшинством у посадовій ієрархії, посадою, розміщення кабінету, освітою, рівнем заробітної плати, соціальними талантами людей, досвідом, інформованістю тощо. Ці фактори можуть сприяти підвищенню і зниженню статусу членів групи залежності від цінностей і норм цієї групи. Дослідження довели, що члени груп, статус яких е достатньо високим, здатні здійснювати більший вплив на прийняття рішення групою, ніж члени групи з низьким статусом. Однак, це далеко не завжди сприяє ефективності діяльності групи,

8. Ролі членів групи. Критичним фактором, який визначає ефективність групи, е поведінка кожного її члена. Щоб група функціонувала ефективно, її члени повинні вести себе таким чином, щоб сприяти досягненню ЇЇ цілей і соціальної взаємодії. Існують два основні напрямки ролей для створення ефективно працюючої групи. Цільові ролі - розподілені таким чином, щоб мати можливість відібрати групові завдання і виконати їх. Підтримуючі ролі, під якими розуміють поведінку членів групи, яка сприяє підтримці і активізації життя цієї групи. Тобто виділення людей, які будуть займатися розв'язанням групових задач, висуненням альтернативних рішень, підготовкою інформації, налагодженням комунікацій тощо.

9. Наявність необхідної достовірної інформації.

10. Взаємовідносини групи з керівництвом організації, суміжними підрозділами, власником.

11. Збалансованість прав і обов'язків членів групи.

12. Обґрунтоване формування витрат (матеріальних, трудових. фінансових), необхідні для функціонування групи.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б,М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту,- Львів: Світ, 1995-с. 157-162.

2. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф .Основи менеджменту.- Москва., 1992 - с. 439-451.

тема № 10: “Керівництво в організації. Лідерство”.

План

1. Поняття та загальна характеристика керівництва. Лідерство, вплив, влада.

2. Форми влади. Вплив через переконання і залучення до управління.

3. Теорії лідерства і стилі керівництва.

4. Підходи зарубіжних та вітчизняних теоретиків менеджменту до систем керівництва.

І. Поняття та загальна характеристика керівництва. Лідерство, вплив, влада.

Керівництво - процес впливу на підлеглих, що є способом спонукати їх на досягнення єдиної мети.

Важливим при розгляді керівництва є Хоторнський експеримент. Основні висновки з його проведення були наступні:

1. Важливими у менеджменті є фактори поведінки.

2. Соціальні та психологічні фактори мають більший вплив на продуктивність при достатньо організованій роботі, ніж фізичні.

3. Важливою є форма та ступінь контролю

4. Сильний вплив на діяльність організації мають стосунки підлеглих з керівником.

Американські дослідники Р. Блейк та Д. Моутон показали, що для забезпечення ефективного керівництва треба враховувати такі шість елементів керівництва:

1) ініціативність;

2) інформованість;

3) захист своєї думки;

4) прийняття рішень;

5) розв'язання конфліктних ситуацій;

6) критичний аналіз.

Керувати - означає здібність заставити весь колектив прямувати до виконання завдань, які стоять перед організацією.

Керівник в організації - це людина, яка одночасно є лідером і управляє своїми підлеглими. Його мета - впливати на інших людей таким чином, щоб останні виконували роботу, доручену організації відповідно до її місії та цілей. В основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив і влада.

Лідерство - це здатність впливати на окремі особи та групи працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Вплив - це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни у поведінку, стосунки, відчуття іншого індивіда.

Влада - це реальна можливість діяти, впливати на інших людей. Менеджер повинен розуміти, що кількість влади визначається не рівнем його формальних повноважень, а ступенем залежності підлеглих від нього. Тобто рівень впливу наділеної владою особи А на особу Б дорівнює ступеню залежності особи Б від особи А.

Керівник має владу над підлеглими тому, що останні залежать від нього в питаннях зарплати, видачі завдань, просуванні по службі, задоволення соціальних потреб, видачі матеріальної допомоги та інше. У багатьох випадках підлеглі отримають владу над керівником, оскільки останній залежить від них в питаннях інформації, неформальних контактів з людьми, конкретних знань, професійних можливостей тощо.

Менеджеру слід пам’ятати про те, що керівництво здійснюється за допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій тощо шляхом прийняття управлінських рішень.