3) Лінійно-функціональний та лінійно-штабний типи організаційних структур.

Лінійно-функціональна структура передбачає те, що штабні(функціональні) служби отримують повноваження управління службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції. Однак делегуються не лінійні, а функціональні повноваження.

У лінійно-штабній структурі при лінійних керівниках створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій. Вони не мають прав приймати управлінські рішення, а сприяють розробці необхідних положень у межах конкретної функції управління, які забезпечать підготовку якісних рішень. Ці рішення у підсумку буде приймати лінійний менеджер і передавати їх для виконання. Лінійно-штабна структура має тенденцію до збільшення штатів штабних служб.

Переваги та недоліки лінійно-функціональних і лінійно-штабних організаційних структур управління.

Переваги	Недоліки
1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 2. Відповідність структури до стратегії. 3. Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва.	1. Не завжди є гнучкими при вирішенні нових завдань. 2. Ускладнена міжфункціональна координація діяльності з впровадженням нових програм. 3. Ускладнена реалізація внутрівиробничих, конструкторських, технологічних новинок без залучення керівників вищої ланки.

4) Бюрократичні структури управління.

Серед них виділяють концепцію раціональної бюрократії та дивізійні структури.

Концепція раціональної бюрократії Макса Вебера:

1. чіткий поділ праці і, як результат, поява висококваліфікованих спеціалістів;

2. ієрархічність рівнів управління, при якій нижчий рівень контролюється вищим;

3. наявність взаємопов’язаної системи формальних правил і стандартів;

4. формальна безособистість, з якою офіційні особи виконують свої обов’язки;

5. здійснення найму на роботу з урахуванням технічних кваліфікаційних вимог.

Недоліки: відсутність гнучкості, неможливість реагувати на нове.

Характеристики раціональної бюрократії

№п/п	Зміст окремих характеристик
1.	Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
2.	Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
3.	Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків
4.	Об’єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обов’язки.
5.	Найом на роботу у суворій відповідності до кваліфікаційних вимог.

Для організацій з широкою номенклатурою продукції(послуг),в яких швидко змінюються споживачі, а також для міжнародних організацій слід використовувати дивізійні структури:

1. продуктові;

2. споживчі;

3. територіально-регіональні.

Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних підрозділів – виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з усіх питань проведення єдиної політики та координації діяльності в межах фірми в цілому.

Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній з них названа структура має свої особливості. Вони випливають перш за все, із рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності.

Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління.

Переваги	Недоліки
Створення логічних і дієвих засобів централізації влади. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів за прибутки (збитки). Здатність швидко реагувати на зміну умов конкуренції, технології, попиту. Поліпшення координації робіт, наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.	Дублювання функцій на рівні корпорації і підрозділу. Збільшення витрат на утримання персоналу. Проблемність встановлення оптимального рівня децентралізації. Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного приорітету. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.

Споживча структура управління, орієнтована на споживача, має підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення потреб певних груп споживачів(покупців).

Регіональний тип організаційної структури управління виробництвом формується за географічним розташуванням підприємства.

При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх збутових і виробничих компаній у своєму регіоні з усіх видів продукції міжнародної фірми. Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпосередньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керівники мають у своєму підпорядкуванні управлінців по окремих країнах як проміжну ланку між регіональним підрозділом та місцевою дочірньою компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і знають питання планування дотримуючись вказівок вищого керівництва компанії та центральних служб. Для більш тісного взаємозв’язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призначаються координатори продукту або спеціальні функціональні служби, які відають питаннями виробництва окремих видів продуктів.

Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача.