2. Спіна́льний шок

— порушення діяльності спинного мозку в його повній перерізці чи травмі, які проявляються в негайному паралічі всіх довільних м'язових рухів, які здійснюються через каудально розташовані від місця ураження сегменти спинного мозку (параплегія) та втраті чутливості частин тіла (арефлексія), які інервуються цими сегментами.

Відразу після перерізування або іншої травми спинного мозку тимчасово зникають усі спінальні рефлекси. Тривалість шоку залежить від філогенетичного розвитку ЦНС. Так, у жаб він триває кілька хвилин, у хижаків - кілька годин, у мавп - кілька тижнів, у людини - кілька місяців. Причина шоку полягає головним чином у вимиканні регуляторних впливів вищерозташованих відділів ЦНС ( ретикулярна формація, кора великого мозку тощо ). Під час шоку спостерігається гіперполяризація постсинаптичної мембрани мотонейронів спинного мозку, що є основою гальмування. Очевидно, в природних умовах вищі відділи ЦНС збуджують, тонізують центри спинного мозку. Після травматичного розриву спинного мозку на рівні 2-12 грудних сегментів ( як це буває в автомобільній катастрофі ) виникає повна параплегія, яка характеризується зникненням усіх довільних рухів, що іннервуються тими сегментами, котрі лежать нижче від рівня травми ( наслідок порушення пірамідних шляхів ), в цих сегментах. Одночасно повністю втрачається тактильна, температурна, пропріоцептивна та больова чутливість унаслідок розриву висхідних шляхів ( спіноталамічного, Голля, Бурдаха та ін. ). Недовільні рухові рефлекси поступово ( протягом тижнів і місяців ) відновлюються ( спочатку згинальні, пізніше розгинальні ). У цей період рефлекси навіть посилюються ( стадія гіперрефлексії ) поряд з підвищенням тонусу м’язів та появою патологічних рефлексів ( наприклад, рефлексу Бабінського ).

У людини вищі відділи ЦНС здійс­нюють контроль за діяльністю спинного мозку. Цей процес називають церебральним домінуванням, і внаслідок цього функції спинного мозку обмежуються, як правило, простими рефлекторними реакціями. Період пригнічення всіх рефлексів піс­ля травми (перетину) спинного мозку на­зивають спінальним шоком.  Вважа­ють, що основною причиною цього явища є порушення функції основних низхідних (еферентних) провідних шляхів спинного мозку.  Повний перетин або травма спинного мозку у людини спричинює негай­ний двобічний параліч (параплегія) усіх довільних м'язових рухів, керованих сег­ментами спинного мозку, розміщеними нижче перетину.  Чутливість частин тіла, іннервованих від цих сегментів, втрачається (ареф­лексія). Артеріальний тиск у людини у ви­падках спінального шоку впродовж перших днів може знижуватися до 40 мм рт. ст., проте через кілька днів зростає до 70-80 мм рт. ст.  У людини відновлення вегетатив­них рефлексів настає через 1-3 міс, а ру­хових — через 6-12 міс. (за належного лікування і догляду за хворим), але вони стають менш досконалими і гірше коорди­нованими, ніж у нормі.  Проте чутливість і довільний контроль за ділянками тіла, що іннервуються сегментами спинного мозку, розміщеними нижче його розриву, не від­новлюються. Точно не відомо, як відбува­ється відновлення функцій спинномозкових нейронів і чому у людини цей процес три­ває кілька місяців. Існують припущення, що підвищення збудливості нейронів спинно­го мозку може бути пов'язане з впливом гуморальних чинників (наприклад, С0₂) на них або множинним проростанням (спрутингом) у спинний мозок нових нервових волокон.

ДОДАТОК 2

Травматичні ураження хребта і спинного мозку: надання екстреної медичної допомоги

Усі ураження хребта спинного мозку і кінського хвоста в гострому періоді ділять на закриті і відкриті, які характеризуються порушенням цілісності шкіри і підшкірної клітковини на рівні травми, що загрожує інфікуванню хребта і спинного мозку. За характером травми хребта поділяють на: 1) ураження зв’язкового апарата (розтягнення, розрив зв’язкового апарата без кісткових уражень); 2) перелом тіла хребців (лінійний, компресійний, оскольчатий, компресійно-оскольчатий); 3) перелом заднього напівкільця хребця (дужок, суглобових, поперекових або остистих відростків); 4) переломовивих і вивих хребців, що супроводжуються зміщенням; 5) множинні ураження. Всі закриті ураження хребта можуть бути стабільними і нестабільними. За локалізацією травми спинного мозку розрізняють ураження шийного, грудного, попереково-крижового відділів спинного мозку і корінців кінського хвоста. Всі закриті травми спинного мозку ще поділяються на струс, забій і здавлювання спинного мозку. Струс спинного мозку є функціонально зворотнім і клінічно проявляється сегментарними порушеннями, рідше – частковим порушенням провідності. Забій спинного мозку може призводити до часткового його ураження або анатомічного розриву, що клінічно проявляється частковим або повним порушенням провідності. Здавлювання спинного мозку, як правило, супроводжується його забоєм, що може бути зумовлено кістковими відламками, відривами м’яких тканин, оболонковими гематомами, внутрішніми спинномозковими гематомами (гематомієлія), набряком-набуханням або поєднанням цих причин. Патологічні зміни при забої спинного мозку характеризуються наявністю первинних травматичних некрозів у місці прикладання травмуючої сили і вторинними, зумовленими порушенням крово- і ліквородинаміки, які особливо виражені при здавлюванні спинного мозку. У перебігу закритої травми хребта і спинного мозку розрізняють 4 періоди: гострий (2-3 доби), ранній (2-3 тижні), проміжний (2-3 місяці) і віддалений, або пізній (більше 3 місяців).

Надання невідкладної медичної допомоги. Перша медична допомога повинна бути направлена на ліквідацію травматичного шоку і порушень дихання. Транспортування постраждалих необхідно здійснювати тільки на твердих носилках або на щитах у положенні хворого на спині або на животі. Положення залежить від рівня свідомості. Потрібно якомога менше змінювати положення хворого. Обов’язковим є накладання мобілізаційного комірця. Транспортування здійснюється з обов’язковою участю декількох медпрацівників (лікар, фельдшер, санітар або водій). Застосовувати спеціальні носилки або швидковакуумний матрац. Наступним завданням є забезпечення життєво важливих функцій, зокрема – киснем (2-4 л О2/хв). За необхідності проводять інтубацію і штучну вентиляцію легень (ШВЛ). Забезпечити венозний доступ і проводити інфузію розчинами Рінгера-лактат, ізотонічного розчину натрію хлориду. Накласти стерильну пов’язку на відкриту рану. Попереджувати переохолодження, постійний контроль пульсу і АТ.

5