Клініко-фізіологічний аспект

Знання особливостей вегетативної нервової системи має не тіль­ки теоретичне, але й практичне значення, оскільки лікарю доводи­ться спостерігати хворих переважно з порушенням саме вегетатив­них функцій організму. Так, досить частими порушеннями є різно­манітні вегетативні розлади — підвищена пітливість, тахікардія, гіпертензія, зміна дихання, порушення діяльності органів травлен­ня (пронос, запор, дискінезія жовчних шляхів та ін.), сухість у роті або гіперсалівація, порушення терморегуляції тощо. Вони можуть виникати при захворюваннях нервової системи, особливо при ураженні гіпоталамолімбічних структур мозку. При ураженні периферичного відділу вегетативної нервової системи (вегетатив­них нервів, гангліїв) нерідко відзначаються спазм артерій шкіри або гіперемія, потовщення, сухість і лущення шкіри, деформація нігтів, трофічні виразки, больові відчуття (симпаталгія) тощо.

Деякі вегетативні рефлекси використовують у практичній меди­цині для вивчення стану вегетативної нервової системи — так зва­ні функціональні вегетативні проби. До них належать: 1) окосерцевий рефлекс (Даніні — Ашнера) — при плановому натисканні на очні яблука сповільнюється серцебиття; 2) реакція зіниці на світ­ло, тобто зіничний рефлекс; 3) ортостатична реакція (прискорення серцебиття і підвищення артеріального тиску під час переходу з положення лежачи у положення сидячи); 4) кліностатична реак­ція (сповільнення серцебиття і зниження артеріального тиску при переході з положення стоячи у положення лежачи); 5) дихально-серцевий рефлекс (зменшення частоти серцевих скорочень в кінці видиху перед початком вдиху); 6) рефлекс Чермака (натискання на ділянки каротидних синусів з двох боків супроводжується зменшенням частоти серцевих скорочень); 7) дермографізм (білий і червоний), який дозволяє судити про судинні реакції, та ін.

У людей із підвищеним тонусом симпатичної або парасимпа­тичної нервової системи спостерігається посилення чи послаблення вказаних вище рефлексів.

Серед фармакологічних вегетативних проб використовують ре­акції на пілокарпін чи адреналін. Так, у разі надмірної реакції на ваготропну речовину (пілокарпін) втрачається чутливість до адреналіну і навпаки.

При деяких захворюваннях із лікувальною метою вдаються до переривання (хірургічного, фармакологічного) вегетативної іннер­вації певного органа. Наприклад, при виразковій хворобі шлунка виконують селективну ваготомію, у деяких інших випадках — сим­патичні або гангліонарні блокади тощо.

Знання фізіології вегетативної нервової системи має також велике значення для розуміння механізмів дії багатьох лікарських препаратів.

10