Особливості будови вегетативної нервової системи

Периферичний відділ вегетативної нервової системи є загалом еферентним і складається з двох, послідовно сполучених груп нейронів: прегангліонарних і постгангліонарних. Клітинне тіло прегангліонарних нейронів розташоване в ЦНС (на­приклад, у сірій речовині спинного мозку), а аксони спрямовані до винесених за межі ЦНС вегетативних гангліїв. Тут розташовані тіла кінцевих, постгангліонарних нейронів, аксони яких виходять із гангліїв і йдуть до виконавчих органів (мал. 100). У вегетатив­них гангліях відбувається перемикання прегангліонарних нейронів на тілах постгангліонарних.

Ця морфологічна особливість — наявність синаптичного розриву на периферії, тобто двонейронна будова периферичного відділу ве­гетативної нервової системи,— є основною властивістю, яка дозво­ляє чітко розрізняти вегетативний еферентний шлях і соматичний.

Друга відмінність полягає у виході нервових волокон із ЦНС. Соматичні волокна залишають стовбур головного мозку, спинний мозок сегментарно і перекривають іннервовані ними ділянки мен­шою мірою трьох суміжних сегментів. Волокна веге­тативної нервової системи виходять із обмежених ділянок стовбу­ра головного мозку (середньомозкової, бульбарної) і спинного мозку (грудинопоперекової і крижової).

Третя із основних відмінностей стосується будови вегетативної і соматичної нервової системи, зокрема розподілу їхніх волокон на периферії. Вегетативні волокна іннервують усі тканини і орга­ни, соматичні ж - розподіляються суворо сегментарно.

Четверта відмінність закладена у функції органів, які іннервуються вегетативною і соматичною нервовими системами. Перетин передніх корінців призводить до повного переродження соматичних волокон і не позначається істотно на вегетативних, позаяк ефе­рентний вегетативний нейрон винесений у один із периферичних гангліїв, і виконавчий орган у таких умовах керується активністю тільки даного нейрона (власне, автономно).

Існують також морфологічні відмінності вегетативних волокон. Більшість їх безміелінові, тонкі. Діаметр таких волокон не пере­вищує 7 мкм (групи В, С). Ці відмінності зв'язані з функціональ­ними особливостями - тонкими вегетативними волокнами збуджен­ня поширюється значно повільніше (1,0—15 м/с), ніж грубими міє­ліновими соматичними (70—120 м/с). Для виклику відповідної реакції вегетативних волокон треба застосувати подразнення знач­но більшої сили. Вегетативні нерви характеризуються великим рефрактерним періодом.

У організації аферентних шляхів вегетативної нервової системи можна визначити два типи. Чутливі волокна першого типу є спіль­ними для соматичної і вегетативної систем. їх клітинні тіла ле­жать у спинномозкових вузлах або аналогах (наприклад, вузол блукаючого нерва). До другого типу належать чутливі шляхи, клі­тинні тіла яких локалізуються в периферичних вегетативних (екст­ра- і інтрамуральних) гангліях. Волокна, які утворюють аферент­ний ланцюг вегетативної рефлекторної дуги, належать до груп А, В і С (за класифікацією J. Еrlanger і Н.S. Gasser). У більшос­ті внутрішніх органів переважають закінчення аферентних воло­кон групи С, рідше зустрічаються групи В і А. Інформація від внутрішніх органів у ЦНС передається системами черевних нер­вів, які мають найповніший набір волокон, а також тазовими і блукаючими нервами (в них містяться головним чином волокна групи С). Міелінізованими волокнами (А) передається інформація про дію механічних чинників, тоншими міелінізованими і неміелінізованими (В і С) — про хімічні і термічні подразнення внутріш­ніх органів.